Яким буде врожай-2013?

Адже від цього залежатиме наявність необхідних харчових продуктів, і їх вартість. Крім того, зерно і олійні культури є постійною статтею українського експорту. Останнє, здається, розуміють не тільки макроекономісти, а й очільники нашої держави, які, незалежно від своєї політичної орієнтації, одностайно говорять про те, що аграрне виробництво для України є пріоритетною галуззю економіки. Що цікаво, держава в особі своїх високопосадовців начебто зацікавлена у розвитку аграрного сектору (принаймні це декларується), а та сама держава в особі чиновників трохи меншого рангу весь час намагається якось притиснути аграріїв.

На щастя, минули часи, коли українське сільське господарство було у цілковитому занепаді. Аграрний сектор спинається на ноги і поступово розвивається. Завдяки власним силам, а не державній турботі.

Якщо на початку 2000 років в Україні виробляли 25-30 млн тонн зерна та 6-8 тонн олійних культур, то сьогодні виробництво зерна збільшилося до 50 млн тонн, а олійних — до 12 млн тонн. Але виростити урожай — це тільки півсправи, важливо його зберегти, доправити за призначенням. Водночас існуюча інфраструктура, що переживає стагнацію, не в змозі «переварити» таке збільшене навантаження. Нарощування врожайності вимагає і відповідної зміни логістичної інфраструктури. А це вже поза межами відповідальності окремих господарств, це справа держави. Та от держава не квапиться щось з цим робити. Навіть якщо йдеться не про мільярдні витрати, а просто про прийняття вольових рішень, які б могли зрушити цю безглузду ситуацію з місця.

«Минулого року, у жовтні-листопаді, було дуже важко відвантажувати зернові культури. Це було пов'язано із багатьма чинниками, та передусім — з обмеженою кількістю рухомого складу „Укрзалізниці“. Виникла парадоксальна ситуація: виробництво зерна збільшується, а кількість вагонів для їх перевезення катастрофічно зменшується. Раніше в Україні було 15 тис. вагонів-зерновозів, зараз їх номінально 11 тис., але насправді придатних для використання тільки 8,5 тис.», — розповідає Володимир Лапа, генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу.

Мар'ян Заблоцький, аналітик Української аграрної асоціації, навів підрахунки: щороку із вжитку вибуває 1000-1500 вагонів-зерновозів, отже десь до кінця 2018 року весь (!) рухомий склад зерновозів «Укрзалізниці» піде у відставку.

70-90 % врожаю зерна та іншої агропродукції щороку перевозиться по Україні саме залізницею. Дешевше тільки перевозити вантаж водою, як це робили колись. Але цей вид перевезень потребує не тільки самого засобу пересування, а й розвиненої інфраструктури, якої у нас взагалі немає. Щоб її збудувати, потрібна державна програма, мільярдні інвестиції та, головне, бажання високопосадовців щось справді поліпшити в країні. Тож, з «бюджетних» перевезень залишається тільки залізниця.

Раніше, коли «Укрзалізниця» мала 15 тис. вагонів-зерновозів, вона щомісяця перевозила 1 млн тонн зерна. Тепер щомісяця перевозиться 2 млн тонн зерна, при тому, що вагонів поменшало майже вдвічі. Тож можна уявити, що відбувається з відвантаженням, «своєчасною» доставкою, «виконанням» умов контрактів та усім іншим, що з цим пов'язане.

«Усі наявні в Україні вагони-зерновози є власністю „Укрзалізниці“. Але для неї ці вагони є більше тягарем, ніж джерелом прибутку, бо становлять 7 % її рухомого складу, а приносять лише 3 % виручки», — каже пан Мар'ян Заблоцький, який впевнений, що ситуацію на краще можуть змінити лише приватні зерноперевізники, яких залізниця має допустити «до своїх рейок». Адже є ж в Україні спеціалізовані вагони — цементовози, цистерни, платформи, які перебувають у власності різних підприємств і не належать «Укрзалізниці». Тож чом би не дозволити агрокомпаніям і агроперевізникам придбати за власний рахунок зерновагони і надати можливість експлуатувати їх? До речі, вартість одного такого вагону — 80 тисяч доларів США. Та великі компанії згодні піти на такі витрати, бо розуміють: з кожним роком їм буде усе важче здійснювати поставки, адже монополіст не переймається оновленням парку зерновозів. Більше того:в Україні є вагонобудівні заводи, які радо виконали б такі замовлення.

