Розподіл майна: справа про кредитний автомобіль

Розлучення — процедура непроста і болюча: доводиться все життя ділити навпіл, визначаючи, чим ви готові поступитися колишньому партнерові. Звичайно, розподіл майна не йде в жодне порівняння із суперечками навколо спільних дітей, але і в майнових конфліктах через колишню сімейну власність теж часом виникає чимало складних моментів.

Наприклад, у сім'ях середнього достатку машина зазвичай одна, і купують її найчастіше в кредит. Зрозуміло, він оформляється на одного з членів сім'ї, але якщо бюджет спільний, то кредит виплачують обидва. І тут сім'я розпадається. Кому дістанеться автомобіль? Чи повинен той, хто його забрав, компенсувати своїй колишній другій половині гроші, виплачені за погашення кредиту? Якщо так, то як вираховувати цю суму?

Нещодавно Верховний суд відповів на ці запитання у своєму рішенні у справі про суперечку навколо кредитного автомобіля. Ось сама історія.

Бомба для чоловіка

Пара з Харкова прожила у шлюбі десять років. За рік до розриву сім'я купила новий фольксваген — у кредит строком на п'ять років. Оформлено позику було на дружину. Перший внесок подружжя внесло із загального бюджету, потім почали погашати кредит разом. Згодом шлюб розпався — і дружина, на яку машину було оформлено, забрала її собі.

Чоловік після розлучення подав позов про стягнення з колишньої дружини трохи більш як 60 тис. грн — рівно половину тієї суми, яку вони встигли виплатити за автомобіль, поки були одружені. Вимога виглядала цілком логічно, і з нею погодився суд першої інстанції: в його рішенні сказано, що машина є об'єктом спільної власності подружжя, трохи більш як 120 тис. грн кредиту виплачено у шлюбі, а отже, і ділити цю суму потрібно порівну. А сам фольксваген було визнано спільною власністю.

Однак дружина з таким рішенням не погодилася. Апеляційна інстанція, у свою чергу, не погодилася з рішенням суду першої інстанції виключно в тому, щоби вважати машину спільною власністю: адже дружина після розлучення зняла автомобіль з реєстрації, і його було відчужено. Тобто, кажучи просто, вона продала його або переоформила на іншу особу.

А ось вимога чоловіка компенсувати йому половину виплаченої у шлюбі кредитної суми апеляційна інстанція визнала розумною, оскільки, згідно зі ст. 364 Цивільного кодексу України, якщо під час розподілу загального майна один із подружжя вчинив відчуження майна або використовував його проти волі другого з подружжя, це майно або вартість майна враховуються при розподілі. І в цьому положенні статті, як виявилося, було закладено бомбу для чоловіка.

Жінка, яка не погодилась із рішеннями судів першої та другої інстанції й не хотіла повертати 61 тис. грн колишньому чоловікові, дійшла до Верховного суду. У своїй скарзі вона наголошує на тому, що вимога виплатити половину погашеного кредиту суперечить реальному змісту ст. 364 ЦК, оскільки насправді один із подружжя має право на отримання від іншого грошової або іншої матеріальної компенсації вартості майна (!). Майна, а не погашеного кредиту. А відтак, чоловік мав право вимагати грошову компенсацію від вартості самої машини. А цю вартість встановлено ​​не було. І як тепер її встановити? Адже у машини новий власник.

І Верховний суд... погодився з цим і скасував рішення судів нижчих інстанцій про компенсацію половини виплаченого у шлюбі кредиту.

Судові витрати замість компенсації

ВС посилався на свої ж рішення (наприклад, у справі №127/7029/15-ц від 3 жовтня 2018 року), в яких було зроблено висновок, що в разі відчуження майна одним з подружжя проти волі іншого і неможливості встановлення його ринкової вартості за основу потрібно брати ринкову вартість майна з подібними якостями або технічними характеристиками на момент розгляду справи.

Якщо перекласти з юридичної мови на загальнолюдську, то чоловік має право вимагати з дружини відшкодування половини вартості автомобіля Volkswagen Polo 2013 року випуску. Тобто половини від того, скільки коштуватиме машина на момент, коли він а) подасть новий позов; б) цей позов розглядатиметься в суді.

