Новини
Ракурс
Психіатрична допомога. Фото: Pixabay

Психіатрична допомога: з темряви до світла — інституційні та особисті перспективи

8 лис 2019, 09:20

Мене звуть Ванесса Кемерон, і сьогодні я хочу поговорити з вами про зміни. Зміни у способах лікування психіатричних пацієнтів; зміни в тих службах, де надається психіатрична допомога; зміни у ставленні суспільства до психічних захворювань і, нарешті, про зміни в розвитку партнерських стосунків між психіатрами та пацієнтами.

Loading...

До кінця 2016 року я працювала головним виконавчим директором Королівської колегії психіатрів, після чого вийшла на пенсію. Мені пощастило керувати великою психіатричною організацією в період безпрецедентних змін у психіатрії. Як виконавчий директор я несла повну відповідальність за управління Колегією, забезпечуючи виконання визначеної психіатрами стратегії. Ми були великою організацією: у нас працювало понад 200 співробітників, а річний обіг становив близько 17 млн фунтів стерлінгів. На сьогодні Колегія налічує близько 19 тис. членів.

Колегія встановлює стандарти у психіатрії не лише для досвідчених лікарів, а й для початківців, організовує професійну підготовку та сертифікацію. Колегія також відіграє важливу роль у наданні інформації уряду та директивним органам з усіх питань психічного здоров'я. Крім того, до її компетенції входить просвіта громадськості з усіх аспектів психічних захворювань.

Коли я пішла з Колегії, організація щойно переїхала з орендованого офісу у власне нове приміщення на сході Лондона, обладнане лекційними залами, конференц-залами, офісами для більш як 250 співробітників і всіма необхідними зручностями, включно з бібліотекою і рестораном.

Ванесса Кемерон про психіатричну допомогу. Фото: NCBI

Я вступила в Колегію психіатрів у 1980 році і в 1984 році стала її головним виконавчим директором. Як я вже сказала, це був час великих змін, і я хотіла б зупинитися на трьох з них: перехід від інституційного догляду до позалікарняної допомоги, кампанії з просвіти громадськості та залучення користувачів послуг (пацієнтів) і осіб, які здійснюють догляд, до роботи Колегії.

Ключові зміни в наданні психіатричної допомоги: законодавство

Перша значна зміна була пов'язана із законодавством в галузі психіатрії. В Англії та Уельсі діяв Акт про психічне здоров'я, який свого часу був революційним, але в 1980 році йому виповнилося понад 20 років і він терміново потребував оновлення. Колегія була активно залучена в модернізацію документів, консультуючи членів парламенту і забезпечуючи важливі зміни. Нове законодавство підтримувало громадський (позалікарняний) догляд і запроваджувало важливі гарантії для пацієнтів, поміщених у психіатричні заклади.

Однією зі змін, якою я, зокрема, опікувалася, була вимога до Міністерства юстиції щодо створення системи розгляду справ про госпіталізацію осіб, поміщених у психіатричні лікарні, шляхом створення спеціальних судів, відомих як трибунали з питань психічного здоров'я. Ця система не займається розглядом справ пацієнтів, госпіталізованих добровільно, оскільки вони, зрозуміло, можуть покинути лікарню, коли забажають.

Кожен пацієнт, поміщений у психіатричну лікарню відповідно до Акту про психічне здоров'я, має право на розгляд його справи судом. Трибунал розглядає законність утримання у психіатричному закладі та питання про те, чи продовжує пацієнт відповідати критеріям його утримання. Засідання трибуналу відбувається спочатку протягом 28 днів з моменту госпіталізації, а потім з інтервалом в шість і дванадцять місяців. Трибунал має законне право виписувати пацієнта навіть всупереч рекомендації психіатра, якщо умови його утримання не відповідають юридичним критеріям утримання у психіатричному закладі.

Трибунал складається з трьох незалежних осіб — судді, психіатра і громадського засідателя. Працює цей орган як суд — пацієнт юридично представлений адвокатом, і трибунал розглядає показання від відповідального клініциста (психіатра), медсестри та соціального працівника. Я була одним із засідателів трибуналу протягом більш як десяти років, і за цей час я засідала у понад 350 трибуналах. Це важка, але вдячна робота, яка сприяє тому, що пацієнти більше не змушені роками нудитися непоміченими у психіатричній лікарні.

