Невідомі учасники кримінального провадження, або Не не кожен слідчий є слідчим

Незважаючи на певну абсурдність назви нашої статті, ми спробуємо показати читачам певне задзеркалля досудового розслідування, про існування якого не знають навіть окремі адвокати. Воно існує всупереч кримінальному процесуальному законодавству України, але при цьому досить чітко регламентоване відомчими підзаконними актами того відомства, у складі якого перебуває орган досудового розслідування. Вважаємо за необхідне зазначити, що загальний стаж нашої спільної служби в міліції становить трохи менше 50 років, у тому числі на посадах слідчого та на викладацькій роботі, яка полягала у підготовці слідчих. Тому ми жодним чином не хочемо зашкодити авторитету слідчих. Навпаки, звертаємо увагу читача на один із проблемних аспектів діяльності органу досудового розслідування, який певною мірою прихований і потребує, на нашу думку, якнайшвидшого законодавчого врегулювання.

Статтею 216 Кримінального процесуального кодексу України визначено підслідність кримінальних правопорушень. Відповідно до неї, на проведення досудового розслідування згідно з визначеною підслідністю уповноважені слідчі: органів Національної поліції, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державного бюро розслідувань, а також детективи Національного антикорупційного бюро України. Оскільки «найбільша» підслідність зосереджена у слідчих органів Національної поліції, наш аналіз ми присвятимо саме цьому органу.

Усі слідчі Національної поліції України мають керуватися, крім законів, також відомчою нормативною базою, в тому числі наказом №570 від 06.07.2017 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27.07.2017 за №918/30786) «Про організацію діяльності слідчих підрозділів Національної поліції України» (далі — Наказ).

У ньому навіть надається визначення того, хто такий слідчий. Так, відповідно до Наказу слідчий — це службова особа органу Національної поліції України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК України, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень. Згаданий Наказ чітко та повно регламентує повноваження слідчого під час досудового розслідування та зазначає, що слідчий самостійно приймає процесуальні рішення, крім випадків, коли законом передбачені винесення рішення слідчого судді, суду або згода прокурора чи погодження керівника слідчого підрозділу або якщо рішення про його проведення приймає виключно прокурор, і він є відповідальним за законне та своєчасне виконання цих рішень.

Також Наказ регламентує, що слідчий зобов’язаний:

• під час досудового розслідування дотримуватися вимог Конституції України, КПК України та законів України, міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України;
• забезпечувати повне, всебічне та неупереджене розслідування кримінальних правопорушень у межах установлених КПК України строків;
• виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються в письмовій формі;
• забезпечувати реалізацію в повному обсязі прав і законних інтересів усіх учасників кримінального провадження;
• не розголошувати відомостей, що становлять державну чи іншу таємницю, яка охороняється законом, інформації про приватне (особисте і сімейне) життя особи та інших відомостей, здобутих при розслідуванні кримінальних правопорушень;
• не вчиняти будь-яких дій, що ганьблять звання слідчого і можуть викликати сумнів у його об’єктивності та неупередженості;
• у разі наявності підстав, передбачених статтею 77 КПК України, заявляти самовідвід від участі в кримінальному провадженні в порядку, визначеному КПК України.

З усім цим неможливо не погодитись, оскільки все це ґрунтується саме на кримінальному процесуальному законі.

Однак нашій державі притаманне закріплення у підзаконних актах того, чого не існує в законі. Наприклад, Наказом передбачено існування посади слідчого —працівника організаційно-методичного підрозділу ГСУ, тобто слідчого-методиста. Головним завданням згаданого «слідчого» є надання практичної та методичної допомоги в організації роботи слідчих підрозділів.

Так, до повноважень слідчого-методиста належать:

1. розроблення проєктів розпорядчих документів з питань, що стосуються сфери діяльності слідчих підрозділів Національної поліції України;
2. здійснення контролю за організацією роботи слідчих підрозділів, підготовка письмових рекомендацій щодо вдосконалення форм і методів керівництва підрозділами та з інших питань;
3. надання допомоги і перевірка роботи слідчих підрозділів, здійснення заходів щодо усунення недоліків і підвищення рівня слідчої роботи, контроль за їх виконанням;
4. вивчення передового досвіду і наукових методів розслідування кримінальних правопорушень, унесення пропозицій керівництву слідчих підрозділів про необхідність їх узагальнення, розповсюдження, впровадження;
5. вивчення слідчої практики, організації та результатів роботи слідчих, внесення керівництву слідчих підрозділів пропозицій щодо вдосконалення організації їх діяльності, підвищення ролі слідчих у виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень.

У цьому Наказі немає жодного положення щодо прав слідчого-методиста ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування та давати слідчим письмові вказівки, оскільки таке право законом делеговано виключно керівнику органу досудового розслідування.

