Розведення сил на Донбасі: мир не за всяку ціну

Чи допоможе розведення сил на Донбасі припинити бойові дії на сході країни і як виглядатиме це «припинення війни» для самого Донбасу і всієї України? На сьогодні це чи не найбільш обговорюване питання в суспільстві — на всій території нашої країни, включно з окупованими районами.

Думки щодо необхідності розведення сил на Донбасі розділилися. Однак у саме розведення в найближчому майбутньому, напевно, не вірить ніхто. І навіть не тому, що не дотримується головна умова — режим тиші. А тому, що багатьом в ОРДЛО і РФ це невигідно. 

Розведення сил на Донбасі: «Звичайно, перед цим Путін захоче відхопити ще трохи. Можливо, Маріуполь»

Геннадій, 50-річний підприємець, вимушений переселенець з ОРДО, Київ:

«У разі втрати Україною нових територій будуть чергові хвилі вимушених переселенців. Як не крути, але якщо конфлікт не вирішувати, то нові втрати рано чи пізно будуть неминучі. А якщо чесно, то без введення миротворців цей конфлікт не має вирішення.

Звичайно, перед цим Путін захоче відхопити ще трохи. Можливо, Маріуполь і ще щось, що «погано лежить». Причому, скоріш за все, це буде договірняк. Якщо про введення миротворців домовляться сильні світу цього, то Путін захопить Маріуполь, що формально стане приводом для введення миротворців.

Просто так миротворців ще ніхто ніколи не вводив. Перед введенням завжди і всюди була ескалація конфлікту. Тому варіантів два — або Мінськ на умовах Путіна, або введення миротворців, але тоді ескалація є неминучою.

Маріуполь залишили українським тільки тому, що всім потрібна була сіра зона з портом. Всім — від Ахметова і Порошенка до Путіна та Меркель. Суперконвертаційний транс’європейський центр. Адже на чому працює Дарницька ТЕЦ взимку в Києві? На донецькому вугіллі, так само, як і 10 років тому. Тільки вугілля це йде іншим шляхом (через РФ) і годує набагато більше людей і набагато ситніше. Ось через той порт і рухалися вугілля і метал. Якщо сірі зони будуть ліквідовані і території стануть а-ля Придністров'я, Путін прибере Маріуполь до рук.

Просто так миротворців ще ніхто ніколи не вводив. Перед введенням завжди і всюди була ескалація конфлікту. Тому варіантів два — або Мінськ на умовах Путіна, або введення миротворців, але тоді ескалація конфлікту є неминучою. А розведення сил на Донбасі — це не більш як картинка, яку треба показати світові. Мовляв, дивіться, ми зробили все, що могли, і навіть більше. Це і стане наріжним каменем для введення миротворців.

Виходити на марші проти капітуляції треба було, коли підписували Мінські угоди, зараз вважаю це глибокою провокацією.

Жодної інтеграції Донбасу не буде. Для цього потрібне обопільне бажання, а його немає в жодної зі сторін. В ОРДЛО погрожують запустити поїзд на Пітер і Москву. На Київ чомусь не запускають. Та й сам Київ цього не надто бажає.

Катастрофи в розведенні сил на Донбасі немає. Великою мірою, це не вплине ні на що. Якби з Дебальцевого пацанів вивели вчасно, нічого б страшного не сталося. Життя збереглися б. А зараз і поготів — нічого страшного в розведенні немає. Страшне інше — якщо розведення буде зірвано з вини України. Ось тоді ми не дочекаємося взагалі ніякої допомоги. Виходити на марші проти капітуляції треба було, коли підписували Мінські угоди, зараз вважаю це глибокою провокацією».

Розведення сил на Донбасі не буде?

Андрій, колишній металург, вимушений переселенець з ОРДО в Бахмут, 50 років:

«Розведення сил на Донбасі однозначно не буде. Так не буває. У разі відходу ВСУ окупанти в найкращому разі залишаться на своїх місцях, в найгіршому — займуть залишені нашими військовими позиції. Як і вийшло у Станиці Луганській — росіяни не відійшли ні на метр, натомість почуваються тепер там господарями.

