Собача справа: про утримання тварин у місті

Люди, як відомо, діляться на собачників, кошатників та всіх інших. Я, мабуть, зараховую себе до «інших», хоча у нас вдома періодично живуть собаки, мені подобаються собаки і здається, я їх розумію — наскільки взагалі істота з приматів може розуміти тварину сімейства вовчих. Нерозумно, по-моєму, дивитися на домашніх улюбленців як на таких собі ангелів, які «ах, настільки кращі за нас!», як часто повторюють окремі навіжені любителі тварин. Вони не кращі і не гірші, вони інші. Хижаки, між іншим. І співіснувати з домашньою твариною треба так, щоби було комфортно не тільки вам і йому, а й оточенню.

У цьому сенсі коти, звичайно, більш зручні створіння: кастрували, поставили мисочку, лоток, кігтеточку — і живе собі звірятко поруч, не створюючи проблем ні вам, ні оточенню. З собаками складніше, їм потрібні щоденні прогулянки, під час яких вони повинні набігатися, все обнюхати, помітити і, вибачте, зробити купку. А ще вони — істоти суспільні. Тому можуть зчепитися, наприклад, з іншим собакою. Або рвонути на любовний запах. А можуть і нагавкати на когось із людей, налякати дитину, а то й, боронь боже, кинутися. Адже вони тварини зграйні, і ви для них — член зграї, якого потрібно захищати.

Але я не повторюватиму зараз загальні місця про те, що хазяїн собаки має бути відповідальною людиною. Історій про безвідповідальних хазяїв, які порушують правила вигулу, на жаль, безліч. Однак випадок, про який я хочу розповісти, дістав вельми несподіваний поворот. Тут до відповідальності притягнули власника собаки, але попри це мої симпатії загалом на його боці. А ще він показує, наскільки поки що розмитими й нестійкими є правила утримання тварин у місті.

Отже, це сталося навесні в одному промисловому районному центрі Харківської області. У дворі багатоповерхівки хазяїн вигулював свого собаку. На жаль, у матеріалах справи не вказано породу, але, судячи з деталей, це була сильна і швидка тварина середніх розмірів. Припустімо, бультер'єр. На користь такого припущення свідчить і той факт, що хазяїн водив собаку не лише на повідку, але і в наморднику, за що йому людське спасибі: адже часто власники небезпечних порід нехтують цією обов'язковою вимогою.

Але в цьому ж під'їзді мешкав собаконенависник, який вже не раз намагався влаштувати скандал власникові пса. Ось і того весняного вечора він виводив свого улюбленця і зустрівся біля під'їзду з сусідом. Той вкотре почав кричати, мовляв, розвели тут різної гидоти. Слово за слово — і собачник дістав телефон, щоби застрімити скандал, але сусід, за словами власника собаки, спробував вирвати телефон у нього з рук. І тоді собака кинувся...

...Далі уявіть: галас, виклик поліції, протокол! У суді потерпілий собакофоб стверджував, що пес вкусив його за живіт. Але собака був у наморднику! Тоді він виправився: ну, не вкусив, а вдарив і подряпав лапами, а слина скаженої тварини могла потрапити в подряпини, тож йому навіть довелося звернутися до лікарів (ті, до речі, обробили подряпини перекисом, але жодних «уколів від сказу» не робили — не було потреби).

Ну а поліцейський, який складав протокол, казав, що, власне, і свідків події не було. Тож уся справа базувалася на протоколі, медичному висновку і поясненнях власника собаки та його сусіда. Юридична колізія звелася до того, що подряпаний вимагав покарати кривдника за частиною 2 статті 154 Кодексу про адміністративні правопорушення (порушення правил вигулу, яке призвело до завдання збитків здоров'ю або майну, або порушення, вчинене повторно). «Сувора» друга частина статті 154 тягне за собою штраф від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів і головне — конфіскацію тварини. Але суд, розглянувши справу, вирішив, що хазяїн пса порушив правила за першою частиною статті, яка передбачає для приватної особи попередження або штраф у розмірі від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів. Сума невелика, всього 51 грн. Але крім цього, власникові собаки довелося заплатити і судовий збір, і в підсумку він «влетів» на 400 грн з копійками.

«То що ж він порушив, якщо виводив собаку на повідку і в наморднику?!» — обурено запитували мене собачники, яким я переказала цю історію. А тим, що він, як сказано в рішенні суду, «вигулював собаку в громадському місці, що не було відведено для цього».

Ось тут вже і мені захотілося закричати: «Покажіть мені це громадське місце!». Втім, навіщо ж кричати, якщо є інтернет? Знайшовши на офіційному порталі Києва правила вигулу собак (до них ми ще повернемося), я перейшла за посиланням до списку київських місць вигулу собак, знайшла свій Святошинський район... Щоб ви розуміли, мені особисто, щоб вигуляти свого Сноу у «відведеному для цього громадському місці», потрібно тягнутися зі Святошина на Борщагівку. Або в Новобіличі. Для тих, хто не знає міста, — це щонайменше півгодини громадським транспортом. Ну, в мене собака маленький, його можна в сумку посадити, а що робити власникам вівчарок, наприклад? Одним словом, правила правилами, а з цією самою частиною першою статті 154 Кодексу про адміністративні правопорушення можна підступитися практично до будь-якого собачника.