Разом із тим жоден керівник органу досудового розслідування фізично не в змозі виконувати вимоги пункту 3 частини 2 статті 39 КПК України, яким передбачено йогоправо ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування та давати слідчим письмові вказівки, які не можуть суперечити вказівкам прокурора. Така аналітична робота потребує значних зусиль і часу, яких у нього в силу інших повноважень просто не вистачить.

Тому існує поширена практика, коли слідчий-методист фактично підміняє керівника органу досудового розслідування — вивчає та аналізує конкретні, визначені керівником, кримінальні провадження та готує від його імені письмові вказівки, які для слідчих є обов’язковими.

Відповідно до повноважень згаданого «слідчого», він не має обов’язку зберігати таємницю досудового розслідування. За статусом його фактичні повноваження не менші, ніж у керівника органу досудового розслідування.

Крім того, Наказ передбачає наявність посади  слідчого-криміналіста, головним завданням якого є надання практичної та методичної допомоги слідчим у розслідуванні тяжких і особливо тяжких злочинів. Відповідно до Наказу такий слідчий-криміналіст:

• бере участь в огляді місця події при вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину чи іншого кримінального правопорушення, яке викликало значний суспільний резонанс, надає кваліфіковану допомогу в пошуку слідів кримінального правопорушення, належній їх фіксації з метою правильного процесуального оформлення, виключення в подальшому їхньої втрати або приведення в непридатний для подальших досліджень стан;
• з урахуванням зібраних доказів та обставин, виявлених під час досудового розслідування, надає допомогу слідчому в складанні погодженого плану слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій;
• надалі за необхідності розробляє додаткові плани;
• заводить контрольно-наглядову справу за результатами огляду місця події (у разі внесення інформації до ЄРДР), а також у разі кримінального правопорушення, що перебуває на контролі Національної поліції, Офісу генерального прокурора, регіональних прокуратур, і за письмовою вказівкою керівництва ГСУ, слідчого управління;
• здійснює супровід розслідування такого кримінального правопорушення аж до прийняття в кримінальному провадженні остаточного рішення згідно з КПК України, для чого не рідше одного разу на місяць витребує інформацію про результати досудового розслідування та вносить пропозиції щодо його вдосконалення;
• надає допомогу слідчим в організації досудового розслідування, у тому числі в проведенні окремих слідчих дій, застосуванні техніко-криміналістичних засобів, залученні спеціалістів, використанні можливостей криміналістичних, оперативно-довідкових та інших обліків поліції;
• для надання практичної допомоги в проведенні окремих слідчих дій слідчих-криміналістів включають до складу слідчих груп.

Таким чином, слідчого-криміналіста, який бере участь при огляді місця події, за його процесуальним статусом можна ідентифікувати як спеціаліста, повноваження якого закріплені у статті 71 КПК України. Але у Наказі відсутні посилання на згадане положення закону. Водночас Наказ у позапроцесуальний спосіб надає слідчому-криміналісту повноваження фактично більші, ніж у самого слідчого. Знову ж таки, у слідчого-криміналіста відсутній обов’язок із дотримання таємниці досудового розслідування.

Таким чином, Наказ передбачає наявність певних «різновидів» слідчих, які за своїми посадовими обов’язками такими не є та не мають процесуальних повноважень, які надано саме слідчому.

Крім того, Наказ передбачає наявність посади помічника слідчого.

Відповідно до нього, помічник слідчого — це працівник слідчого підрозділу, завданням якого є надання допомоги слідчому і виконання його доручень, пов’язаних із розслідуванням кримінальних правопорушень.

Він зобов’язаний виконувати усні та письмові доручення начальника відповідного слідчого підрозділу, його заступників, слідчих у встановлені строки та у визначеному законодавством порядку. Але з урахуванням того, що виконання цих доручень пов’язано лише з розслідуванням кримінальних правопорушень, а також з огляду на те, що помічник слідчого має виконувати доручення у «визначеному законодавством порядку», якого не існує, це наводить нас на сумні роздуми стосовно нівелювання положень законодавства цим Наказом. Особливо ще й в аспекті того, що згадані доручення можуть даватися у тому числі в «усній формі».

Відповідно до Наказу помічник слідчого має право брати участь у проведенні слідчим слідчих (розшукових) дій. Але КПК України цього не передбачає. Офіційна чи неофіційна участь помічника слідчого при проведенні слідчих (розшукових) дій може призвести до визнання доказів, отриманих унаслідок їх проведення, недопустимими.

Знову ж таки, на помічника слідчого не покладено обов’язку із дотримання таємниці досудового розслідування.

Також Наказ надає помічнику слідчого право забезпечувати виконання виклику для проведення слідчих (розшукових) дій свідків, потерпілих, підозрюваних, спеціалістів, експертів, цивільних позивачів, цивільних відповідачів та інших учасників кримінального провадження.

Водночас відповідно до статті 135 КПК України передбачено порядок виклику у кримінальному провадженні. «Забезпечення» виконання виклику кримінальним процесуальним законом не передбачене. Яким чином помічник слідчого зможе «забезпечити» виконання виклику певних учасників кримінального провадження, Наказ не зазначає. На наш погляд, подібне «забезпечення» можливе в більшості випадків лише з допомогою певного психологічного тиску на учасників кримінального провадження.

Наказ наділяє помічника слідчого повноваженням «у встановленому законодавством порядку» доставляти запити слідчих в установи, організації, на підприємства на документи та предмети, необхідні для проведення всебічного й неупередженого розслідування в кримінальному провадженні, та доставляти витребувані документи і предмети за місцем призначення. При цьому помічник слідчого відповідно до Наказу має робити зазначене в порядку, встановленому законодавством. Абсурдність згаданого навіть не має сенсу коментувати.

Безперечно, є дуже позитивним існування особи, яка може допомагати слідчому. Ми прибічники того, щоб у кожного слідчого був помічник, а в ідеалі й секретар. Прикладом цього може бути існування помічника судді та секретаря судового засідання. Вони допомагають судді і розвантажують його від певних аспектів суто технічної роботи. Але на відміну від посади помічника слідчого, саме їхнє існування, а також повноваження, права та обов’язки закріплені законодавчо. Відсутність законодавчого закріплення статусу помічника слідчого не тільки нівелює положення Наказу, а й, на нашу думку, шкодить виконанню завдань кримінального провадження, закріплених у КПК України.

Помічник слідчого не є ноу-хау сьогодення. Під час дії КПК 1960 року вони теж існували, ще з 90-х років минулого століття. Їх повноваження не мали законодавчого закріплення та регламентувалися відомчим нормативним актом. Працюючи на посадах слідчих, ми застали ці часи та можемо поділитися власним досвідом з цього приводу. На згадану посаду призначали осіб, які мали середню освіту. Декого з них переводили на цю посаду з інших посад, наприклад міліціонерів патрульно-постової служби. Але буквально через кілька місяців такі помічники слідчого наказом по районному відділу (управлінню) внутрішніх справ призначалися виконувачами обов’язків слідчого. І потім безпосередньо займалися досудовим розслідуванням «фактових» справ, тобто справ, у яких не вдалося встановити особу, що скоїла злочин. Про якість розслідування не йшлося, але подібне, особливо у 90-х роках минулого століття, було досить поширеною практикою.

Проблема, яку ми описуємо, не притаманна виключно Національній поліції як органу досудового розслідування. У кожного органу досудового розслідування є відомчі нормативні акти, які стосуються досудового розслідування. І фактично кожен із них містить положення, які відсутні у КПК України.

При цьому вказані підзаконні акти органів досудового розслідування пройшли відповідну реєстрацію у Міністерстві юстиції України. Отже, можна стверджувати, що Міністерство юстиції України замість того, щоб дотримуватися закону, фактично «благословляє» підзаконні акти, які містять у собі не передбачені законом положення. Подібне, за великим рахунком, призводить до руйнування державності та до викривленого сприйняття законності правоохоронцями. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зі згаданими положеннями ніхто не сперечатиметься. Вони зрозумілі не тільки юристам, а й кожному пересічному громадянину. Тому потрібно констатувати, що, усвідомлюючи зазначене, органи досудового розслідування керуються не Конституцією та іншим законодавством, а відомчим нормативним актом у тій частині, де він не відповідає вимогам закону.

Які з цього можна зробити висновки?

1. Слідчий-методист ні Кримінальним процесуальним кодексом, ні Наказом не уповноважений здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень, а тому в контексті кримінальної процесуальної діяльності слідчим не може бути.

2. Це ж стосується і слідчих-криміналістів, які по суті своєї діяльності, визначеної Наказом, можуть бути згідно з КПК України віднесені до такої категорії учасників кримінального провадження, як спеціаліст.

3. Статус помічника слідчого взагалі не ув’язується з кримінальним процесуальним законом.

4. Маючи реальний доступ до кримінальних проваджень, перелічені вище особи повинні нести відповідальність за розголошення даних досудового розслідування.

Цю проблему неможливо вирішити лише скасуванням реєстрації відомчих нормативних актів. Її слід вирішувати внесенням відповідних змін до кримінального процесуального законодавства України. Це унеможливить ситуацію, коли фактично існують не передбачені законом учасники кримінального провадження, а також коли є певні «різновиди» слідчих, які фактично не є слідчими.

Усе це дасть можливість уникнути випадків визнання доказів недопустимими.

Володимир МОРГУН, Олег ПОПОВЧЕНКО, партнери адвокатського об’єднання «Нотар Захист Груп»