У сірих зонах почнуться репресії щодо проукраїнського населення залишених населених пунктів. Природно, збільшиться потік біженців. Іноді навіть поза волею самої людини. Як було в Донецьку? Окупанти підіймають неугодну їм людину з ліжка і в одних трусах, без грошей і документів, вивозять на нульовий український блокпост. Або вивозять після того, як потримали на підвалі й обібрали. Я проти розведення сил на Донбасі».

Сімейна пара вимушених переселенців з ОРДО до Києва, 40 років:

«Ми — за розведення сил на Донбасі. Сенс один одного ковбасити на цій позиційній війні, коли вже ясно, що ніхто ні на Київ, ні на Москву не піде. Прихильники війни «воюють» на диванах. А мешканців непідконтрольних територій зачепила війна — в їхні будинки влучали снаряди, нашим батькам прилітало. Дехто залишився без житла і хоче, щоби припинили стріляти».

Віталій Баранов, командир оборони Донецького аеропорту з січня 2015 року, нині голова Всеукраїнської громадської організації «Об'єднані війною. 90 батальйон»:

Якщо ми розбираємо фортифікаційні споруди, то знову зайти на свої рубежі у нас не буде можливості.

«Я проти розведення сил на Донбасі. Кожен метр ми добували з кров'ю, із загибеллю своїх хлопців. А у природі порожнечі не буває. Якщо ми підемо, значить, зайдуть окупанти. І ми знову будемо класти своїх хлопців, щоб відвоювати ці метри. А чому ми повинні відступати вглиб — від своїх кордонів? Зараз 1 км поступимося, потім ще і ще? І якщо ми розбираємо фортифікаційні споруди, то знову зайти на свої рубежі у нас не буде можливості, як каже міністр закордонних справ, який нічого не розуміє в тактиці і стратегії. Давайте Офіс президента перенесемо в Золоте, щоб він зрозумів, як це — жити в сірій зоні».

Розведення сил на Донбасі перетворить селища на сіру зону

Анастасія Ваніна, 32 роки, член громадської організації Краматорська «Справа громад», пережила окупацію Краматорська, не залишаючи міста, була військовим волонтером, її батько був добровольцем на фронті:

Агресор, користуючись розведенням сил на Донбасі, може піти вглиб країни.

«Я проти розведення сил на Донбасі. Його умови вже не дотримуються супротивником. У нас немає підстави вірити окупантам. Ті населені пункти, навколо яких буде розведення, стануть сірою зоною, де нібито не буде жодних військ, а правопорядок забезпечуватиме поліція. Але порожнечі не буває. Так не буде. І чому ми повинні рухатися назад, залишаючи свою територію?

Якщо раніше ставилося питання про розведення великокаліберної зброї, то зараз вже питання про розведення і піхоти — солдат. Тобто ми перетворюємо селища на сіру зону, залишаючи там людей. Як буде здійснюватися забезпечення цих селищ, хто гарантує українцям у сірих зонах безпеку? Хто буде ідентифікувати тих, хто ходитиме в ці сірі зони? Туди можуть увійти переодягнені в цивільне бойовики і вирізати всіх, хто підтримує Україну.

Агресор, користуючись розведенням сил на Донбасі, може піти вглиб країни. Наприклад, відійдемо з Широкиного, відкриємо дорогу на Маріуполь і далі — на Запоріжжя. Відійдемо від Пісок, але це дорога на Покровськ — значить, на Дніпро. Ми відійдемо з Золотого і Станиці Луганської — відкриємо дорогу на Харків.

Сам Штайнмаєр, який свою «формулу» виконання Мінських угод ніде не прописав, розуміє, що конфлікт на Донбасі не цивільний, але пропонує вирішити його як цивільний. А куди подінуться окупанти з нашої території? Вони одягнуть блакитні каски миротворців? Стоїмо на своєму, нарощуємо м'язи і боремося за посилення санкцій!»

