Новини
Ракурс
Казус Фрай. Феміда на Олімпі, Лука Джордано

Казус Фрай, або Переможець на торгах ДП «СЕТАМ» платить двічі та залишається ні з чим

8 лип 2021, 13:24

Три паралельні судові процеси, що йшли навколо одного об’єкта комерційної нерухомості у туристичному Радомишлі Житомирської області, вилилися у три взаємовиключні судові рішення, які неможливо виконати. Така цікава судова практика складається на сьогодні в Україні, якщо в ній зацікавлені спритні ділки, в цьому випадку, від споживчої кооперації. І найцікавіше, що свою вагому роль у цій судовій афері зіграв реформований Верховний суд.

«Ракурс» уже писав про абсурдну постанову Касаційного господарського суду у складі ВС від 10 лютого 2021 року у справі №910/11305/18, яка, попри жорстку норму українського законодавства (стаття 338 Цивільного кодексу України), позбавила добросовісного набувача права власності на об’єкт нерухомості, куплений на електронних торгах ДП «СЕТАМ». Нагадаємо, ДП «СЕТАМ» — це підпорядковане Мін’юсту України державне підприємство, через яке шляхом електронних торгів здійснюється продаж арештованого майна у рамках примусового виконання судових рішень. Не будемо переповідати всю фабулу, кожен за бажання може прочитати оригінальну статтю,  нагадаємо лише суть справи, трошки заглибившись у цікаві деталі.

Початком цієї «захоплюючої» з правової точки зору історії стало бажання українського інвестора — ТОВ «ТЦ Фрай» взяти участь у торгах, організованих ДП «СЕТАМ». Інвесторовіприпав до душі лот №291114, а саме — приміщення універмагу в місті Радомишлі Житомирської області, який було виставлено на торги у рамках виконання рішення суду про стягнення коштів з боржника Павленко О.А. у сумі майже 5 млн грн. Це судове рішення, цілком просте і законне, при своєму виконанні запустило маховик судово-юридичного безладу під назвою «Казус Фрай».

У торгах, що були призначені на 8 серпня 2018 року, брали участь шість юридичних осіб. ТОВ «ТЦ Фрай» запропонувало найвищу ціну і виграло змагання за лот. Якби власник ТОВ «ТЦ «Фрай»» знав тоді, у що йому виллється перемога на торгах, він десятою дорогою обходив би державні торгові майданчики. Але тоді він був у піднесеному настрої. Сплативши всі необхідні платежі (загалом близько 8 млн грн), компанія стала власником універмагу. Практично купівля майна на електронному майданчику —це звичайний правочин купівлі-продажу, де продавцем виступає держава в особі державного виконавця Виконавчої служби Мін’юсту.

Отримавши універмаг у власність, ТОВ «ТЦ Фрай» почало його впорядковувати і чепурити. На ремонтно-будівельні роботи було витрачено ще близько 15 млн грн. Але воно того вартувало: з 2011 року, завдяки появі історико-культурного заповідника «Замок Радомисль», непримітний райцентр Радомишль перетворився на туристичну перлину на мапі України. Новий культурний статус позитивно вплинув і на економічну ситуацію в місті, пожвавилася торгівля. До оновленого універмагу потягнулися і серйозні орендарі («Сільпо» та інші). Проте планам інвестора не судилося здійснитися.

Як було сказано вище, 10 лютого 2021 року Касаційний господарський суд у складі ВС (судді Єгор Краснов, Григорій Мачульський і Віталій Уркевич) виніс постанову, якою визнав електронні торги недійсними. На щойно відремонтований універмаг зазіхнула Радомишльська районна спілка споживчих товариств (далі — РРССТ), яка була його власником ще за радянських часів, але втратила своє право власності аж десять років тому. Дві попередні судові інстанції виносили рішення на користь добросовісного набувача, але Касаційний господарський суд вирішив, що законними правами власника майна можна знехтувати.

Тут було б доречно нагадати, що собою являє Радомишльська районна спілка споживчих товариств і як вона втратила право власності на універмаг, що належав їй іще з радянських часів. У СРСР споживча кооперація була досить розвиненою: люди кооперувалися (під пильним наглядом держави) не лише для спільної праці, а й для продажу продукції сільськогосподарського виробництва та отримання натомість різноманітних споживчих товарів і послуг. Членами споживчих спілок було понад 40% населення. Укожному селі чи місті створювалася споживча спілка, вони об’єднувалися у райспоживспілки, ті, в свою чергу, в облспоживспілки, а над ними був центральний орган — Українська республіканська спілка споживчих товариств України (Укоопспілка).

Член спілки, так званий пайовик, вносив у спілку пайовий внесок, а потім сплачував членські внески, за рахунок яких вибудовувалася система споживчої кооперації. На момент здобуття Україною незалежності вартість основних фондів споживчої кооперації України становила 5,1 млрд крб, сума власних обігових коштів — 2,6 млрд, а пайовий фонд сягав 205 млн крб. Якщо рахувати за тодішнім офіційним курсом валют, то залишкова вартість основних фондів Укоопспілки дорівнювала 8,5 млрд дол. США.

