«Продажні ЗМІ»: хто винен і що робити?

Своєрідні політичні уподобання редакторів і керівництва телеканалу «UA:Перший», що належить Національній суспільній телерадіокомпанії України, проявлені під час висвітлення святкування 1030-річчя хрещення Русі, цього тижня були топовою темою для обговорення в соціальних мережах. (Нагадаємо: хресний хід УПЦ МП було показано на основному каналі з анонсом на офіційній сторінці каналу у Facebook, а ось трансляція хресного ходу УПЦ КП була не на основному каналі, а на «UA:Культура» і без анонса в ФБ.)

Питання, чи «продався» глава НСТУ Москві або ще комусь, запустило чергову хвилю прокльонів на адресу «продажних ЗМІ». Здається, хештегом #недорогенькі готові зараз розмахувати всі кому не лінь.

Щоправда, деякі серйозні блогери, плеснувши обов'язковий кухлик лайна в бік «продажних ЗМІ» (всіх без розбору!), все-таки намагаються ставити сакраментальні запитання «хто винен?» і «що робити?». Та публіка цих запитань не чує. А навіщо? Набагато простіше верещати «медіахвойди!», «продажні!», «а ви назвіть хоч одного чесного?!»

Ну що ж, я спробую просто, на пальцях, відповісти на ці запитання. Отже, перше. Зробити газету або сайт у наші дні — це дороге задоволення, що обчислюється десятками тисяч доларів. Створити телеканал — задоволення наддороге, тут рахунок іде вже на сотні тисяч або навіть на мільйони. Втім, такий медійний проект, як, наприклад, газета «Вести», сповнена антиукраїнською маячнею, яку роздають безкоштовно сотнями тисяч примірників, теж, напевно, потягне на суму з шістьма нулями, і не в гривні.

Звідси висновок: великі медійні проекти в нашій країні належать багатим людям — це природно. Медіа середні та дрібні, що вигрібають завдяки рекламі (зазвичай це невеличкі регіональні проекти), поки не можуть змагатися з гігантами. Частина великих медіа зараз у руках противника. Треба усвідомити: ми наразі програємо в інформаційній війні ще й тому, що з Залісся в цю війну вливають астрономічні суми. Але навіть «немосковські» медіа перебувають у руках олігархів і, відповідно, обслуговують їхні політичні й ділові інтереси.

Йдемо далі. «Продажність» журналістів, виходить, полягає в тому, що вони, працюючи на великі медіа, отримують зарплату у цих самих олігархів або, що набагато гірше, у ФСБ. У 99% випадків йдеться не про великі політичні замовлення, на яких жиріють і скуповують нерухомість зо п'ять медіаперсон, які потрапили в струмінь, що виніс їх до годівниці. Йдеться про скромні зарплати решти.

Тепер — увага! Відповідаю на запитання «що робити?!»

А все дуже просто: якщо суспільство потребує чесних професіоналів від журналістики, йому треба просто... купити власні медіа!

«Ой, а де ж мені взяти мільйони ці?» А ніхто мільйонів конкретно у вас не просить. Ось дивіться, в чому заковика: припустімо, ви будівельник. Приходить до вас незнайомий чоловік і каже: «Збудуй мені сарай на дачі». Ви: «Та будь ласка. Ви маєте купити цеглу, цемент і шифер, а робота коштуватиме стільки-то». Той: «А я не хочу платити! Зроби мені за так, ти ж вмієш». Куди ви його відправите? Правильно, в пішу еротичну подорож. І матимете рацію.

Але медіапродукт — це той самий сарай, грубо кажучи. Для його створення потрібні час, мізки та професійні навички. І не лише гарна аналітика або розслідування потребують зусиль. Ви не замислювалися над тим, скільки сил іде на стрічку новин, яка має постійно оновлюватися? Ах, навіщо ж, ці стрічки — вони ж виникають самі собою з повітря! Ні, шановні!

Великі медіа — це виробництво. Щоб газета вийшла, мало написати текст. Над ним повинні попрацювати літературні редактори, коректори, верстальники, художник, більд-редактор, випусковий редактор... На сайті є літредактори, контент-менеджери, системні адміністратори, seo-оптимізатори, веб-дизайнери. І це така ж сама робота, як і робота будівельника чи лікаря чи будь-якого іншого професіонала, і вона має оплачуватися.

А ви, ті, хто постійно верещить «продажні журналісти!», конкретно ось ви — готові платити за якісний медіапродукт? А? А?!!

…А навіщо? Адже є сила-силенна «безкоштовних» ресурсів! Той самий телевізор увімкни: ось тобі новини від Ахметова, новини від Коломойського, новини від ФСБ, плюс проплачені висвітлення хресних ходів, інтерв'ю з одіозними персонами, кожна з яких обіцяє, що «прийде і лад наведе». А сайти!.. Скільки тих сайтів! І все задарма — рискай собі, читай, дивись, вибирай.

Але припустімо — припустімо! — спільними зусиллями було створено якесь чесне медіа, всередині якого панують жорсткі професійні стандарти, а над ним лише одна влада — влада суспільства. Кожен випадок несумлінного поводження з інформацією, кожна спроба проштовхнути джинсу суворо каралися б, і система фільтрів робила б кінцевий продукт абсолютно об'єктивним і чесним. Тільки одне маленьке «але»: щоб отримати доступ до цього продукту, потрібно було б оформити підписку. Ну, скажімо, 50 грн на місяць: бо існуватиме цей ресурс на гроші суспільства. 50 грн на мільйон осіб — це 50 млн на місяць. Та на ці гроші гори можна звернути!

Ви б це зробили? У сенсі, віддали б свій чесний полтиник із зарплати? Ох, щось мені підказує, що мало знайшлося б охочих. Більшість ліпше жертимуть безкоштовний продукт з корита, що його послужливо підсовують олігархи, давитимуться, кричатимуть «продажні ЗМІ» — і жертимуть, жертимуть далі.

P. S. У грудні має завершитися процес роздержавлення державних ЗМІ, які, теоретично, й мали б стояти на сторожі суспільних інтересів. Однак на ділі вони — спадкоємці найгірших традицій совка. Боюся, що до грудня від багатьох з них вже мало що залишиться: державні топ-менеджери цих нещасних ЗМІ зараз влаштовують «прощальну гастроль», видоюючи, витискаючи й вибиваючи з напівмертвих видань все, що можна.