Закриття великих психіатричних лікарень і перехід на позалікарняний догляд

Ще однією важливою зміною на початку 80-х років стало закриття великих психіатричних закладів і перехід на позалікарняний догляд за місцем проживання. Я добре пам'ятаю дебати в Колегії. Більшість членів рішуче підтримали цей перехід, хоча дехто з літніх психіатрів зазнавали труднощів. Вони були стурбовані тим, як відреагує суспільство на новий порядок надання психіатричної допомоги, як пацієнти обходитимуться без великих відкритих просторів на території лікарні, і, насамперед, їх хвилювала вартість позалікарняного, громадського догляду.

Однак цей процес зупинити вже було неможливо, і поступово великі заклади закривалися, на зміну їм прийшли менші психіатричні лікарні, денні стаціонари і різні види стаціонарного догляду у спільноті. З великою обережністю пацієнти були переведені зі старих закладів у різні типи розміщення у спільноті.

Місцеві спільноти не завжди вітали і навіть чинили опір будівництву невеличких житлових психіатричних відділень. Люди думали, що їхні сім'ї і діти наражаються на небезпеку. Але це не відповідало дійсності — відділеннями добре керували, а потреби психіатричних пацієнтів у різних рівнях підтримуваного житла і безпеки ретельно оцінювалися.

У Великій Британії сильний вплив має бульварна преса і культура пошуку винних. Було кілька гучних випадків, коли на людей нападали психіатричні пацієнти. На щастя, це були поодинокі випадки. Однак бульварна преса друкувала статті під зловісними заголовками, звинувачуючи лікарів у тому, що вони виписували пацієнтів з лікарень. І сіяла страх у суспільстві. У той час населення зазвичай було дуже неосвічене в питаннях, пов'язаних із психічними захворюваннями: не розуміло, що існують нові методи лікування, як медикаментозні, так і психотерапевтичні, і що психіатричні пацієнти можуть відновлюватися і жити у спільноті, замість того щоб вести ізольоване існування в лікарні.

Психіатрична допомога. Фото: Needpix

Поступово суспільство змінювалося, і в ньому почали переважати більш співчуваючі і толерантні стосунки. Почасти це стало результатом просвітницьких кампаній, що проводилися благодійними організаціями в галузі психічного здоров'я, а також Королівською колегією психіатрів. Ця зміна стала очевидною, коли провідна бульварна газета у вкрай принизливих висловленнях повідомила про госпіталізацію популярного боксера-важкоатлета до психіатричної лікарні. Газета отримала стільки протестів від широкої публіки, що їй довелося змінити заголовок статті на щось більш співчуваюче — абсолютно нечуваний факт. Газета також вирішила вдатися до певної компенсації — зробити велике пожертвування на благодійні цілі у сфері психічного здоров'я.

Колегія брала активну участь у зміні суспільного ставлення до психічних захворювань та у зниженні пов'язаної з ними стигматизації, показуючи, що психіатричні пацієнти можуть успішно лікуватися. Колегія проводила і продовжує проводити кампанії з підвищення обізнаності населення.

Новаторські кампанії у психіатрії

Я коротко зупинюся на двох із цих психіатричних кампаній, які були новаторськими свого часу. «Перемогти депресію», перша громадська просвітницька кампанія, була проведена в 1992‒1996 роках. Вона переслідувала три мети: просвіта сімейних лікарів з питань виявлення та лікування депресії, інформування громадськості про варіанти лікування і скорочення масштабів дискримінації.

Кампанія була спрямована на те, щоби показати громадськості, що депресія піддається лікуванню не лише за допомогою ліків, а й за допомогою психотерапії, фізичних вправ та інших змін у способі життя. Колегія підготувала широкий спектр чітких повідомлень з точки зору суспільної охорони здоров'я, з метою сприяння діагностиці та лікуванню. Оцінка, проведена після кампанії, показала деякі позитивні зміни у ставленні до людей з психічними захворюваннями та до лікування, однак виявила необхідність додаткових дій.

Наступна кампанія «Зміна ставлення — кожна сім'я в країні», розпочата в 1997 році, була зосереджена на шести поширених психічних розладах. Її мета полягала в тому, щоби показати, що психічні захворювання широко поширені, піддаються лікуванню і їх немає чого соромитися. Члени практично будь-якої сім'ї коли-небудь переживали якісь форми психічного розладу — чи то післяпологову депресію, розлади харчової поведінки, депресію, деменцію чи інші захворювання. Одне з ключових послань кампанії називалося «Кожен четвертий» і полягало в тому, що кожен четвертий житель планети переживає психічний розлад на певному етапі свого життя. Про це був також знятий переконливий і гострий короткометражний фільм. Він демонструвався в кінотеатрах перед показом основних фільмів, а також використовувався ВООЗ та іншими організаціями.