Системі споживчої кооперації належали ринки, магазини, готелі, ресторани, АТП, переробні цехи і виробничі комплекси, ательє та інші пункти побутових послуг і навіть власні навчальні заклади, в тому числі вищі.

За часів незалежності споживча кооперація втратила своє основне призначення. А що сталося з кооперативним майном, яке належало всім членам споживчих товариств, а насправді — нікому (бо свою частку у спільному майні ніхто з пайовиків не міг виділити в натурі та отримати, заповідати чи передавати іншій особі)? Воно залишалося нічийним, аж поки його не почали привласнювати ті, хто керував спілками. Навіть якщо формально майно все ще належало спілці, вона сама вже давно перейшла у приватні руки, і, як ви розумієте, не у руки рядових пайовиків-кооператорів. У 2013 році в обласних спілках пройшла велика реорганізація, яка торкнулася не лише майна споживчого товариства туристичної Мекки Житомирщини — Радомишля, а взагалі усього (!) майна пайовиків. Її автори придумали, треба сказати, геніальну аферу, як зробити колективне майно власним. Про деталі задуму шахраїв трохи згодом.

Тож, говорячи «спілка», маємо на увазі не натовп трударів-пайовиків, а вузьку групу зацікавлених осіб — бенефіціарів. Люди, які стояли у керма обласних споживчих спілок, в один момент отримали нагоду стати мільйонерами, а то й мільярдерами. І хтось таки скористався цією нагодою. Про гучні оборудки керівників споживспілок із майном, зокрема, і на Житомирщині, можна ознайомитися за посиланням.

То як же Радомишльська районна спілка споживчих товариств втратила своє право власності на універмаг? Як розповідали обізнані люди, одна людина «у керма» облспоживспілки Житомирщини, що вважала майно райспоживспілок власним ресурсом, звернула увагу на закинуту будівлю радомишльського універмагу. Використовувати цей актив за призначенням, з огляду на його жалюгідний стан, не було жодної можливості. Але не пропадати ж добру? І цей кооперативний керівник знайшов партнера, який погодився вкласти у будівлю гроші та зробити з неї пристойний торговельний центр. Зрозуміло, що не за гарні очі керівника облспоживспілки, а щоб у подальшому мати з цього прибуток. Кооператор розписав бізнесменові золоті перспективи такого капіталовкладення. Щоб легалізувати партнерство, інвестор створив власне споживче товариство — СТ «ЖИСКО» (що розшифровувалося як «житомирська спілка кооператорів»), яке було включене до спілки. У договорі оренди між райспоживспілкою і СТ «ЖИСКО» було зазначено, що після реконструкції універмагу він набуває рис новоствореного об’єкта нерухомості, і орендар (так скромно було названо інвестора) набуває право власності на цей об’єкт разом із райспоживспілкою пропорційно до вкладених коштів. Після реконструкції приміщення виявилося, що своєї частини зобов’язань, а саме — залучення орендарів, кооперативний начальник не виконав. Ніякої віддачі об’єкт не приносив. Коли ж інвестор почав вимагати повернення грошей, кооперативний начальник узагалі вирішив «кинути» партнера. Той, у свою чергу, звернувся до суду. На підставі рішення господарського суду Житомирської області від 4 грудня 2009 року у справі №8-84 НМ право власності на універмаг перейшло до СТ «ЖИСКО», чий внесок у спільну з райспоживспілкою справу перевищував 76%. Суд зобов’язав нового власника нерухомого майна виплатити райспоживспілці її частку (23,76%), що у грошовому вираженні становило 1 243 347 грн, або еквівалент на той момент понад 155 тис. дол. Як за зруйновану будівлю, яку й використовувати було неможливо, то зовсім непогано.

Так Радомишльська споживча спілка своїми руками віддала право на власне майно (до речі, запам`ятайте цю схему, з часом керівники спілок її масштабували та відполірували).

А тепер найцікавіше! Та структура, що колись володіла універмагом, і та структура, що на нього претендує, —це взагалі різні юридичні особи! Йдеться не про позивача у справі — РРССТ, якій цей універмаг належав лише на папері, а про Житомирську обласну спілку споживчих товариств, до складу якої входить РРССТ з усім своїм майном. Саме Житомирська обласна спілка споживчих товариств увесь час була справжнім розпорядником майна райспоживспілки. А точніше, не сама спілка, а її голова — Степан Григор’єв.

За пів року до повалення влади Януковича, влітку 2013 року, Степан Максимович зареєстрував нову юридичну особу — Спілку споживчих товариств Житомирської області, чия назва до ступеня змішення подібна до назви Житомирської обласної спілки споживчих товариств.