А поки замість 61 тис. грн компенсації чоловік за фактом отримав 1500 грн судових витрат, які йому потрібно виплатити з власної кишені, і надалі — перспективу нового судового позову з хорошими шансами на виграш і... з новими витратами й нервами.

Тепер спробуймо винести урок з цієї справи. Як бути, якщо при розлученні один із подружжя швидко розпродає або переоформляє майно, яке може стати предметом спору?

Надія Івашкова, керуючий партнер адвокатського об'єднання «Івашкова, Купченко і партнери»:

— Цивілізовані правила розлучення передбачають, що подружжя заздалегідь домовляється про всі важливі питання: місце проживання дітей, порядок участі в їх вихованні другого з подружжя, аліменти, розподіл спільно нажитого майна і, за наявності, порядок виплати кредитів по ньому. Адже дуже часто (майже завжди) буває, що кредит і майно оформлені на одного з подружжя, а другий виступає поручителем. І вимоги банку можуть наздогнати поручителя і тоді, коли вже давно немає ані спільної сім'ї, ані того майна, а спільні зобов'язання — залишилися.

Розподіл спільно нажитого майна може бути оформлений нотаріально, і тоді до суду щодо цього питання взагалі йти не потрібно. Але на практиці так буває нечасто, і суперечки колишнього подружжя є дуже поширеними.

Вже багато років суди не допускають об'єднання позовних вимог про розлучення і про розподіл спільно нажитого майна в один позов. Наявність спору про майно ніяк не може уповільнити розгляд справи про розлучення (у рамках якого можна подати ще тільки вимогу про визначення місця проживання дітей), і зазвичай спір про розподіл майна триває і тоді, коли рішення про розлучення вже набуло чинності.

Згідно із законом все майно, нажите в шлюбі, можна продати тільки за згодою чоловіка чи дружини. Але на практиці недобросовісні особи знаходять безліч лазівок для обходу цих вимог, наприклад, продаючи майно через повіреного. Єдиний надійний спосіб запобігти такому продажу — це подати заяву про забезпечення позову і в судовому порядку накласти арешт на спільно нажите майно, оформлене на одного з подружжя, до моменту розподілу такого майна.

За чинним законодавством суд може зобов'язати позивача надати зустрічне забезпечення (внести на депозитний рахунок суду суму, достатню для покриття можливих збитків відповідача, завданих забезпеченням необґрунтованого позову). Тому при поданні такої заяви про забезпечення позову дуже важливо обґрунтувати, чому забезпечення позову ніяк не завдасть збитків відповідачеві (наприклад, накладення арешту на квартиру перешкоджає тільки її продажу, але ніяк не перешкоджає користуванню цим майном). Та/або вказати інші обставини, що свідчать про відсутність необхідності зустрічного забезпечення (позивач має постійне місце проживання і майно в Україні, заробітну плату чи інше джерело доходу і в разі потреби зможе легко відшкодувати відповідачеві завдані збитки, тощо).

Ну і, звичайно, найкращий превентивний захід, здатний захистити від майнових спорів у майбутньому, — це з самого спочатку оформляти великі покупки (такі, наприклад, як нерухомість) на обох з подружжя. Найгіршим, практично безнадійним варіантом для розподілу власності є випадок, коли за наполяганням одного з подружжя майно оформляється навіть не на одного з них, а на родича, наприклад, на батька чи мати. Тому навіть якщо у вашому шлюбі все добре, потрібно не соромитися наполягати на правильному і прозорому оформленні права спільної власності на майно, придбане в шлюбі.

Правильний вибір способу захисту порушеного права має велике значення, і річ не лише в судових витратах. До вимог про розподіл спільно нажитого майна, що пред'являються після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. З урахуванням строків розгляду справ в українських судах, особливо в тих із них, де є гостра нестача суддів, не виключено, що другого шансу у позивача може вже й не бути. Адже неправильно поданий позов, що закінчився на стадії касаційного оскарження судового рішення про відмову в позові, не буде обставиною, що перериває позовну давність.