Новини
Ракурс
ПТСР — посттравматичний стресовий розлад. Фото: Pixabay

Доля комбатанта: вбивство і ПТСР

У вівторок, 3 грудня, мало відбутися засідання Верховного суду у справі Дмитра Балабухи, учасника бойових дій, який вбив свого кривдника на зупинці київської маршрутки. Засідання було перенесено через чергову неявку прокурора. Це непроста справа, яку варто було б розглядати не лише з юридичного погляду, а й з погляду психології людини, що пройшла крізь пекло війни та страждає на ПТСР — посстравматичний стресовий розлад.

Вбивство на зупинці — наслідок ПТСР?

Ця історія почалася з дикого за своєю суттю випадку: людину зарізали серед білого дня у столиці на зупинці маршрутного таксі, на очах натовпу. Ті, хто тільки-но встав у чергу на маршрутку Київ — Прилуки, побачили лише сцену самої розправи: до чоловіка, що вже заходив у громадський транспорт, підбіг розхристаний хлопець, постукав його по плечу, а коли той розвернувся, всадив йому в груди ніж. Чоловік почав осідати, а хлопець кудись побіг. Ті ж, хто стояв на зупинці вже певний час, впізнали хлопця, бо бачили епізод, що передував убивству.

До черги на маршрутку підійшов хлопець і став десь у 5–7 метрах від її початку. Як він потім пояснив, не ліз без черги, лише хотів запитати водія, чи візьме він безоплатного пасажира — учасника бойових дій. Про це він тоді сказав оточуючим. Потім, вже в суді, він пояснював, що вирішував, як поїхати додому — маршруткою чи BlaBlaCar. Втім, навіть якби він мав намір пройти без черги, реакція чоловіка, що стояв у тій черзі серед перших, була неадекватною — матюки і погрози: «Я тобі зараз ноги переламаю!». Коли ображений хлопець відповів, що й сам може комусь ноги переламати, чоловік підскочив до нього і почав нещадно бити. Чоловік був трохи старшим за хлопця, значно вищим і кремезнішим.

Деякі ЗМІ, посилаючись на друзів та знайомих агресивного чолов’яги, який згодом сам став жертвою, писали, що між чоловіками виник конфлікт, який призвів до кривавого фіналу. Одні журналісти стверджували, що сталася словесна перепалка, сварка, інші — що відбулася бійка. Мовляв, один чоловік ввічливо зробив іншому зауваження, що негарно заходити у маршрутку поза чергою, а той у відповідь його вбив. Проте, «зауваження» було одне — про переламані ноги, яке за кілька секунд переросло навіть не у бійку, а у побиття. Що підтвердили свідки.

Справа Дмитра Балабухи — ПТСР і вбивство. Фото: Facebook

Що сталося насправді — покази свідків у справі про вбивство і ПТСР

У суді першої інстанції (Деснянський районний суд м. Києва) прозвучали покази свідка Т. Рябовол про те, що потерпілий «направився до нього (обвинувачуваного) і без слів наніс йому два удари в голову, від яких він впав, а коли підвівся, потерпілий ще наніс йому декілька ударів у голову, у скроню справа і зліва. Від ударів у нього злетіла шапка. Він почав тікати, потерпілий завдав йому ще ударів у спину».

Таку ж саму версію подій, що ініціатором конфлікту був потерпілий, який від погроз миттєво перейшов до побиття, — озвучила на суді й свідок В. Главата. Ці покази зафіксовані в журналі судового засідання від 3 серпня 2018 року, проте до тексту вироку вони чомусь не увійшли. Свідчення, які розставляють у цій справі акценти і можуть повністю змінити бачення ситуації, були проігноровані.

Зате до тексту вироку увійшли свідчення дружини потерпілого та її подруги, які бачили лише момент вбивства, бо під час побиття відходили купляти квіти, і непевні покази такого штибу: «До черги підійшов обвинувачений, який, як всім здалося, хотів зайти до маршрутки без черги. Потерпілий зробив йому зауваження, сказав, що тут черга. Між ними виник спочатку словесний конфлікт, потерпілий, жартуючи, сказав, що поламає ноги тому, хто зайде без черги. Потім вони почали битися». Інший свідок перебувала за 50 метрів від місця подій, стояла у черзі на іншу маршрутку, і бачила лишень, що побилися якісь хлопці, а через 20 хвилин під’їхала швидка.