Такий фокус із назвами ввів в оману не лише пересічних жителів Житомирщини, а й самих пайовиків-кооператорів, які за законом є справжніми господарями всього кооперативного майна. Пайовики перейшли в нову структуру зі схожою назвою, а майно залишилося на старій. Обидві структури працюють, і у обох один керівник, тільки рядові  пайовики-кооператори залишилися ні з чим. Право розпоряджатися власним майно вони втратили.

Тобто всі гучні пафосні заяви у місцевій пресі про те, що майно забрали із загребущих буржуйських рук і передали простим людям, аж ніяк не відповідають дійсності. Це звичайне маніпулювання суспільною свідомістю.

До речі, що значить «забрали» і «передали»? Як ми вже знаємо, касаційна інстанція лише визнала недійсними електронні торги, тобто скасувала правочин купівлі-продажу об’єкта нерухомості. Які правові наслідки це тягне за собою? Будь-який юрист та й просто обізнаний громадянин скаже: «Вступає в силу механізм двосторонньої реституції: продавець забирає назад свій товар, а покупець — свої гроші». Це, звичайно, неприємно сторонам правочину, але зрештою ніхто не страждає матеріально, всі залишаються при своєму. У будь-якому випадку, але не в цьому.

Пам’ятаєте, ми обіцяли розповісти про неймовірний юридичний казус — «казус Фрай»? Його не було б, якби не третє судове рішення, котре саме про «відібрати» і «передати». Паралельно з позовом щодо визнання торгів недійсними РРССТ зверталася до господарського суду Житомирської області з позовом про витребування у ТОВ «ТЦ Фрай» спірного майна. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, проте Північно-Західний апеляційний господарський суд постановою від 29 квітня 2021 року у справі №906/730/18 ухвалив рішення на користь позивача — юридичної особи, яка вже понад 11 років не мала до цього майна жодного стосунку, окрім бажання знову ним заволодіти. До слова, за цей час майно змінило понад п`ять власників. Жодного судового рішення, яке поновлювало би право власності РРССТ на приміщення універмагу немає! Тобто судді Північно-Західного апеляційного господарського суду Тетяна Філіпова, Галина Бучинська та Інна Розізнана просто віддали спілці чужу власність. Чию? Зважаючи на постанову Касаційного господарського суду ВС, універмаг уже не є власністю добросовісного набувача —ТОВ «ТЦ «Фрай»», це власність продавця — Державної виконавчої служби, тобто державна власність!

Що ж тепер? Представники ТОВ «ТЦ «Фрай»» ніяк не можуть збагнути, що ж їм робити. Яке судове рішення виконувати? Кому вони винні універмаг, в який компанія вклала чималі гроші? І в кого, зрештою, ті гроші витребувати? Якщо виконати постанову Касаційного господарського суду від 10 лютого 2021 року, то універмаг потрібно повернути Державній виконавчій службі та витребувати витрачені гроші з держави. А можливо, з попереднього власника? Адже кошти з електронних торгів пішли на погашення його боргів перед державою. Чи першому власнику? А що буде, коли усі попередні чотири власники заявлять права на майно?

Існує ймовірність, хоча й дуже невелика, що Державна виконавча служба колись поверне покупцеві трохи більше 7 млн грн — суму, за яку об’єкт було продано. Про інші платежі, які вніс покупець, доведеться забути. Як і про витрачені на модернізацію будівлі 15 млн грн. Утім, виконання цього рішення потягне за собою невиконання самого найпершого у цьому ланцюжку судового рішення про стягнення боргу і третього — про витребування майна. Якщо ж виконати рішенняПівнічно-Західного апеляційного господарського суду і віддати майно РРССТ, то про виконання рішення Касаційного господарського суду ВС можна взагалі забути. Як і про нормальне виконання рішення про стягнення коштів з боржника.

Завдяки такій незлагодженості судової практики добросовісний набувач у будь-якому разі залишиться винним та ще й обібраним до нитки.

Ця історія може стати повчальною для тих, хто досі вірить, що держава може щось гарантувати добросовісному набувачеві. Ні, не може! Адже залишається завжди людський фактор і ненаситність спритних ділків, помножена на суддівський фактор, що в результаті заводять інвестора у глухий судовий кут.

Навіть якщо актив був куплений у самої держави через відкриті та непідкупні електронні торги ДП «СЕТАМ».

За даними з відкритих джерел, з початку роботи системи підприємством було реалізовано 63 тис. лотів загальною вартістю 12,3 млрд грн. Чи може держава поручитися, що завтра усі ці 63 тисячі покупців не повторять сумну долю ТОВ «ТЦ Фрай»?


А ми ще дивуємося, чому після розхваленої судової реформи в Україні судді продовжують снитися інвесторам і добросовісним набувачам майна у страшних снах у стилі хоррор?

Про деталі судового рішення нових суддів ВС ми розповімо в наступних публікаціях. 

Любов СТАРКОВА


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter

.