Семен Глузман — про антисемітизм і «смотрящих» професійних євреїв

Був у нашій зоні ВС 389-35 особливий чоловік. Один такий. Російський націоналіст, він же монархіст Ігор В'ячеславович Огурцов. І, як годиться такому, переконаний антисеміт. Але як людина вихована, інтелігентна й дуже навіть ввічлива, чемний і лагідний був з усіма — і з українськими націоналістами, і з вірменськими, і з балтійськими, і з нами, євреями. Складнощі спілкування у нього були тільки із зеками з Росії.

Так ось, гуляючи по колу у вільний час із зовсім не монархістом Ігорем Калинцем, одного разу він пояснив йому, що Сталін — єврей. Звідси і вся біда в Росії, додав він. І на запитання Калинця, звідки така впевненість, Огурцов просто і поблажливо відповів: «Але ж справжнє прізвище у Сталіна не Джугашвілі, а Джудашвілі. Змінив одну букву і приховав своє єврейське походження!»

Чомусь сьогодні численні російські патріоти шанують Сталіна. Не зумів вчасно Огурцов пояснити їм страшну правду. Але вони, російські патріоти, і без того в більшості своїй страждають на антисемітизм. Дуже навіть страждають. Тому що нічого не можуть вдіяти із засиллям євреїв у Державній Думі. Де, як заявив публічно один з депутатів Думи, кожен другий — єврей. Себе він відносить до перших, справжніх росіян.

Ох уже цей антисемітизм. Багато його і у нас, в Україні. Такий мерзенний, такий насичений люттю, що навіть далекий від нас територіально Центр Візенталя зробив нам публічне зауваження. Так йому повідомили їх «смотрящі» в Україні, які запах і смак антисемітизму відчувають чудово. Колись на одних київських єврейських зборах мене, Семена Фішелевича Глузмана, назвали Головним Антисемітом України. Сьогодні — мого давнього знайомця Анатолія Васильовича Матіоса. Необережно висловився — і в антисеміти.

А він, Матіос, сказав про інше. Про небезпеки. Про можливості крові на вулицях нашої завжди заспаної країни. І слов'янської, і єврейської, і татарської крові. Все правильно, все чесно сказав. Занадто чесно, як для високого українського правоохоронця. Саме сьогодні про це слід говорити голосно, оскільки сигнали вже надійшли. Так, я про антициганські погроми. І про те говорити, що багато хто з наших лихих чистильників народилися як формування в надрах наших, вітчизняних спецслужб, а зовсім не в російських державних надрах.

На жаль, наші політики грають з вогнем. Як маленькі діти запалюють сірники де попало. Але про це «смотрящі» професійні євреї не говорять, їм платять за інше. Так, платять — і наші власні безсоромні олігархи, і російські спецслужби.

Кілька років тому в кабінеті високого українського чиновника я поставив запитання: «Чому ви так шануєте цього професійного єврея X, який зовсім не представляє євреїв, що живуть в Україні?». Мій візаві відповів щиро: «Розумієте, якщо я не буду вислуховувати його і подібних йому, або вголос скажу те, що думаю про них, мене негайно назвуть антисемітом! Так, я їх боюся». Погана позиція, але дуже зрозуміла.

Наскільки мені відомо, етнічних циган у нашому уряді і парламенті немає. А євреї — є. Наші чистильники взялися за циган. Поки — лише за них. І безпечно, і публіці приємно (на жаль, це так).

Знаю, торгують наркотиками. Далеко не всі. І «щипачами», кишеньковими злодіями стали. Не від хорошого життя. Компетентні експерти стверджують: з огляду на об'єктивні обставини циганки-«щипачі» не дуже удачливі на полюванні. Більшість наших кишенькових злодіїв — слов'яни.

А щодо наркотичного ремесла циган цікаву історію розповів мені відставний офіцер СБУ. У селі на Чернігівщині поганенький будиночок купила циганська сім'я. Відремонтували, привели в нормальний стан і невеличке подвір'я. Глава сім'ї, коваль, мав свої конкретні плани на життя. Не вийшло. У будинок почав часто заходити місцевий дільничний. Вимагав зайнятися виготовленням і збутом наркоти. «Інакше, — казав він, — вам тут не жити. Будеш торгувати наркотою, частку від виручки мені». Ця історія закінчилася сумно. Як сказав мені міліцейський відставник, типова для України історія. Але в таких напрямах «смотрящі» не працюють.