З іншого боку, правила утримання тварин у місті безумовно необхідні. Будь-який собачник згадає десятки історій, коли він або його тварина перебувала на волосину від дуже серйозних проблем. Пам'ятаю, наприклад, як мене облаяли і забанили в соцмережі дві «зоозахисниці» з породи «ах, собачки — це ангели!» — і все за те, що я дуже емоційно розповіла, як буквально вихопила свою дрібну і слухняну тварину зі щелеп стаффордширіхи, яку хазяйка прив'язала біля магазину (зрозуміло, без намордника!) та й пішла собі. Я додала, що якби був у нас закон про легальне носіння зброї та будь у мене ця зброя в кишені, застрелила б агресорку не замислюючись. По-перше, я маю право захищати свого собаку, адже, на його думку, я теж не ангел, а альфа-тварина його зграї. А по-друге (і найголовніше!) — уявіть, що на місці мого маленького тер’єрчика опинилася б дворічна дитина... «Та як ви можете!.. Ви чудовисько!» — вибухали коментарями тітоньки-собачниці. А ось можу.

Я, між іншим, шукала статистику таких пригод. Точніше, мене цікавили конкретні справи, які дійшли до суду, коли собаки дійсно завдавали істотної шкоди людям або іншим тваринам. Знайшла кілька спеціальних юридичних статей з узагальненнями. Приклади там наводилися вкрай коротко і сухо, і що головне — цих прикладів небагато. Зазвичай ми дізнаємося про такі історії, лише якщо в них страшний і трагічний фінал.

У цій судовій історії, повторюся, мої симпатії переважно на стороні собачника: він виводив свого вихованця в наморднику і на повідку. Але що робити, якщо, наприклад, біля вашого будинку вільно, без намордника гуляє якась суміш крокодила з тиранозавром, а хазяїн лише посміюється? Рецепт тут універсальний, вважає юрист Тарас Уманець: «У такому разі слід написати заяву в поліцію, дотримуючись усіх формальностей, і поліція зобов'язана відреагувати, тому що тут очевидне адміністративне правопорушення. Якщо ж ви стали жертвою нападу собаки, то є ще один момент: якщо собака бійцівської породи, то дуже корисним буде звернутися до експертів-кінологів і зібрати документи про особливості породи».

Від себе додам, що у нас, виявляється... немає чіткого списку порід підвищеної небезпеки, тож подібні речі поки що вирішуються на розсуд суду, а всі «списки небезпечних порід» — більш-менш відсебеньки. Для себе я давно вирішила: якщо бачу незнайомого собаку з пащею розміром з валізу, апріорі вважаю його небезпечною, попри сюсюкання деяких власників: «Ах, він ангел! Він не кусається!». Тому що він ніякий не ангел, а Canis lupus familiaris, хижак. З усіма притаманними йому інстинктами, більш-менш стримуваними вихованням. Тому з великих собак «ангелами» з натяжкою я готова вважати хіба що золотистих ретриверів, лабрадорів і коллі.

Втім, немає в Україні і законодавчо затверджених правил реєстрації домашніх тварин. Ось наприклад, у правилах вигулу собак у Києві йдеться про якийсь «ошийник з реєстраційним номером». У мене... тобто в мого собаки такого немає. І у собак знайомих, наскільки знаю, також.

Виявляється, проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо запровадження обліку домашніх і безпритульних тварин), зареєстрований у парламенті в жовтні минулого року під №7220, ще не ухвалено. Ось у жовтні минулого року, пам'ятається, і пішла хвиля розмов про те, хороша чи погана обов'язкова реєстрація. Але... побалакати, сіли та й заплакали. У сенсі, хвиля пройшла, а закону досі немає. Втім, коли у депутатів дійдуть до нього руки, ми до цієї теми повернемося.

P. S. Витяги з правил вигулу тварин (взято на офіційному порталі Києва, правила вигулу в інших містах і селищах можуть трохи відрізнятися від столичних):

— забороняється вигулювати тварин у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння;

— необхідно забезпечити безпеку самої тварини, оточуючих людей і тварин, а також майна від заподіяння шкоди, дорожнього руху при проходженні з твариною біля транспортних шляхів і при їх переході шляхом;

— небезпечних собак дозволено супроводжувати особами від 16 років, окрім психічно хворих та фізично неспроможних контролювати тварину;

— інших тварин можна супроводжувати з 14 років (діти вигулювати тварин не можуть);

— виводити собак за межі квартири чи території її проживання можна лише на повідку (з ошийником, що містить особистий номер), а небезпечних собак — на короткому повідку (не більш як 1,2 м) і в наморднику;

— вигулювати собаку без повідка та намордника дозволено лише в спеціальних місцях вигулу тварин, де також можна проводити навчання тварин за спеціальними програмами. Однак небезпечних собак не можна тримати без повідка та намордника навіть у зонах вигулу;

— всі, окрім власників собак-поводирів, повинні прибирати екскременти за своїми тваринами в місцях загального користування;

— заборонено купати тварин на території міських пляжів та у фонтанах;

— вхід до кафе та магазинів, окрім спеціалізованих, заборонено всім тваринам, окрім собак-поводирів. Заборонено також вхід на дитячі та спортивні майданчики.