Новини
Ракурс
Фото: Monam / pixabay.com

Вища рада правосуддя: магія з використанням НЛП суддів і проблеми з арифметикою в деяких членів

Нескінченно можна спостерігати за трьома речами: як горить вогонь, тече вода і працюють люди. Ідеальне поєднання — на пожежі. Я б додав сюди четверте задоволення — спостерігати за непримиренною боротьбою кожної нової влади з «проклятим минулим».

Loading...

Часто влада, втрачаючи надію кардинально змінити світ або хоча б трохи поліпшити життя людям, починає хрестовий похід проти своїх попередників. Деяка влада виключно останнім і обмежується. Біда в тому, що і притягнути з усією строгістю, але бездоганно з юридичного погляду — не виходить. Та що там бездоганно — взагалі не виходить, правду кажучи, ніяк.

«Принципово новий орган», як полюбляють називати себе в самій Вищій раді правосуддя, здавалося б, мав продемонструвати свою майстерність, високий рівень роботи. Ну хоча б уже в найгучніших, показових справах, про які ЗМІ четвертий рік розповідають без угаву — і без результату.

 

Візьмемо, наприклад, справу колишнього заступника голови Вищого господарського суду України Артура Ємельянова. Автор цих рядків абсолютно точно не є його симпатиком. Проте котрий рік я чую в обвинувальних промовах прізвище Ємельянова, слава злого генія за ним закріпилася, але в чому конкретно він винен — ніхто толком пояснити не може. Оскільки цей «баян» я спостерігаю не перший рік, то просто вже з принципу, з любові до істини вирішив для себе розібратися в цій справі. З почуттям глибокої курйозної цікавості почав читати рішення Другої дисциплінарної палати ВРП від 4 червня 2018 року «Про притягнення судді Ємельянова А. С. до дисциплінарної відповідальності», що обіцяло відкрити всі таємниці «Донецького двору».

Фабула обвинувачення мала багатообіцяльний початок:

«Як убачається зі змісту скарги, суддя Вищого господарського суду України Ємельянов А. С., обіймаючи посаду заступника голови Вищого господарського суду України, у період 2013–2014 років здійснював тиск на суддю господарського суду міста Києва Пригунову А. Б. та шляхом погроз домагався...»

Який пікантний старт!

Ось що впадає в очі при першому наближеному розгляді: в рішенні Другої дисциплінарної палати ВРП так і не було встановлено мотив Ємельянова — навіщо він «тиснув» на суддю Пригунову і навіть «домагався» від неї якихось дій?

Все було би просто й зовсім нецікаво, якби Ємельянов підійшов до неї і тихенько шепнув: «Чуєш, Пригунова, ти там справу розглядаєш №, треба вирішити її на користь XXX. І буде тобі за це добре...», або навпаки. Але ні в скарзі, ні в матеріалах дисциплінарного провадження немає взагалі ніяких конкретних звинувачень! Одні натяки, напівнатяки... Натомість багато магії.

По суті, «злодіяння» зводилися до одного-єдиного виступу на виробничій нараді суддів Господарського суду м. Києва 7 лютого 2014 року. Що ж він там такого наговорив з трибуни, що спричинило такі тяжкі наслідки? Про це трохи згодом, а спочатку — невеличкий відступ про те, як було порушено саму скаргу.

Написала її така собі Катерина Іванова, яка не лише не є учасником будь-якої судової справи, а й взагалі жодним чином не постраждала поки що від правосуддя. Ба більше, є всі підстави вважати, що Іванова — це псевдонім, чи то творчий, чи то оперативний. Автор скарги описала настільки відверті подробиці, що посоромилася назвати своє справжнє ім'я.

Члени ВРП проявили делікатність і не піддалися на вимоги адвокатів Ємельянова — встановити особу заявника. У рішенні Другої дисциплінарної палати її члени мудро вказали: мовляв, яка різниця, хто її написав? Не її ж карати, а громадянина Ємельянова, чиє існування сумнівів не викликає. Той факт, що сама Іванова, по суті, є фантомом, а розглядати анонімки ВРП права не має, вирішено було ігнорувати — мета виправдовує засоби.

Настільки чудових обставин порушення скарги автору цих рядків зустрічати ще не доводилося: «...Іванова К. І. вказує, що наведені у дисциплінарній скарзі обставини стали відомі їй внаслідок перегляду відеозапису засідання Вищої ради юстиції від 26 жовтня 2016 року щодо... відсторонення судді Господарського суду м. Києва Пригунової А. Б. від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням її до кримінальної відповідальності...»

Весь процес розгляду скарги цієї таємничої незнайомки найбільше нагадував старий одеський анекдот про прейскурант на дверях будинку розпусти: участь у процесі — 100 дол., спостереження за учасниками — 300 дол., спостереження за спостерігачами — 500...

Все дисциплінарне провадження у справі судді Ємельянова звелося до оцінок навіть не того, що саме він сказав на нараді 7 лютого 2014 року, а хто і як це зрозумів, які висновки з цього зробив. Загалом у рішенні вказано дві «крамоли».

Ось одна з них, де Ємельянов заявив таке: «...Моя основна мета як керівника — дати можливість кожному судді спокійно працювати на своєму місці, не піклуватися про те, що завтра його почнуть кудись залучати незаконно, не піклуватися про те, що йому доведеться перед кожним депутатом голову схиляти, не піклуватися про те, що йому потрібно десь «підмахувати» документи, які він внутрішньо не хоче і не готовий... Щодо тих державних питань, які стоять, то вони можуть бути різного роду: це може бути прямо якесь державне питання, це можуть бути прохання осіб, які на сьогоднішній момент обіймають якісь посади, безумовно адміністративні. І я вважаю, що якщо людина дійшла до певного рівня відносин, то вона має право поставити запитання і має право отримати адекватну відповідь...»