Розведення сил на Донбасі: хай приїжджають і посидять в окопах

Руслан Пустовойт, Герой України, повний кавалер ордена «За мужність», легендарний маріупольський розвідник:

«Перш ніж приймати якесь рішення, хай би приїхали сюди і посиділи в окопах, коли з наших позицій трьохсотих відвозять щодня, коли продовжуємо ховати і двохсотих. Я втратив на Широкинському напрямку понад десятьох чоловіків, перш ніж над Широкиним з'явився наш прапор. У лютому 2016 року я власноруч встановив український прапор на школі, за яку віддали свої життя наші молоді хлопці, можна сказати, наші діти.

Якщо підуть ВСУ, то ми — ветерани і добровольці — залишимося, знайдемо зброю і не відійдемо ні на крок.

Ця земля, яку я повертав з-під російського чобота, полита моєю кров'ю. Я не можу допустити, щоб російський чобіт знову її топтав. Я двічі був поранений, двічі вмирав, щоб звільнити маленький клаптик цієї землі. Якщо підуть ВСУ, то ми — ветерани і добровольці — залишимося, знайдемо зброю і не відійдемо ні на крок.

Якщо ми відійдемо на 5 км, залишивши свої обладнані позиції в Широкиному, Талаківці, Гнутовому... Це все 15 км від Маріуполя. Куди ми відійдемо в зиму? Я запрошую президента і його оточення — міністрів, а також нардепів — провести з тиждень у курортному місті Широкиному, а потім побудувати нові фортифікаційні споруди в нових точках, вгризаючись у промерзлу землю. Якщо ВСУ відійдуть, то неможливо буде забезпечити охорону нашого морського кордону, і відкриється дорога на Запоріжжя, а Маріуполь може стати сірою зоною».

України в Донбасі не буде — це нікому не вигідно

Роман Манекін, уродженець окупованої Макіївки, нині громадянин Росії, з 2014 року проживає в Донецьку, рупор окупантів, написав у месенджері «Телеграм»:

«Україна не увійде до Донецька. Не тому, що це неможливо: насправді, на лінії протистояння все зруйновано, причому з обох боків — немає вже ніяких «другої» і «третьої» ліній оборони з боку України, все розікрали. Україна не увійде до Донецька, тому що це нікому не вигідно.

Американцям потрібна не перемога в донбаському конфлікті, а щоб конфлікт тривав нескінченно, відволікаючи РФ від інших нагальних геополітичних завдань. Їм потрібно, щоб Україна і Росія нескінченно вимотували один одного.

Україні Зеленського взагалі не потрібен Донбас. Тобто формально він, звичайно, за територіальну цілісність України. Але, по суті, йому важливо припинити збройне протистояння в Донбасі, щоб зосередитися на демонтажі соціальної держави в самій Україні. Друге принесе великі гроші й дозволить зміцнити його особисту владу.

Кремль не може допустити реального повернення України в Донбас, тому що протистояння одразу ж перекинеться в район Криму, з одного боку, а з іншого — почнуться проблеми в національних анклавах усередині Росії. Це — пряма загроза існуванню РФ. Путін на це не піде за жодних обставин!

Європа, якщо реалізується «Мінськ-2», може стати повноправною господинею в Донбасі, як стала господинею на Балканах. Причому мирним шляхом, у статусі «миротворця» і за відносно невеликі гроші, які підуть на підкуп місцевих муніципальних еліт. Це — велика спокуса! Європі не потрібно, щоби Донбас став українським.

Природно, це не потрібно прихильникам ДНР у самому Донецьку. Якщо Україна прийде в Донбас, нас навіть не повісять — четвертують. Хто ж зацікавлений в поверненні Донбасу Україні? Виключно українські націоналісти! Тож України в Донбасі не буде — забудьте про це!»

Розведення сил на Донбасі: за інтеграцію з Росією, тільки за кошт України

Наталія Журбенко, волонтерка, радниця голови Станично-Луганської районної адміністрації:

«Я луганчанка, вимушена переселенка у Станицю Луганську. Я п'ять років живу там, де лінія розмежування — це лінія фронту, і солдати стоять просто на нулі, бачачи один одного. Я завжди була проти розведення сил на Донбасі. У 2016 році нас чули. Станиця розцвіла за ці три роки. А тепер у нас з'явилася сіра зона, де вже опинилася державна установа: БТІ і державний нотаріус з державними печатками.