Загалом суд допитав лише вісьмох із 15 заявлених стороною обвинувачення свідків, у тому числі двох поліцейських, які затримували обвинувачуваного, фельдшера швидкої допомоги та касирку із супермаркету, яка вибила чек при купівлі ножа. Одне із засідань у справі (13 вересня 2018 року) взагалі проходило за відсутності захисника обвинувачуваного.

Різні погляди на вбивство: мораль та юриспруденція vs ПТСР

Зазвичай суд, розглядаючи справи про вбивство, ретельно досліджує особистість і мотиви злочинця. Особистість і мотиви жертви залишаються поза розглядом. Але що могло так розлютити потерпілого Руслана Юрченка — шеф-кухаря і члена клубу спортивного рукопашного бою, що він почав ображати і гамселити фізично слабшого за себе незнайомця? Те, що хлопець має особливі пільги як учасник бойових дій? Те, що хоче відібрати право першим зайти до маршрутки? Чи просто розпустив руки, аби випустити пар? Про це ми вже не дізнаємося. Не дуже хочеться поливати потерпілого, тим більше, це наші не особливо справедливі та достовірні припущення…

Побитий, принижений, у куртці з розірваним капюшоном, хлопець — 28-річний військовослужбовець 72-ї ОМБ, молодший лейтенант Дмитро Балабуха втік від переслідувача. Проте згодом повернувся. Вже з кухонним ножем, який купив у найближчому супермаркеті. Про цей трагічний випадок, що стався 10 лютого 2018 року, вже неодноразово писали ЗМІ. Спочатку то була новина у кримінальних хроніках, потім — судові репортажі. До скоєного злочину підходили зі звичними для всіх нас мірками, обговорювали з точки зору моралі та юриспруденції, але не намагалися зрозуміти мотиви вбивства з погляду психології людини, що пройшла крізь пекло війни та страждає на ПТСР — посттравматичний стресовий розлад.

Війна поляризує свідомість, там не буває нюансів і напівтонів, увесь світ поділяється на чорне і біле, своїх і чужих, друзів і ворогів. Потрапляючи в її гирло, маєш прийняти ці правила, бо інакше не вижити. Не виживеш ти, не виживуть твої побратими, не виживе й щось набагато більше за вас — Вітчизна. Ці правила настільки сильно закарбовуються в твоїй голові, що й у мирному житті ти починаєш діяти згідно з ними. Війна назавжди змінює світогляд. Людина, яка воювала, ніколи не буде такою, як колись. Це і є ПТСР, на який страждає абсолютна більшість учасників бойових дій.

Дмитро Балабуха потрапив на війну у 2015-му, коли йому було 25 років. Війна зробила з інтелігентного менеджера банку танкіста і справжнього воїна: за два роки він став офіцером і командиром взводу. У 2017 році Дмитро дістав поранення в голову і тривалий час лікувався по госпіталях. Міг би демобілізуватися, але вирішив продовжувати військову службу за контрактом у 72-й ОМБ, зважаючи на те, що його визнали обмежено придатним для військової служби у воєнний час. На згадку про запеклі бої на сході України в нього залишилося кілька бойових нагород і акрилова пластинка в голові, яка заміняє розтрощені снарядом кістки черепа.

Справа Дмитра Балабухи — ПТСР і вбивство. Фото: Facebook

ПТСР і проблема психічних розладів у комбатантів

17‒19 квітня 2019 року в Києві проходила сьома щорічна міжнародна наукова конференція з психіатрії, на якій було порушено, зокрема, й гостру проблему соціально-психологічної дезадаптації учасників бойових дій, проблему ПТСР. Доцент і завуч кафедри психіатрії, наркології та психотерапії Вінницького національного медуніверситету ім. Пирогова, директорка Центру психодіагностики та психокорекції дезадаптаційних та кризових станів, кандидат медичних наук Наталія Рациборинська-Полякова представила доповідь «Соціальний дрейф: клінічні передумови, прояви, система госпітального та післялікарняного лікування». У доповіді було оприлюднено результати дослідження, яке проводив Центр спільно з іншими медичними і науковими закладами.