Тут суддя, безумовно, допустив неточне цитування ст. 40 Конституції України: у нас всі без винятку громадяни, незалежно від стану, посади, національності, раси та віросповідання, мають право поставити запитання і отримати на нього відповідь. От якби було сказано: ви мусите чітко виконувати вказівки Януковича, Пшонки і т. д., тоді б було про що говорити...

То в чому ж кримінал?! У дисциплінарному провадженні є такі пояснення самого Ємельянова: «...Тому що я займав адміністративну посаду... більш як сім, фактично, років… І за весь цей час я намагався зробити сталу, зрозумілу практику здійснення правосуддя по всій вертикалі… починаючи з першої інстанції, закінчуючи Вищим господарським судом… Що це означає?.. Це означає, що коли приймається рішення Вищим господарським судом України, Верховним судом України… всі суди, які знаходяться у першій та другій ланці, повинні розуміти, що вже по цих правовідносинах є зрозуміла практика… І тому прийматися рішення повинні ті самі або аналогічні, які приймалися вищими інстанціями».

Але це пряма норма ст. 32 закону «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції 2010 року)! І з такими «рідкими» доказами ВРП готова обстоювати свою позицію в судах? Ні, звичайно, ні. Вища рада правосуддя підкріпилася настільки цікавим папірцем, що, скажімо чесно, краще б їм узагалі не робити його надбанням громадськості, а залишити для службового користування — почитувати один одному час від часу, просто для настрою.

Йдеться про так званий висновок «експертного психологічного дослідження від 25 квітня 2017 року №5895/17-61 судового експерта 2-го кваліфікаційного класу, завідувача відділу психологічних досліджень Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Ірхіна Ю. Б.». Читав я багато різної нісенітниці, але ця дурість відкрила мені очі на світ! Вищезгаданий експерт другого класу дійшов, серед іншого, таких висновків:

«5) у присутніх на виробничій нараді суддів Господарського суду міста Києва від 7 лютого 2014 року могли виникнути та, імовірно, розвинутися психологічні зміни різного характеру. Враховуючи дискурсивні особливості мовленнєвої діяльності адресанта — Ємельянова А. С. (нав’язливий навідний характер із елементами психологічного впливу у вигляді маніпулювання, погроз, тиску і нейролінгвістичного програмування), з високим ступенем імовірності можна припустити, що ці зміни могли мати переважно негативний характер;

9) досліджувана ситуація як психологічний патерн може спричинити безпосередньому учаснику досліджуваного контенту — адресатові цілеспрямованого психологічного впливу у вигляді маніпулювання, погроз, тиску і нейролінгвістичного програмування Пригуновій А. Б. — моральну шкоду, зокрема, завдати їй психологічного дискомфорту і неблагополуччя, морального і душевного болю».

Ми ж із вами думали, що ця справа — про тиск на суддю Пригунову, яку схиляли до ухвалення певних рішень у конкретних справах. Але тут усе набагато складніше — йдеться про нейролінгвістичне програмування судді Пригунової! І це вона ще легко відбулася! А якби їй мозок відформатували? Або ще гірше, встановили туди Windows 98? Як жити після такого?

По-хорошому, всіх, хто начебто відчув на собі психологічні зміни, що у простолюдді іменують термінами «наврочення», «наслання» тощо, слід було відправити на психіатричну експертизу — разом із самим експертом — для визначення міри їхньої дієздатності. А самого експерта треба б гарненько допитати про те, звідки йому відомо про існування так званого нейролінгвістичного програмування. В академічних колах це поняття відкидається як лженаукове. Не існує такого науково доведеного ефекту! Ба більше, за цим наукоподібним терміном ховається щось зовсім інше, добре відоме з телепередачі «Битва екстрасенсів». Тому ці звинувачення взагалі не підвідомчі дисциплінарній палаті ВРП: скаргу слід залишити без розгляду, порекомендувавши звернутися з нею на телеканал СТБ в передачу «Битва екстрасенсів», де питання наведення і зняття вроків розглядається спеціально навченими профільними фахівцями.

Однак завершити хотілося б на серйозній ноті. Річ у тім, що на засіданні вищезгаданої Другої дисциплінарної палати ВРП розгорілася дискусія про те, як слід тлумачити і застосовувати норму ч. 4 ст. 96 закону «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції 2010 року) такого змісту: «Дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці».

Між членами ВРП та адвокатами обвинуваченого Ємельянова розгорілася неабияка дискусія на тему того, як рахувати ці самі три роки. Під час скрупульозного підрахунку «додаткового часу» відпусток і лікарняних в період «основного матчу» — з 7 лютого 2014 року по 7 лютого 2017-го — з'ясувалося, що з урахуванням «додаткового тайму» гра закінчилася 20 грудня 2017 року. «Судді» відповіли: нічого подібного! І вирішили додати час гри не тільки після закінчення другого тайму, кажучи футбольною мовою, а й ще трошки після серії пенальті... Тобто додати на додатковий час! Зокрема, вже «поза грою» було додано 160 днів! Якби так грали в футбол, то кожен матч тривав би кілька місяців...

Тому щоб не перетворювати дисциплінарку щодо суддів на цирк-шапіто, є тільки один, але дуже простий і логічний вихід: трирічний строк для дисциплінарного стягнення обчислювати з дня вчинення суддею проступку плюс строк тимчасової непрацездатності або відпустки в межах цього трирічного строку.

Щоправда, в цьому конкретному випадку ці строки минули навіть за дивовижною версією підрахунку Другої дисциплінарної палати ВРП... Жванецький мудро жартував у таких випадках: не можеш любити — сиди дружи!


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter