Глава Держбюро розслідувань: головне — не трудовий шлях, а прохідність

Главу Державного бюро розслідувань обирали так довго, що, здавалося, вже не дочекаємося ніколи. В результаті — кому що Бог дає за «перебірки», а нам на посаді керівника ДБР дістався Роман Труба. Судячи з того, як болісно відбувалися «оглядини» і як поважних суперників обійшов Труба на відкритому й чесному конкурсі — людина він, безсумнівно, невипадкова.

А ще зовсім нещодавно сам пан керівник Державного бюро розслідувань можливості свої оцінював скромніше. Судячи з поданих на конкурс документів, у найрожевіших своїх мріях про працевлаштування претендував лише на заступника — і то, мабуть, від власної зухвалості дух захоплювало. Тим не менше, в результаті нескінченного конкурсу на посаду глави ДБР, безкінечних погоджень-торгів на найвищому рівні висунули на керівну посаду «з того, що було».

Зрозуміло, що для кожного кандидата на подібні посади найперша необхідна якість — прохідність. Щоб усякий, від чийого голосу насправді залежить призначення, повірив: так, цій людині можна довіряти. Певне, зірки вишикувалися так, що в державі нашій, змученій кадровим голодом, у збіднілих її людських запасах Труба виявився єдиним гідним високого крісла і волею долі закрив, нарешті, собою цю стратегічно важливу діру.

Довільні домисли, поширювані про нього злостивцями й заздрісниками, слухати не будемо, розглянемо факт. Підтверджений — ні багато ні мало — печаткою Генеральної прокуратури і підписом, що стрімко зметнувся вгору, виконувача обов'язків генерального прокурора Юрія Столярчука.

Йдеться про яскравий епізод з трудової біографії пана Труби, який свідчить багато про що. Але головне, що, можливо, він проливає світло на запитання, над яким багато хто замислювався: чому саме Труба?

Отже, будучи на посаді прокурора Пустомитівського району Львівської області, пан Труба здійснював процесуальне керівництво у справі за фактом перекриття автомобільної дороги неподалік с. Гамаліївка щодо такого собі А. Шевціва (кримінальне провадження 12013150270001441).

Оскільки процесуальне керівництво, п'ять років по ухваленню нового Кримінального процесуального кодексу, все ще залишається справою темною, до кінця не вивченою,  той, хто складав офіційний папір, окремо пояснив, що під цим терміном мається на увазі: прокурор погоджував клопотання про підозру та клопотання слідчого, яке підтримував в суді, про обрання запобіжного заходу.

Наскільки важко далося пану Трубі це рішення, можемо собі тільки уявляти. Оскільки зрозуміло, що правосвідомість у нього — однозначно революційна, інакше не довірили б йому компетентні люди й неупереджена комісія з відбору нинішній високий пост. Так от, хоч і роздирали його протиріччя між революційною свідомістю і традиційним для професії обвинувальним ухилом, але вчинив він, як веліло йому прокурорське серце. Безсумнівно, усіма фібрами душі підтримуючи право народу на мирний протест, не зміг все ж прокурор Труба переступити через себе і своє внутрішнє переконання й притягнув-таки до відповідальності протестувальника.

Згодом, з причин, які не залежали від пана Труби, Шевціва було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань».

Тобто довести справу до кінця по суті прокуророві не вдалося, проте його позиція в цьому питанні зрозуміла як білий день.

Цікаво, що громадянин, звільнений від кримінальної відповідальності законом «про усунення наслідків», на тому не заспокоївся. І за результатами розгляду його скарги львівська апеляція рішення суду скасувала, відправивши справу назад, в прокуратуру. Для ухвалення рішення у справі в загальному порядку. І прокуратура Львівської області закрила справу щодо Шевціва... за відсутністю складу кримінального правопорушення!

Тим не менш, беземоційний юридичний підсумок цієї показової історії дав підстави в. о. генпрокурора Столярчукові поклавши руку на серце стверджувати, що «за таких обставин відсутні рішення судів, які набрали б законної сили у кримінальних провадженнях, в яких Труба Р. М. здійснював процесуальні дії стосовно осіб, звільнених від кримінальної і адміністративної відповідальності» відповідно до вищезгаданого закону.

Певне, і не заперечиш.  Рішення суду справді не існує. Старався прокурор, але недостатньо.

Буває таке везіння: люстрація обійшла стороною, оскільки посадою «не вийшов», а тут мало не сталося непоправне, але старші товариші від гріха вберегли — не дали довести справу до обвинувального вироку.

Здавалося б, суворі люстраційні реалії з таким фактом біографії виключають можливість не те що балотуватися на найвищий пост у структурі, з якої громадяни, в невиправній наївності своїй, пов'язували якісь надії, але змушують сидіти — тихіше за воду, нижче за траву. Безсонними ночами переглядати трансляції з Вищої ради юстиції, яка іноді дуже рішуче «зносить» голови суддям за подібні гріхи.

Звісно, обвинувальним вироком справа не закінчилася. Але ж це якщо слідувати букві закону, а якщо комусь заманеться викликати його дух з невгамовними активістами на додачу, наслідки можуть бути непередбачуваними. Та й погодьтеся: трохи дивно, що нікому не видалося недоречним протягувати на високу посаду людину з таким епізодом у кар'єрі, якщо вже правова політика держави така, що перекривати траси в певний період заднім числом дозволили, а словосполучення «мирний протест» трактується безмежно широко. Але це тільки якщо міркувати примітивно, по-обивательськи. Якщо мислити по-державному, виглядає все, мабуть, інакше.

Очевидним стає, наприклад, те, що людина, яка зуміла наступити на горло власним прогресивним переконанням заради виконання букви закону, як вона його розуміла, як ніхто інший здатна занести свій меч, зовсім не дивлячись на персоналії! От геть  зовсім, навіть прізвища не питаючи й принципово не впізнаючи високих фігурантів в обличчя. Одне тільки на думці — є склад злочину чи ні!

Ймовірно, саме цю непохитність та принциповість і роздивився в глибині душі кандидата неупереджений поліграф. Може, і революційну жилку побачив у прокурорській душі. Ну а що вже робити комісії, якщо машина й та сказала однозначно: найкращий для наших цілей, просто поза конкуренцією!

Тут, звісно, можуть активізуватися всілякі громадяни, що вічно стурбовані «зрадою». Але ці відступники, які вставляють палиці в колеса нашої колісниці, що невпинно рухається до процвітання, у всьому бачать підступ — навіть без найменшого до того приводу.

Але ми не поспішатимемо з висновками. Що як невдала спроба притягнення протестувальника до кримінальної відповідальності — добрий знак, що дозволяє сподіватися на можливість притягнення і вищих посадових осіб, не дивлячись те, «хто стояв на Майдані», а найголовніше — на його сцені.