У дослідженні, що мало на меті вивчити стан психіки учасників бойових дій, взяли добровільну участь чоловіки у віці від 20 до 58 років, що проходили стаціонарне лікування у зв’язку з бойовими пораненнями чи загостренням соматичної патології. Як показало дослідження, лише у 2% комбатантів не було виявлено психічних розладів. Решта 98% мали психічні розлади різного генезу: у 65% обстежених виявили порушення органічного походження, тобто пов’язані з пораненням голови або контузією, у 33% такі розлади мали психогенний характер, тобто були отримані виключно через психотравму.

Серед набутих психічних розладів органічного походження перше місце посідає емоційно-лабільний розлад (астенічний синдром), який було виявлено у майже 77% обслідуваних. Далі йде постконтузійний синдром, легкі когнітивні, афективні та тривожні розлади. Основним психічним розладом психогенного характеру виявилися генералізовані тривожні розлади, зокрема — тривожна і депресивна реакція, зумовлена розладом адаптації.

У 75% було виявлено дисфорію — поганий настрій (злісний афект), що супроводжувався почуттям пригніченості, озлобленістю, нервозністю, безпричинною агресією, похмурістю, тугою, невдоволенням навколишніми людьми та обставинами, різноманітними фобіями.

Прояви ПТСР могли бути різними: від безпричинної злостивості, уїдливості і буркотіння до галюцинацій та порушення рухової активності у важких випадках.

90% обстежених скаржилися на порушення соціального функціювання, передусім на неможливість працювати на тій самій роботі, що і до участі в бойових діях (67%), часті конфліктні ситуації в сім’ї, відчуття фрустрації, неможливість знайти себе, своє місце, нездатність адаптуватись в мирному житті. У 40,5% виявлено схильність до вживання психоактивних речовин, що виникла вперше або значно посилилась...

ПТСР — посттравматичний стресовий розлад. Фото: Max Pixel

Між війною та миром

Комбатант, що потрапив зі світу війни у мирне оточення, може вічно перебувати у стані незадоволення «неправильним» навколишнім світом, спитися або навіть накласти на себе руки, а може поступово адаптуватися, почати жити звичайним життям. Але навіть у того, хто нібито адаптувався до мирного життя, бувають моменти, коли він у своїй свідомості знов повертається на війну, де є тільки ти і ворог. Ворог, якого треба знищити, щоб вижити самому. Якоїсь миті спрацьовує перемикач у голові, який на деякий час занурює людину у змінений стан свідомості, у психоз. Це також є проявом ПТСР.

Дмитро не вживав наркотиків, не зловживав алкоголем і, на відміну від багатьох комбатантів, не демонстрував вічне невдоволення життям. Усі знайомі характеризують його як спокійну, врівноважену, добру людину. Проте сказати, що Дмитро адаптувався до мирного життя, не можна: він так і не зміг піти з армії та працювати за своїм цивільним фахом, страждав щонайменше на астенічний розлад.

Цілком ймовірно, що тригером — спусковим гачком для занурення у змінений стан свідомості — для Дмитра була саме ситуація конфлікту, яка супроводжувалася атакою сильнішого супротивника і ударами по голові. А порваний капюшон міг у його свідомості асоціюватися з пережитим пораненням голови. Це якщо говорити виключно про психотравму, ПТСР і не торкатися органічних причин психозу. Адже травмований снарядом мозок Дмитра безумовно був ретравматизований через значний фізичний вплив — удари кулаком у голову. Згідно з показами очевидців, супротивник завдавав йому ударів у тому числі й у скроневу кістку, яку було переламано снарядом.

З медичних матеріалів кримінального провадження: «30.07.2017 р. під час ведення вогню з гармати підекспертний отримав відкриту черепно-мозкову травму із забоєм головного мозку середнього ступеню тяжкості з формуванням контузійного вогнища правої лобної долі, інверсійним переломом тім’яної кістки справа. З 12.09.2017 р. по 29.09.2017 р. стаціонарно лікувався у нейрохірургічному відділенні НВМКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь», де йому було проведено нейрохірургічну операцію «ліквідація вдавленого перелому правої скроневої кістки, пластика дефекту кісток черепа протакрилом». 23.11.2017 р. визнаний обмежено придатним до військової служби».

На запит адвокатів Дмитра Марії Островської та Наталії Фещик з медичної частини №91 Менської виправної колонії надійшла довідка про стан його здоров’я. Цитуємо: «За час перебування в установі Д. Балабуха неодноразово звертався по медичну допомогу до медичних працівників медичної частини №91 та проходив стаціонарне лікування у МОЛ при ВК №85 у Київській області. Перебуває на диспансерному обліку з приводу таких захворювань. Діагноз: віддалені наслідки перенесеної (30.07.2017 р.) ЧМТ, вдавлений перелам правої скроневої кістки, астенічний синдром, симптоматична артеріальна гіпертензія I ст. 19.09.2019 р. Д. Балабусі було встановлено третю групу інвалідності».

УБД — заручники сліпої держави

Напрошується закономірне запитання: чи було проведено фахову експертизу, яка встановила б, у якому психічному стані перебував обвинувачуваний у момент скоєння вбивства? На це запитання адвокатка Марія Островська відповіла:

«І так, і ні. Тобто комплексну психолого-психіатричну експертизу було проведено, але за істотних порушень закону. Замість звернення за дорученням до слідчого судді, слідчий призначив експертизу власною постановою, проявивши процесуальну самодіяльність та самовпевненість. До того ж не поставив фахівцям чітких запитань, відповіді на які мали би прояснити наявність чи відсутність стану сильного душевного хвилювання. Отже, результати експертизи не могли вважатись допустимими доказами. Однак вони покладені в основу рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що має наразі виправити Верховний суд. Власне, як і всі решта експертиз, проведених на стадії досудового розслідування без участі слідчого судді: молекулярно-генетична, криміналістична експертиза зброї, медична експертиза трупа. Ба більше, норма ст. 116 ККУ за час розгляду справи змінилась і стала ще більш застосованіша до фактичних обставин справи, ніж ст. 115 ККУ, а прокурори по цей день використовують стару редакцію кодексу. Таким чином, вимальовуються і очевидні проблеми у належній кваліфікації злочину».

Справа Дмитра Балабухи — ПТСР і вбивство. Адвокати Марія Островська та Наталія Фещик. Фото: Facebook

Адвокатка Наталія Фещик додала, що були й інші порушення у справі: проведення слідчих дій та судових засідань за відсутністю захисників, недопустимий особистий обшук підозрюваного, що кваліфікований як огляд місця події, вилучення холодної зброї тощо.

З висновків експерта-психолога від 15 травня 2018 року вбачається, що «аналіз особистісних властивостей за результатом проведення обстеження, з урахуванням наданих матеріалів провадження дозволяє визначити такі характерологічні риси: активність, екстравертованість, комунікабельність, ввічливість у контактах, вразливе самолюбство, розвинене почуття гідності, емоційна лабільність, схильність до реакцій хвилювання та емоційної напруги в суб’єктивно складних ситуаціях, достатній вольовий самоконтроль, розвинений вольовий радикал, підвищена старанність, обов’язковість, відповідальність, цілеспрямованість, самостійність, впевненість у собі, лідерські риси. Інтереси патріотичного, професійного, сімейного спрямування, розвинене почуття відповідальності за країну, позитивні соціальні настанови діяльності», «під час скоєння злочину підекспертний не перебував у стані фізіологічного афекту», «кваліфікація стану сильного душевного хвилювання не входить до компетенції експертів».

Експерт-психіатр, у свою чергу, відповів, що Дмитро Балабуха на момент скоєння злочину «не страждав на стійкий хронічний психічний розлад, тимчасовий розлад психічної діяльності; виявляв ознаки органічного ураження головного мозку травматичного генезису; міг усвідомлювати свої дії та керувати ними».

ПТСР — звичайний підхід не працює

Що на місці Дмитра, ставши жертвою побиття, зробила би звичайна людина із суцільно мирним бекграундом? Хтось пішов би світ за очі плакати, а потім, можливо, довго ходив би до психотерапевта. Хтось викликав би поліцію, написав заяву, зняв побої, і тоді сидіти за ґратами довелося б нині покійному Руслану Юрченку. Це був би найкращий варіант для всіх. Але з агресією потерпілого стикнулася людина, для якої межа між світами миру і війни виявилася занадто тонкою і крихкою. Звичайний підхід до визначення афективного стану тут не працює, як і не працює звичайне «цивільне» визначення осудності чи неосудності.