Знаменитості — про свої проблеми з психічним здоров'ям

Сьогодні ситуація зовсім інша — психічні захворювання обговорюються набагато відкритіше. Щоб допомогти тим, хто страждає на психічні розлади, знаменитості тепер публічно і рішуче говорять про свій власний досвід, пов'язаний з психічними захворюваннями. Це широко висвітлюється у пресі і є корисним розвитком.

Принц Гаррі, наприклад, публічно розповів про свої проблеми з психічним здоров'ям після смерті матері, яка загинула, коли йому було 12 років. Джоан Роулінг, надзвичайно успішна авторка книжок про Гаррі Поттера, поділилася особистим досвідом, пов'язаним з важкою депресією. Впливові рольові моделі для молодих людей, такі, як Вілл Янг або Бейонсе, відверто розповідали про свої проблеми з психічним здоров'ям, а актриса Гвінет Пелтроу відкрито говорила про свою післяпологову депресію. Це лише деякі приклади численних знаменитостей, які поділилися власним досвідом психічних проблем.

Психіатрична допомога. Фото: Pxhere

До цієї агітаційної роботи приєдналися молодші члени британської королівської сім'ї: герцог і герцогиня Кембриджські та герцог і герцогиня Сассекські (Вільям, Кейт, Гаррі і Меган) заснували благодійний фонд у сфері психічного здоров'я Heads Together. Ця ініціатива поєднує в собі кампанію по боротьбі зі стигматизацією та спроби змінити розмови про психічне здоров'я із залученням коштів для низки інноваційних послуг у галузі психіатрії.

Нещодавно спільно з футбольною асоціацією вони створили ще одну благодійну організацію під назвою Heads Up. Вона використовує вплив і популярність футболу, щоби показати світові, що психічне здоров'я є настільки ж важливим, як і фізичне. Попри те, що організація націлена на все населення, вона використовує унікальну силу спорту, щоб достукатися насамперед до чоловіків.

Союз психіатрів і пацієнтів

Третя зміна, про яку я хотіла б поговорити, — це залучення користувачів послуг і осіб, які здійснюють за ними догляд, до діяльності Колегії. Президент нашої організації одного разу сказав мені, що немає сильнішого союзу, ніж союз психіатрів і користувачів, особливо коли йдеться про лобіювання уряду, — і він мав рацію. Сьогодні користувачі послуг та особи, які здійснюють за ними догляд, представлені в раді і більшості інших комітетів Колегії. Вони також мають свій власний комітет в організації і беруть участь у підготовці всіх публікацій і навчальних матеріалів для психіатричних пацієнтів. Вони допомагають Колегії у всіх аспектах її роботи, і це справжнє партнерство.

Я виділила три фундаментальні зміни в переході від інституційного до позалікарняного, громадського надання психіатричної допомоги громадянам: зміни в законодавстві, що ведуть до перегляду ситуації кожного недобровільно госпіталізованого пацієнта; кампанії по освіті громадськості, спрямовані на зниження стигматизації; і роботу в партнерстві з користувачами послуг та особами, які здійснюють догляд.

Наприкінці моєї кар'єри я працювала головним виконавчим директором жвавої, процвітаючої і, гадаю, успішної медичної організації. Я була навіть визнана гідною королівської нагороди за мою роботу в галузі психіатрії. Але так було не завжди. Сорок років тому ситуація була зовсім іншою.

Психічний розлад як бомба уповільненої дії

Озираючись назад, я бачу, що мала явні ознаки наближення психічного захворювання. У мене з кожним сезоном змінювався настрій, екзаменаційний стрес або розрив стосунків призводили до перебільшених реакцій. Сьогодні ці ознаки були б помічені або в школі, або вдома, але то були інші часи — ми всі були дуже неосвічені у сфері психічного здоров'я й особливо ранніх попереджувальних сигналів, які могли б нас насторожити. Моє психічне здоров'я було бомбою уповільненої дії, яка чекала на вибух, і зрештою вона вибухнула.

Коли мені було двадцять років, я працювала в Організації Об'єднаних Націй, в Женеві, далеко від дому і друзів. Я опинилася у вкрай стресовій ситуації, захворіла і була терміново госпіталізована у психіатричну лікарню.

