Новини
Ракурс
Володимир Буковський. Фото: Новая газета

Пам’яті Володимира Буковського

Володимир Буковський був сповнений рішучості стати біологом, щоб довести вигадану ним у в'язниці теорію функціювання людського мозку. І вирішив вступати до Лейденського університету. Проте для цього було потрібне знання голландської мови, що було для нього нездійсненною умовою, і він переїхав до Великої Британії. Там він оселився в Кембриджі, в типовому англійському будинку середнього класу з садом. За довгі роки, проведені у в'язниці, він подумки побудував собі замок, цеглинка за цеглинкою, кімнату за кімнатою, поверх за поверхом. Таким «замком» тепер мав стати його новий будинок у Кембриджі. В Уельсі він знайшов підхожий камінь для облицювання каміна. Купив шкіряні «палацові» меблі. В саду ж він знайшов дивні земляні горбки, з яких навесні з'являлися паростки. Він виривав їх і спалював, чим жахав своїх сусідів, які чудово знали, що це спаржа, а спаржа в Англії вважається «священною».

Loading...

Володимир Буковський — від вуличного хлопчиська до дисидента

Володимир Буковський виріс у Москві. Безстрашний вуличний хлопчисько, він як свої п'ять пальців знав усі столичні провулки і двори, якими тоді рясніла Москва. Ці знання стали йому в пригоді наприкінці 1950-х років, коли біля пам'ятника Маяковському почали відбуватися поетичні читання. Спочатку там декламувалися вірші відомих радянських поетів, які в той час не видавалися, — таких, як Анна Ахматова та Осип Мандельштам, пізніше там виступали дисиденти.

Завдання Володимира Буковського полягало в тому, щоб забезпечити безпеку поетів після таких читань, і в цьому він був майстром. У 1963 році його заарештували і помістили на примусове лікування у психіатричну лікарню. Потім були ще два арешти, останній в 1971 році. В результаті Буковського засудили до семи років таборів і п'яти років заслання, за звинуваченням у незаконному вивезенні на Захід важкого пакета документів, що розкривали факти застосування в СРСР каральної психіатрії та надавали надважливі докази для західної кампанії проти зловживання психіатрією в політичних цілях. Буковський був жорстоко покараний, але не зломлений.

Я познайомився з Володимиром Буковським, коли ще був школярем. Перечитавши «Архіпелаг ГУЛАГ» Солженіцина, я вирішив у 1977 році написати Буковському листа. Незадовго до цього, у грудні 1976 року, в аеропорту Цюриха його обміняли на лідера чилійських комуністів Луїса Корвалана. Він був у центрі всіх світових новин і видавався мені якраз тією людиною, яка була здатна відповісти на мої численні запитання. На мій подив, він відгукнувся на мій лист, і між нами зав'язалося дружнє листування. То був доволі незвичайний спосіб спілкування між роттердамським школярем і всесвітньо відомим героєм з Радянського Союзу.

Володимир Буковський в еміграції. Фото з архіву

Англійське життя і мемуари Володимира Буковського

Коли Володимир Буковський перебрався до Англії, тодішній прем'єр-міністр Маргарет Тетчер подарувала йому ручку з побажанням записати свої мемуари. Він так і зробив: три місяці, щоночі він безперервно писав, а вдень друкарка передруковувала його рукописні тексти. Три місяці по тому мемуари були готові. Голландською мовою вони вийшли під назвою «Замок у чотирьох стінах», асоціюючись з тим замком, який він подумки зводив, перебуваючи у в'язниці. Книжка виявилася шедевром — на мій погляд, це найкраща книжка, що описує зародження і розвиток дисидентського руху в Радянському Союзі. Динамічна, дотепна, глибока.

З 1978 року я регулярно відвідував Володимира Буковського, спочатку в Лондоні, а потім в його будинку в Кембриджі. На той час припадають мої найкращі спогади про нього. Буковський був тоді ще відносно молодий і насамперед фантастично молодий душею. Провівши за ґратами починаючи з двадцятирічного віку більшу частину свого життя, він намагався надолужити згаяне. Нехай протягом шістнадцяти років він багато в чому і був моїм старшим наставником, який підготував мене до правозахисної діяльності, але юної енергії й нерозсудливості, що били через край, у нього було вдосталь. Довгі вечори, проведені нами в підвалі грецького ресторану на вулиці, де він жив, назавжди залишаться в моїй пам'яті. Після закриття ресторану ми продовжували гуляти в підвалі, разом з іншими запрошеними гостями. Буковському полюбився грецький звичай розбивати тарілки, і він замовляв одну закуску за одною, тільки щоб мати можливість запустити тарілкою в стіну.

Вічний бунтівник Буковський

Навчання в Кембриджі давалася йому легко, і він без особливих зусиль отримав диплом. Після чого рушив у Стенфорд, в університет Каліфорнії, з наміром захистити дисертацію. Дослідницька робота, проте, здалася йому смертельно нудною, особливо коли кожні двадцять хвилин протягом багатьох годин доводилося натискати кнопку, впливаючи електричним розрядом на піддослідних кроликів. Він дедалі сильніше відчував потребу повністю зосередитися на боротьбі проти КДБ і проти комунізму загалом, і зрештою Володимир Буковський кинув університет. Пізніше він іноді зізнавався, що зробив фатальну помилку, втративши шанс на «нормальну» кар'єру. Відтепер він був вічним бунтівником. Спочатку проти комунізму, а потім і проти всього, що вважав «радянським», «тоталітарним» або надто бюрократичним.

У той самий період зіпсувалися і наші стосунки. У нас виникли розбіжності щодо характеру подальших дій. З одного боку, він поводився як батько, що реагує на вчинки неслухняної дитини, а з іншого — не терпів, коли йому суперечили. Буковський був продуктом радянської системи, він був не дуже демократичний і до того ж часто вважав, що мета виправдовує засоби. Він підтримував, наприклад, праві режими виключно тому, що вони були антикомуністичними, і подружився з доволі сумнівними особистостями.

В результаті наше спілкування з Володимиром Буковським було мінімізовано до кількох електронних листів на рік. Але емоційний зв'язок, що нагадував покровительські стосунки батька та сина, лишився. На моє переконання, він був обопільним. Його смерть залишає в душі дивну порожнечу, з якою важко впоратися, а також усвідомлення того, що з життя пішла велика людина, людина, якій було важко впоратися зі своєю величчю і яка намагалася забути свої прикрості і безсилля, в тому числі втоплюючи їх у вині.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter


Загрузка...