ПТСР — посттравматичний стресовий розлад. Фото: Max Pixel

«От якби ж він одразу штрикнув нападника ножем, то це могло би свідчити про афективний стан. Він навіть міг уникнути покарання, якби убив його одразу під час нападу, застосувавши ніж для самооборони. А так виходить, що вбивство було скоєне з холодною розсудливістю та ще й сплановане, бо вбивця пішов купляти ножа у крамницю», — розмірковує пересічний слідчий/прокурор/суддя. До речі, прокуратура не була задоволена основною складовою вироку суду першої інстанції — дев’ять років ув’язнення, бо вважала, що убивці треба присудити щонайменше 12 років. Пізніше апеляційний суд зменшив строк до восьми років і повернув засудженому офіцерське звання, якого його позбавив суд першої інстанції.

І ніхто не зважає, що саме у момент вчинення злочину Дмитро Балабуха вже деякий час перебував у стані зміненої свідомості. Бо наразі проблема посттравматичного стресового розладу — ПТСР, який наявний практично в усіх учасників бойових дій, ніяк не вийде з соціально-медичної площини у площину юридичну.

Показово, що на другий день після цього жахливого інциденту за участю військового головний військовий прокурор Анатолій Матіос написав на своїй фейсбук-сторінці: «Невже наш вічно тимчасовий міністр охорони здоров'я і народні обранці сліпі того, що військові страждають на посттравматичний синдром внаслідок бойових дій? Невже за чотири роки майже війни не можна знайти кошти та розробити програми для реабілітації тих, хто повернувся з АТО? Раніше «страхаючим стимулом» щось робити для соціального і медичного захисту військових була військова прокуратура. Тепер за законом — ніхто!». Він назвав вбивство «наслідками війни, до яких сліпа держава».

Втім, саме медична сфера хоч щось робила для реабілітації учасників бойових дій, які страждають на ПТСР. Дещо робили науковці, різні громадські організації й волонтери. Але усі їхні зусилля мають бути об’єднані, потрібна потужна загальнодержавна програма психологічної реабілітації воїнів, якої наразі немає. У всякому разі, такої, що реально діє. В Україні існує навіть профільне міністерство у справах ветеранів. Можливо, воно мало б об’єднати та довести до ефективного результату початкові кроки з відновлення психологічного балансу ветеранів. Ми можемо скільки завгодно закривати очі на проблему, але від цього вона не зникне.

Сподівання на Верховний суд

Вбивство — це завжди страшна і трагічна подія. Це крайня межа протистояння агресора і жертви, внаслідок якого одна людина зникає назавжди, залишаючи по собі згорьованих рідних і незакінчені справи, а інша, отримавши ярлик вбивці, стає ізгоєм суспільства. Бо симпатії суспільства завжди на боці жертви. І це, зрештою, правильно, адже людству потрібні не лише правові, але й моральні норми — ті кордони, що не дають агресії вихлюпнутися у суцільний Армагеддон. Проте є випадки, коли агресор і жертва на якусь мить міняються місцями, але та мить виявляється фатальною — жертва вбиває агресора, щоб захистити своє життя або свою людську гідність.


Дмитро Балабуха відбуває покарання у виправній колонії. Йому належить сплатити чималу суму дружині та дітям Руслана Юрченка: 81 299,46 грн як компенсацію витрат на похорон та 150 000 грн як відшкодування моральної шкоди — жінці; по 200 000 грн кожному з двох малолітніх дітей та щомісячні аліменти у розмірі 1300 грн на кожну дитину. До речі, адвокати Дмитра в касаційній скарзі свідомо не торкнулися питань відшкодування шкоди та визначених судами сум, акцентувавши увагу на цілому спектрі суттєвих процесуальних порушень. Можливо, через те, що ці питання перебувають в іншій, моральній площині, адже потерпілими є ціла родина, яка в будь-якому разі вправі вимагати компенсації за летальні наслідки конфлікту. Хоча не виключено, що частково відповідальність за дії Дмитра справедливо б нести державі, яка неохоче опікується наслідками ПТСР у військових.

Додатково Балабуха має сплатити процесуальні витрати в сумі 60 878 грн у дохід держави. Його родина та захисники сподіваються, що вирок перегляне Верховний суд і все ж таки зважить на стан психіки засудженого, недопустимі докази та спрямує справу на новий розгляд задля перекваліфікації злочину зі ст. 115 ККУ (умисне вбивство) на ст. 116 ККУ (умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання).


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter

.