Психіатрична допомога. Фото: Needpix

Спочатку мені поставили діагноз шизофренія. Але коли мати підтвердила, що те, що трапилося зі мною, було не параноїдальним маренням, а реальністю, мій діагноз був змінений на біполярну, або маніакальну депресію, як її тоді називали. Я була під сильним впливом ліків, і у мене було кілька психотичних епізодів, коли я чула голоси, які дивно сперечалися галльською і французькою мовами. Всі були дуже добрі до мене, психіатричні пацієнти і персонал, особливо тому, що я була так далеко від дому, і за кілька місяців мене виписали й відправили додому до Великої Британії. Мені прописали літій, який я приймаю досі.

Після повернення життя видалося мені дуже похмурим — я пройшла шлях від крайнього збудження, яке пережила в Женеві, до глибокої депресії. Мої батьки проходили крізь важке розлучення, і життя вдома була неспокійним. У мене не було ані роботи, ані перспектив працевлаштування, ані можливості жити самостійно, ані грошей. Рідні та друзі — всі називали мій випадок безнадійним, вважаючи, що я ніколи не відновлю своє колишнє життя, а я була в розпачі. Мені казали, що мені взагалі пощастило, адже сто років тому мене б закували в ланцюги в божевільні. Слабка втіха.

Однак поступово, за допомогою ліків і моєї власної волі я почала повільно, але стійко відновлюватися після своєї психічної проблеми. Колишній колега порекомендував мене на роботу в одному з коледжів Оксфордського університету, і я знову почала працювати. Я познайомилася зі своїм чоловіком, адвокатом у сфері ЗМІ, і, коли він переїхав до Лондона, я поїхала за ним і влаштувалася в Королівську колегію психіатрів.

Маю сказати, що спочатку мене не приваблювала робота у психіатричному середовищі. Я вже п'ять років як була здорова і вважала, що моя хвороба залишилася в минулому. Але мені потрібна була робота в Лондоні, адже я була закохана, а крім того, ця робота дуже добре оплачувалася і передбачала наявність власного секретаря. Не дуже благородні мотиви, я визнаю, але, на щастя, вони привели мене в Колегію.

На жаль, моя хвороба повернулася: ми обидва хотіли дітей, тому я перестала приймати літій. Але без ліків я не витримувала більш як шість тижнів, після чого опинялася у психіатричній лікарні. Після двох або трьох госпіталізацій ми з чоловіком погодилися в тому, що спроби завести дітей руйнують моє здоров'я і потенційно наші стосунки, не кажучи вже про мою кар'єру. Отже, я знову стала приймати літій, і роблю це до цього дня.

Я повинна віддати належне Королівській колегії психіатрів, яка пізніше призначила мене головним виконавчим директором, знаючи, що я страждаю на біполярний розлад. Я не дуже багато говорила про це, тільки за необхідності, але начальство знало про мій стан і все-таки підтримало моє призначення.

Відтоді у мене жодного разу не було рецидиву. Мені пощастило, адже в мене було кілька захисних факторів: люблячі і стабільні стосунки з чоловіком і фантастична робота з роботодавцями, які розуміли мій психічний стан. Крім того, я сплю, правильно харчуюся і регулярно займаюся спортом. Я знаю свої ранні попереджувальні сигнали — брак сну є першим, і я отримую психіатричну допомогу, коли мені це потрібно. У мене прекрасний психіатр і блискучий сімейний лікар.

Траплялися вкрай стресові періоди, коли я почувалася на грані рецидиву, але тоді я починала діяти відповідним чином, скорочуючи робочий час, роблячи більше фізичних вправ, скасовуючи вечірні зобов'язання і, найголовніше, гарантуючи собі повноцінний сон. Всі ці дії, а також участь чоловіка і лікарів-психіатрів допомагали запобігати рецидивам.

Отже, жити з біполярним розладом не завжди було легко, але якби мені довелося прожити своє життя заново, я все одно хотіла б мати біполярний розлад. Це важлива частина мене, і вона дозволяє проявляти емпатію до психіатричних пацієнтів, що є додатковою перевагою в моїй роботі.

Тому ніколи не варто недооцінювати потенціал пацієнтів з важкими і стійкими психічними захворюваннями — при професійній підтримці і самосвідомості їхні можливості безмежні. І моя подорож з темряви до світла в жодній мірі не є унікальною.

Ванесса КЕМЕРОН


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter


Загрузка...