Довиступалися: диванні революціонери та реальні вироки

Нещодавно ми писали про обшук у центральному офісі Компартії України, що закінчився вилученням системних блоків та інших носіїв інформації, на яких були матеріали для розміщення на сайті партії. Порушено справу за ч. 1 ст. 436 КК — «Виготовлення, розповсюдження комуністичної, нацистської символіки і пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів». Це доволі свіжа стаття в Кримінальному кодексі України, і перший вирок у ній пролунав трохи більш як рік тому, у травні 2017-го, у Львові.

Герой львівської історії — студент-третьокурсник Львівського університету. Вже не знаю, чим юнака так спокусили ідеї Маркса-Енгельса-Леніна-Сталіна, але він створив сторінку в Facebook, а ще був активним членом у деяких комуністичних групах. Писав він там про радянських генсеків, цитував, так би мовити, класиків, постив серпи-молоти й червоні прапори. Загалом, як сказано у вироку, «навмисне, ставлячи за мету довести до відома широкого кола осіб комуністичну ідеологію, розуміючи, що... сторінка знаходиться в широкому доступі і з нею може ознайомитися необмежена кількість користувачів соціальної мережі Facebook, здійснював публікації». У них, згідно з висновками лінгвістичної експертизи, міститься пропаганда елементів комуністичної ідеології, під якою мається на увазі «тенденційна інформація, спрямована на ідеалізацію і популяризацію комуністичної ідеології».

Цікава деталь: під час слідства між прокуратурою й обвинуваченим було укладено угоду про визнання провини. Хлопець іще до суду визнав провину в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 436 КК, і зобов'язався визнати її в суді. Сторони погодили покарання — півтора року позбавлення волі умовно, з річною відстрочкою і без конфіскації майна. Таким чином, суду залишалося лише затвердити цю угоду. І, до речі, студенту повернули його ноутбук, планшет, жорсткий диск, а також картки пам'яті та флешки. Щоправда, дещо з майна пройшло як речові докази у справі, і вони доводили, що хлопець втягнувся в класову боротьбу серйозно. Наприклад, у нього вилучили бланки комсомольських квитків, дощовики, прапори, футболки і кепки з комуністичною символікою, георгіївські стрічки. (Заодно серед речових доказів опинилася і книжка «Капітал» Карла Маркса, що, по-моєму, вже повна дурість.) Все це підтверджувало, що студент — не просто комсомолець-одинак, а міцно завербований серйозними дядьками.

А роком раніше в Сумах слухалася ще одна показова справа — вперше в судовій практиці за ст. 109 КК («Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади») засудили за пости в інтернеті. Про цю справу свого часу багато писали, тому нагадаю коротко. Якийсь молодий сумчанин створив у «ВКонтакте» (соцмережі, яка потрапить під заборону тільки в травні 2017-го) персональну сторінку. Назвався Богданом Мазепою, зробив групу «Бандерівський легіон» — і погнав! «Не дамо толерантній Європі змусити нас прийняти біженців! Повалимо уряд!», «Тільки партизанська підпільна боротьба принесе нам бажані ефекти, не парламентська, не мирні пікети, а лише підпільна повстанська боротьба з режимом внутрішньої окупації шоколадного бариги... Краще смерть, ніж така доля!»

Ну і що, скажете ви, так таких галасів — повні соцмережі. Деякі диванні революціонери обожнюють тріскучі фрази про «бариг», інші — лякають «чорною осінню», коли, мовляв, в Україні спалахне бунт. Але ж це просто струс повітря, хай собі кричать.

Однак суд, вирішуючи долю людини, яка назвалася Богданом Мазепою, дійшов інших висновків, угледівши в цьому прямий умисел на публічні заклики до насильницького повалення конституційного ладу, розміщені на ресурсах, доступних необмеженій кількості читачів. У матеріалах є навіть лінгвістична експертиза, яка підтвердила, що «висловлювання є публічними прямими закликами до користувачів соціальної мережі підніматися на збройну народну боротьбу в умовах підпілля проти керівних державних органів або осіб, які наділені урядовими повноваженнями, для повалення державної влади».

