Як розпізнати анорексію та інші розлади харчової поведінки

За даними наукових досліджень, від моменту виникнення такого розладу харчової поведінки, як анорексія, до консультації у кваліфікованого лікаря-психіатра проходить у середньому вісім (!) років. На цьому етапі пацієнт вже має поліорганну недостатність — комплекс проблем, які виникли через постійне недоїдання, недоживлення молодого організму та часто потребують госпіталізації. «Де ви були раніше? Ви що, не бачили, що відбувається з вашою дитиною?» — досить часто замість співчуття батьки чують від лікарів звинувачення.

«А може, немає такої хвороби, як розлад харчової поведінки?» — нерідко сумніваються навіть лікарі. У суспільстві взагалі поширена думка, що на анорексію «хворіють» заможні дівчата знічев'я.

Зміст

• Розлади харчової поведінки
• Симптоми розладів харчової поведінки
• Лікування розладів харчової поведінки

«Розлади харчової поведінки — це не вибір, а серйозні захворювання, що зачіпають людей всіх статей, вікових груп, рас, етнічних груп, статури і ваги, сексуальної орієнтації та соціально-економічних статусів. Такі розлади мають підвищений ризик як самогубства, так і медичних ускладнень», — вносить ясність Брігіта Бакс (Литва), засновник і директор Центру РХП у Центрі психічного здоров’я Вільнюса та супервізор Клініки психіатричного університету Вільнюського університету. За словами лікаря, РХП мають найвищий рівень смертності серед психіатричних захворювань.

Розлади харчової поведінки, які підтримуються соціумом

До найпоширеніших розладів харчової поведінки відносять анорексію, булімію та компульсивне переїдання. На сьогодні з'явилися нові форми (але вони ще не внесені до діагностичних критеріїв та класифікацій). Наприклад, орторексія — патологічна тяга до здорового харчування. Або уникаюче харчування — коли людина уникає вживання певних груп продуктів.

«Ці захворювання небезпечні тим, що виявляються на ранніх етапах вкрай рідко, і це сильно ускладнює їх лікування. До нас пацієнти приходять у такому стані, коли, на жаль, амбулаторну допомогу надати дуже важко, тож потрібна госпіталізація. В Україні на сьогодні немає статистики щодо розладів харчової поведінки, немає спеціалізованих клінік, які б надавали таким пацієнтам комплексну допомогу», — пояснює Тетяна Ільницька, кандидат медичних наук, старший науковий співробітник ДУ «Науково-дослідний інститут психіатрії МОЗ України».

За статистикою тільки 80% пацієнтів отримують кваліфіковану і належну допомогу. Основна причина — пацієнти звертаються до приватних консультантів. Які методи лікування застосовують ці спеціалісти та якими критеріями ефективності терапії керуються — питання.

Причини несвоєчасної діагностики — це також соціальні фактори. Анорексія дуже часто підтримується соціумом. У більшості худа людина асоціюється з успішною, яка може тримати режим, регулярно відвідує спортзал, дотримується дієт. На якомусь рівні ми підтримуємо патологічне прагнення до худоби. Звісно, не у всіх людей, які сидять на дієтах, розвивається розлад харчової поведінки. Але коли збігаються фактори (культурні норми з акцентуванням на зовнішності, сімейні, генетичні, психологічні — низька самооцінка, депресія, самотність), розвиток подібного захворювання досягає високої ймовірності.

Ще один важливий момент. Пацієнти з анорексією впевнені, що допомога їм не потрібна. Пояснити їм, що ситуація є загрозливою для життя, — вкрай важко, на це йде чимало часу. Їхня мотивація постійно знижується.

Це патологія, яка має дуже багато супутніх захворювань — і соматичних, і психіатричних. Досить часто розлади харчової поведінки йдуть поряд з депресією, зловживанням алкоголем або наркотиками, є дослідження про коморбідність з розладом дефіциту уваги та гіперактивністю. Крім того, низький рівень обізнаності фахівців (насамперед пацієнти звертаються до терапевтів, гастроентерологів та дієтологів) призводить до втрати дорогоцінного часу. Часто консультація закінчується порадою «ти просто почни їсти, і в тебе все налагодиться».

Симптоми розладів харчової поведінки та куди звертатися

«Скринінг РХП на ранньому етапі був би дуже корисним. Пацієнти в першу чергу звертаються до терапевтів чи педіатрів, гастроентерологів, гінекологів та дієтологів... Їх варто скеровувати на консультацію до фахового спеціаліста, — дає поради Тетяна Ільницька. — На жаль, до психіатрів такі пацієнти приходять доволі пізно. Це також пов'язано зі стигматизацією психіатрії. Звернутися до психіатра через те, що худий, — до цього ми ще не прийшли. В нашому інституті запрацював кабінет розладів харчової поведінки*, де ми надаємо консультативну допомогу. Звернення є».

Іноді, за словами лікаря, приходять пацієнти — підтягнуті, успішні, які регулярно відвідують спортзал. Та коли їм призначають хоча б мінімальні аналізи, вони показують зниження калію, хлору, магнію, всіх електролітів, гормональні порушення. Відновити це все важко, додає лікар.

Нервова булімія — розлад харчової поведінки, для якого притаманні епізодичні переїдання. І це не просто переїдання, це споживання їжі протягом певного інтервалу часу в кількості, яка є надзвичайно великою для звичайної людини. При цьому відсутній контроль процесу. Як самі пацієнти це описують? «Я начебто перебуваю в серпанку, уві сні...» Коли епізод закінчується, вони знаходять біля себе пусті харчові контейнери.

При булімії маса тіла може бути низькою або в нормі, адже людина застосовує компенсаторну поведінку: є приступи переїдання, але вона викликає блювоту чи відпрацьовує калорії у спортзалі. Особи з булімією майже завжди стурбовані своїм станом, можуть скаржитися на соматичні проблеми, на намагання схуднути. Вони соромляться їсти на людях. Часто надмірно споживають воду чи інші некалорійні рідини. Намагаються приховати раптове зникнення великої кількості їжі, порожні упаковки від проносних або діуретиків.

Компульсивне переїдання — розлад харчової поведінки, дуже схожий з булімією, але тут не використовуються очищувальні процедури (блювання). Їжа споживається без наявності фізичного голоду. Характерна ознака — такі пацієнти споживають їжу наодинці, досить рідко сідають за сімейний стіл. Якщо при анорексії батьки можуть помітити, що дитина, наприклад, з'їдає пів’яблука на вечерю, то хворі на компульсивне переїдання відчувають сором, адже об'єми їжі є дуже великими.

При анорексії відбувається стрімке зниження ваги за короткий період часу. Це є характерною ознакою цього захворювання. Особи з анорексією майже ніколи не скажуть, що у них є проблеми зі здоров'ям: у них все добре, вони рухаються до своєї мети, активно знижують вагу. Небезпека анорексії в тому, що немає точки, ваги, на якій пацієнт може зупинитися. Навіть при вазі 25 кг у реанімації хвора не вважає за потребу харчуватися.

Страх набрати вагу при такому розладі харчової поведінки сильніший, ніж страх померти. За словами лікарів-психіатрів, такі пацієнти насторожені, з ними дуже важко встановити довірливі стосунки. Що відбувається? Найбільший їхній страх — їжа, а лікарі спонукають до того, щоби пацієнти почали їсти. Це як людині з арахнофобією (що боїться павуків) пропонують взяти павука. З такими пацієнтами першочергово проводиться психотерапевтична робота.

Непросте лікування розладів харчової поведінки

Це захворювання не формується через те, що хтось назвав людину гладкою. Воно має мультифакторну природу. Лікування важке і тривале, адже потрібно виявити кожний фактор і вплинути на нього. Досить часто у таких пацієнтів в анамнезі є сексуальне насильство. Щоби пацієнт зізнався у цьому лікарю, між ними мають бути довірливі стосунки. При булімії, коли сексуальне насильство мало місце в дитячому, підлітковому віці, люди навмисно їдять, щоб, так би мовити, спотворити своє тіло і не бути привабливим для протилежної статі.

Лікування розладів харчової поведінки має бути комплексним, з активною участю пацієнта. Хворий повинен усвідомити, що йому це потрібно. Зриви бувають доволі часто.

Варто наголосити, що зміни у поведінці дитини можуть бути непомітними досить тривалий час. Вона починає носити мішкуватий одяг, перестає їсти за спільним столом. У шаленому ритмі життя батьки не завжди в змозі це розгледіти. А коли зміни вже впадають в око, вони у розпачі звертаються до лікарів.

«Їх потрібно в першу чергу заспокоїти. Адже вони є активними учасниками процесу. Батьки повинні бути поінформовані про перебіг хвороби, особливості, харчування і лікування, їх потрібно залучати на свою сторону, особливо якщо це амбулаторне лікування», — радить Тетяна Ільницька.

Лікарі зауважують, що розлади харчової поведінки — така сама хвороба, як і всі інші. Дитина може бути агресивною, відмовлятися від спілкування — це прояв хвороби. Тут потрібно набратися терплячості, наполегливості і рухатися разом з дитиною і лікарем до одужання.

Дітям треба доносити, що цінність людини не визначається зовнішнім виглядом, розміром одягу чи цифрою на вагах. Ми в цьому світі не для того, щоби підганяти себе під чужі стандарти. Ми всі різні, але цим прекрасні.