Поліція патрулює Станицю до 12 ночі, потім з 7 ранку. За цей час сюди можна занести і слона в обгортці. Тільки якщо поруч будуть наші військові, ми, патріотичні сили Станиці, зможемо бути спокійними. Не можна відводити війська, інакше тут буде ЛНР. Вони не відійшли ні на крок, не прибрали своїх прапорів і вогневих точок і демонстративно покрили залізом дах на своєму КПВВ».

Волонтерка із Золотого Марина Данилкина:

«Я не можу їхати до Києва на марші, тому що боюся, що повернуся додому в ЛНР. І мені нікуди їхати: з окупацією Луганська я вже одного разу втратила роботу. Багато хто її втратив. А хто працюватиме в сірій зоні, який банк сюди зайде?»

Юрист, 52 роки, колишній житель Донецька, вимушений переселенець до Києва:

«Я за розведення сил на Донбасі. Ті, хто там присмоктався до краника в ОРДЛО, цього не хоче, вони бояться. Але прості смертні вже задихаються від злиднів і безперспективності. Вони чекають на розведення в будь-який спосіб. Є ще підприємці, які дуже чекають на інтеграцію в Україну, повернення законодавчого поля, зняття економічної блокади ОРДЛО. І якщо вже ми не можемо наступати і звільняти території військовим шляхом, то нащо хлопці гинуть у цій нескінченній обороні? А хто не чекає Україну, побіжать в РФ — тому їм так активно там видають паспорти».

Дончанка, 45 років, живе в окупації, зберегла український паспорт і надію на відновлення цілісності України:

«Я проти розведення сил на Донбасі. Тому що я бачу, як виглядає цей сценарій «по-донецьки» — тобто очима патріотів і очима тих, кого виростили окупанти в Донецьку за ці п'ять років.

Потрібен якийсь стимул, щоб люди терпіли окупантів: вони повинні думати, що їх «захищають». І якщо раніше підривали щось десь на задвірках, нагадуючи, що «укроДРГ» є, то після розведення сил на Донбасі почнуть підривати всюди, з жертвами.

Уявімо: розвели сили, настала тиша. Народ сидить день, два і починає шукати — а де ворог? А його немає. В абсолютній тиші народ почне думати й усвідомлювати, що життя його, м'яко кажучи, залишає бажати кращого. І ніхто йому не винен: затоплені шахти і зупинені заводи ні на які «укроДРГ» не спишеш. А ті, хто все ж таки присмоктався до краника розподілу «російської допомоги», знайдуть ворога. Розпочнеться «масове нашестя укроДРГ». Згаснути цьому ніхто не дасть, це буде тліти. Тому що потрібен якийсь стимул, щоб люди терпіли окупантів: вони повинні думати, що їх «захищають». І якщо раніше підривали щось десь на задвірках, не травмуючи нікого, але таким чином нагадуючи, що «укроДРГ» є, а ми вам потрібні, щоб від них «захищати», то після розведення сил на Донбасі почнуть підривати всюди, з жертвами. Щоб народ не почав дуріти від сумних думок.

Заморожений конфлікт, на мій погляд, — теж не вирішення проблеми. Я за військовий шлях звільнення Донбасу, як би це не було боляче. Хоча це торкнеться і моєї сім'ї. А ті, хто думає інакше, хто за розведення сил на Донбасі, той має ілюзії, що заживемо, як Швейцарія, дотримуючись нейтралітету і товаришуючи з усіма. Вони сподіваються, що сюди приїде фура з написом «Ощадбанк», забита грошима, яка цілодобово роздаватиме недоплачені пенсії та соціальні виплати з індексацією. Ви ж нас українцями вважаєте, значить, платіть «на дітей» і «на поховання». Це те, заради чого багато хто готовий на розведення сил. При цьому українська мова їм не потрібна, Бандера не наш герой, і взагалі нічого українських націоналістів тут плодити. Загалом, нехай все залишиться як є, ми за інтеграцію з Росією, тільки за кошт України. Ось що думають ті, для кого прописана «формула Штаймайєра».