Цей Богдан Мазепа, до речі, теж уклав угоду про визнання провини з прокуратурою. (Взагалі складається враження, що слідство і суд готові йти на угоду з обвинуваченими, оскільки самі толком не знають ще, як розслідувати подібні справи.) Словом, обвинувачений покаявся і відбувся штрафом у 8500 грн без конфіскації майна. Однак якщо львівському комуністові повернули планшет і ноутбук, то в сумського «бандерівця» системний блок все-таки конфіскували — як знаряддя злочину.

Але найцікавішим висновком суду було, напевно, те, що сторінка в соцмережі є... засобом масової інформації. Посилався суд на два закони — «Про телекомунікації» та «Про інформацію». Я навіть процитую ст. 22 закону про інформацію: «Масова інформація — інформація, що поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб. Засоби масової інформації — засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації».

Саме цей висновок видався мені моторошним.

Все, любі мої! Всі ваші розумування в соцмережах, всі екстремістські висловлювання різного ступеня дурості відтепер — висловлювання в засобах масової інформації. І ви можете відповісти за них, навіть якщо робите десять граматичних помилок в одному реченні, а читає вас півтори людини. Знайти комп'ютер, з якого пишуться повідомлення, сьогодні елементарно. До речі, слідом за сумською історією суди за два роки встигли розглянути ще кілька аналогічних справ, з яких, мабуть, найвідоміша — справа «одеського підривника», якого за заклики «підірвати всіх до чортової матері» було засуджено за ч. 2 ст. 258 Кримінального кодексу — публічні заклики до теракту, вчинені з використанням засобів масової інформації. Між іншим, три роки отримав дядько, хоча, на мій погляд, він просто агресивний приду... недалека людина.

До речі, для того, щоби вляпатися в судову історію, зовсім не обов'язково самому вигадувати заклики до повалення влади, теракту або пояснювати необхідність класової боротьби. Восени минулого року один з районних судів Києва засудив одного громадянина до двох років умовно за репост публікації з «ВКонтакте» із закликами знову-таки повалити владу.

Ще одна деталь мене дуже насторожила: матеріалами про судові процеси над фейсбучними терористами, вконтактними фашистами та іншими диванними підривниками надто вже цікавляться не фейсбучні, а цілком реальні ЗМІ — такі, як «Шарій.net», «Страна.ua» та їм подібні. Тема для них жирна, а що? Українцям затикають роти! Кінець свободи слова!

Беручись за якусь тему, зазвичай я доволі чітко й однозначно уявляю собі, які висновки зроблю. Ця, якщо чесно, залишає мене в розгубленості. Зрозуміло, інтереси державної безпеки потребують моніторингу публічної інформації, викриття тих, хто загрожує цілісності нашої країни. Але чомусь ця мережа виловлює виключно дрібну рибку, низову ланку, а то й зовсім кустарів-одинаків, «революціонерів», яким місце в клініці для невротиків. Якщо повернутися до того, з чого я почала, і згадати справу, порушену після обшуку в офісі Компартії, то й там до відповідальності притягнуть, скоріш за все, дрібний офісний планктон, якихось найнятих контент-менеджерів.

Тим часом до президентських виборів залишилося менш як рік, до парламентських — трохи більше. Брудні політтехнології починають працювати, а через місяць — до ворожки не ходи! — поллється такий потік компромату та чорнухи, що хоч комп'ютер не вмикай. Звичайно, добре було б, щоб такі речі можна було регулювати в правовому полі. Чесно кажучи, дуже хочеться сподіватися, що ці справи — свого роду тренувальні, і з часом закон не тільки чітко визначатиме, де закінчується свобода слова і починається підривна робота, але й навчиться знаходити справжніх винуватців такого стану речей — замовників інформаційних кампаній.