Відверто кажучи, «Укрзалізниця» не забороняє компаніям експлуатувати приватні зерновози на своїй інфраструктурі, але її тарифна політика ніяк не спонукає аграріїв та перевізників до таких значних витрат. Бо, якщо вони все ж таки куплять ці зерновози і почнуть чіпляти до потягів «Укрзалізниці», їхні перевезення здешевшають тільки на 10 %. Тож, витрачати такі шалені гроші недоцільно, принаймні зараз, коли вагони «Укрзалізниці» ще «живі».

«Якби „Укрзалізниця“ пішла на якісь поступки, зменшила б частку вартості інфраструктури у складі витрат на перевезення зерна, зважаючи на власну неспроможність поновити парк, приватні агроперевізники радо б зайшли на ринок залізничних перевезень. Державі для поновлення рухомого складу зерновозів потрібно щороку витрачати десь 160 млн дол. Значна частина цих грошей може бути заощаджена. А якщо вагони на приватні замовлення почнуть виготовлятися в Україні, це пожвавить і ситуацію в промисловості», — вважає Мар'ян Заблоцький.

Залізниця — основний, та все ж не єдиний вид транспорту для перевезення агрокультур. Великотоннажні автомобілі-зерновози також «у справі», але вони б'ють по кишені. По-перше, на автомобіль не завантажиш стільки ж зерна, як у вагон, по-друге, зважте на ціну пального і якість наших автошляхів. Навіть якщо господарство має власні автозерновози, слід тричі подумати, перш ніж відправляти їх у далеку путь — фахівці підрахували, що рентабельно перевозити зерно тільки на відстані до 300 км. Тож іноді агрокомпанії, щоб не втрачати гроші на транспортуванні, довозять продукцію до найближчого посередника і «скидають» її, втрачаючи на вартості самого вантажу. Чи просто використовують автомобілі тільки для доставки зерна на залізницю. Якщо ж своїх автозерновозів в господарстві немає або їх недостатньо, аграрії звертаються до компаній, які спеціалізуються на агроперевезеннях. Таких агроперевізників щороку стає все більше.

Агрокомпанія «Агро-Союз-Хмельницький» усю вирощену сільськогосподарську продукцію перевозить самотужки, бо має у своїй власності 420 вантажівок-зерновозів і 650 одиниць зернозбиральної техніки. «Але ми переконалися, що як би не намагалося господарство повністю забезпечити себе транспортом, все одно питання залишається відкритим. Скільки б не було одиниць техніки, в сезон її все одно не вистачає, а взимку вона простоює та відтягує на себе значні кошти. А ще, зважаючи на непрості погодні умови і на складні умови експлуатації, цю техніку дуже важко ремонтувати і відновлювати. Та основна проблема, як виявилося — це неузгоджена аграрна логістика, цим страждають майже усі господарства», — ділиться Валерій Стецюк, директор компанії.

Для того, щоб зарадити цій проблемі, налагодити логістичні ланцюжки, компанії-агроперевізники нещодавно створили професійну Асоціацію, яку презентували громадськості минулого тижня.

«В Україні вельми непроста ситуація. У пікові періоди збирання врожаю не вистачає транспортних засобів. Це призводить як до несвоєчасного збирання, так і до несвоєчасного вивезення врожаю. А це, у свою чергу, тягне за собою значне здорожчання продуктів харчування для кінцевого споживача. Наша Асоціація створена для того, щоб об'єднати зусилля компаній, які задіяні у перевезеннях агропродукції, і координувати їхню діяльність на ринку. Виробникам ми можемо гарантувати своєчасне збирання та вивезення врожаю, а споживачам — нормальні ціни на продукти харчування», — зазначила Яніна Кучерова, голова нової організації.

А тепер повернемося до того, з чого починали: чи будемо ми з врожаєм. Експерти переконані, що цього року через пізню весну ми все ж таки втратимо частину озимих, та ці втрати будуть значно меншими, ніж торік. Щодо цифр, то прогнози такі: Україна втратить 500 тис. га озимої пшениці, торік втрати сягали 1 300 тис. га.

Сніг, який вкриває поля, — це зазвичай добре. Але якщо сніг лежить занадто довго, поширюються захворювання, озимина вимокає. А ще аграрії матимуть значно менше часу на проведення весняних польових робіт. Через брак необхідної техніки, можливо, господарства почнуть скорочувати площі засіву або ж вийдуть за межі граничних термінів, що визначені як оптимальні для посіву. Наприклад, ярий ячмінь треба засіяти до 25 квітня.

За прогнозами спеціалістів, які на початку року «наворожили» Україні врожай зернових приблизно 53-55 млн тонн, а тепер стали обережнішими у своїх прогнозах, Україна збере десь 50-53 млн тонн зернових. Це на 4-5 млн тонн більше, ніж торік. Якщо, звісно, не буде посухи та інших природних катаклізмів.