Посттравматичний синдром у військовослужбовців і комбатантів

Сергій УШЕНІН, лікар-психіатр, судовий експерт

На стику кримінології та психіатрії є багато цікавих тем для обговорення. Але зосереджуся на одній, що стосується як проведення судових експертиз, так і пов'язаних з цим юридичних аспектів. Це проблема обмеженої осудності. Спробую розглянути її через не менш важливу — проблему посттравматичних стресових розладів у військовослужбовців і комбатантів, які брали участь у військових діях.

Психіатрична наука і судова психіатрія як субспеціальність перебувають у безперервному розвитку. Абстрактні міркування експертів у судах поступаються місцем фактажу, реальній доказовій базі. Основою для будь-якого висновку експерта про будь-яку патологію є наявність цього стану в Міжнародній класифікації хвороб (МКХ).

З 2 796 000 чоловіків — ветеранів В'єтнамської війни арешту протягом життя піддавалися 50% її учасників.

Історія появи терміна ПТСР

Термін «посттравматичний стресовий розлад» з'явився в американському DSM-III (Діагностичне і статистичне керівництво з психічних розладів) у 1980 році, а в МКХ-10, разом із самим поняттям «реакція на важкий стрес і порушення адаптації», — у 2000-х.

ПТСР, як і реакції на важкий стрес, розглядаються в розділі «невротичні, пов'язані зі стресом і соматоформні розлади». Але вони часто і лежать в основі правопорушень у військовослужбовців і комбатантів, що побували в зоні військових дій.

У США з цією проблемою знайомі не з чуток. Численні сучасні дослідження показують, що з 2 796 000 чоловіків — ветеранів В'єтнамської війни арешту протягом життя піддавалися 50% її учасників.

Відмінності від США

У нас ця проблема також стає актуальною. Однак, на відміну від США, де вже давно існують критерії судово-психіатричної оцінки таких станів і де нерідко йдеться про неосудність або обмежену осудність таких людей, в Україні з цим справи йдуть гірше.

У нас ще немає консенсусу з цього питання. При формуванні експертного висновку в суд доводиться керуватися посиланнями на англомовні джерела, оскільки будь-який суддя з повним правом може поставити запитання експерту: «Як це виходить, що ви намагаєтеся представити людину з невротичним розладом неосудною (обмежено осудною)»?

Психіатрія, як і будь-яка інша наука, універсальна. Будь-який психічний стан у рамках МКХ буде оцінено однаково психіатром як з України, так і, наприклад, з Австралії. Це стосується і судово-психіатричних аспектів станів підекспертних.

На жаль, ми іноді рухаємося за інерцією. Радянська школа дала багато прекрасних учених, але відмова від закордонного досвіду грала часом негативну роль. У нашій історії була війна в Афганістані, але поняття ПТСР, на відміну від США, з'явилося у нас більше як через 10 років після закінчення цієї війни.

Щодо судових експертиз, то у справі Боттрелл 2000 року апеляційний суд Вашингтона визнав: «Прецедентне право Вашингтона володіє знаннями, що посттравматичний стресовий розлад офіційно визнається в наукових і в психіатричних колах і може впливати на умисел індивідуума, приводячи до обмеженої осудності».

У нас винесення експертних рішень часом ускладнюється певним перекосом законодавства на користь одних аспектів обмеженої осудності і на шкоду іншим. Адже в описі формування механізму обмеженої осудності при ПТСР лежить концепція, що в корені відрізняється від прийнятих у нас.

Сильне душевне хвилювання — це стан, в основі якого лежить так званий фізіологічний афект, він не лише скорочує строк, але і може легко симулюватися.

Розпливчаста стаття

У нашому Кримінальному кодексі є розпливчаста 20-а стаття, що стосується обмеженої осудності. Її недоліком для мене як лікаря-експерта є вкрай мізерне трактування цього поняття, що порушує можливості повноцінного експертного висновку. Адже тут ховається цілий спектр проблем (осудність, подальші принципи надання допомоги тощо), що мають велике значення і в кримінології.

На іншому полюсі Кримінального кодексу України існує поняття «сильне душевне хвилювання». Термін використовується у п'яти статтях кодексу. Цей стан, в основі якого лежить так званий фізіологічний афект, згідно з нашим КК, не лише скорочує строк, але й може легко симулюватися. Відверто кажучи, деякі його критерії викликають великі сумніви в обґрунтованості, як дуже коректно писав про це один зі світил нашої судової психіатрії професор В. Первомайський ще в 1995 році.

Наступного року виповниться 60 років з дня ухвалення ст. 116 і 123 (умисне вбивство і умисні тяжкі тілесні ушкодження, нанесені у стані сильного душевного хвилювання), які без змін перекочували в нинішній КК з Кримінального кодексу Української РСР 1960 року.

Я не юрист, але гадаю, загалом стабільність, незмінність законодавства — скоріше добре, ніж погано. Однак подібні статті мають враховувати сучасні погляди медичної науки. Теоретичні ж основи фізіологічного афекту, стану, якого, користуючись словами професора Первомайського, вживу не бачив жоден експерт і який завжди оцінюється ретроспективно, почали розроблятися у 50-і роки минулого століття.

Але за 60‒70 років, що минули, в СРСР, а потім і у нас так і не створено жодної достовірної методики, що дозволяє діагностувати цей афект. Слід також додати, що ця теорія є життєздатною лише на території колишнього Радянського Союзу, схожі кримінальні статті є тільки в КК РФ (можливо, в КК інших країн пострадянського простору).

У 60-і роки, коли ця теорія почала впроваджуватися у нас, ми чимось були схожі на США. Там у судах тривалий час панували психоаналітичні теорії в поясненні мотивів окремих правопорушень. Однак у міру формування судової психіатрії психоаналіз втратив там своє домінуюче становище як основна модель, що пояснює людську поведінку. Замість складних формулювань, що містять несвідомі мотиви, діагноз було скорочено до контрольного списку ознак і симптомів у рамках психіатричної класифікації США. Це підвищило надійність діагностики, а відтак і наукову достовірність психіатрії.

Що робити

Кримінологія могла б допомогти формуванню більш виваженої оцінки проблеми обмеженої осудності. Слід піти від однобокості трактування стресових реакцій, опису їх у рамках фізіологічного афекту, перейти більшою мірою на МКХ-10 як визнаний у всьому світі контрольний список ознак і симптомів. Паралельно потрібне розширення тлумачення ст. 20 КК. Без взаємодії між судовою психіатрією і кримінологією просування в цьому напрямку буде неможливим.

З виступу на круглому столі «Кримінологія і психіатрія», організованому народним депутатом України Іриною Сисоєнко