Новини
Ракурс
Боротьба з коронавірусом і права людини. Фото: Pixabay

Боротьба з коронавірусом: хибне уявлення про безпеку

Відтепер на людях рекомендують носити маску і рукавички. Це останній захід литовського уряду, спрямований на стримування пандемії коронавірусу в країні, де все ще порівняно мало випадків захворювання і у відділеннях інтенсивної терапії вдосталь місць. Крім питання, де взяти маски і рукавички об одинадцятій вечора, коли в магазинах все розпродано, і сумнівів у безпеці цього заходу (з огляду на той факт, що люди часто торкаються масок, тим самим лише підвищуючи ризик зараження), виникає подив щодо його необхідності: навіщо йти на крайність, коли нинішній пакет заходів, схоже, і без того непогано працює, а італійський, іспанський чи французький сценарій не прогнозується? Я цілком підтримую соціальне дистанціювання, проте прийняте в цьому випадку рішення — це, на мій погляд, перебір і нагнітання занепокоєння.

Боротьба з коронавірусом: межі допустимого

Схоже, що в усьому світі уряди щосили намагаються знайти адекватний баланс між обмеженнями та свободою і дедалі більше схиляються до запровадження жорстких заходів, щоби створити у широкої громадськості враження, ніби вони контролюють ситуацію і тим самим здатні гарантувати безпеку населення. Деякі лідери, які підтримують диктатуру, використовують ситуацію у своїх інтересах, однак і демократичні держави вже намацують кордони демократично допустимого.

У Литві, де я змушений був ізолюватися, порушення тепер караються законом, а литовський парламент навіть виступив з пропозицією щодо внесення змін до Кримінального кодексу, що перетворюють дрібні правопорушення на серйозні кримінальні злочини. Суспільство реагує переважно непроникним мовчанням. Таке враження, що під гаслом боротьби з коронавірусом ми багато що готові прийняти і проковтнути, навіть коли пропоновані заходи викликають серйозні сумніви і можуть бути прирівняні до порушення основних прав людини.

Хибна димова завіса безпеки

У всьому світі люди охоплені страхом, що підживлюється соціальними медіа. Причому люди, схоже, віддають перевагу тривожним повідомленням, а не тверезому погляду на те, що відбувається. У цьому, ймовірно, полягає різниця з гонконзьким грипом 1968‒1969 років, внаслідок якого загинуло близько мільйона осіб: тоді не було інтернету і соціальних мереж і ми не могли створити настільки масовий відгук.

Коли я дивлюся новини, присвячені коронавірусу (а є якісь інші?), то не можу позбутися відчуття, що спостерігаю за чимось на зразок іракської війни. Ми вступаємо в неї не відразу, з огляду на нашу нерішучість (а ще тому, що тепер китайці, яких так часто вихваляли, протягом тривалого часу применшували розмах епідемії і переслідували тих, хто бив тривогу), натомість потім обрушуємо на невидимого ворога всі наявні у нас сили і вогневу міць, не маючи при цьому стратегії виходу. Ми вводимо те, що по суті є воєнним станом, створюємо клімат, в якому під прикриттям турботи про слабких і літніх дисидентські голоси негайно заглушуються, і руйнуємо економіку, на відновлення якої підуть роки.

Ні, я не кажу про гроші, і я аж ніяк не прихильник Трампа, який прагне поповнити банківські сейфи найбагатших. Але своїм нехитрим розумом я все ж розумію, що для підтримки системи охорони здоров'я нам потрібна хоча б трішечки здорова економіка. Крім того, лавина банкрутств, що маячить на горизонті, спричинить лавину самогубств, депресій, розлучень і пов'язаних з ними психічних і фізичних захворювань, які важким тягарем ляжуть на й без того перевантажену систему охорони здоров'я. Ця виснажена система охорони здоров'я більше не зможе обслуговувати хронічно хворих, що у свою чергу призведе до ще більшого числа смертей.

Боротьба з коронавірусом і права людини. Фото: Pixabay

Тим часом, попри всі заходи зі створення помилкової димової завіси безпеки, люди продовжуватимуть вмирати від коронавірусу, тому що жодна ізоляція не зможе покласти край існуванню вірусу. Іншими словами, в довгостроковій перспективі у нас може виникнути ситуація, пов’язана з набагато більшим числом смертей, окрім смертей від самого коронавірусу.

Заходи боротьби з коронавірусом і загроза демократії

На паніку, що охопила цілі суспільства, політики відповіли жорсткими заходами, які в деяких випадках становлять загрозу і без того тендітній ліберальній демократії. Паніка ця заснована на тому простому факті, що ми у своїй безмежній зарозумілості вважали, ніби у нас все під контролем, а також на нашому основному інстинкті — страху смерті. Реальність же така, що ми не в змозі здійснювати всеосяжний контроль і що рано чи пізно всі ми помремо. Як нещодавно красномовно висловився один голландський філософ і лікар: «Життя — це ризик. І цим воно прекрасне. Візьміть хоча б кохання. Ви йдете на ризик, розділяючи своє життя з чужою людиною, оскільки не впевнені, що через п'ять років будете продовжувати кохати ту ж саму людину».

Таким чином, незабаром ми опинимося у світі, де ізольовані одна від одної європейські держави будуть позбавлені фізичних зв'язків та комунікації, в той час як у сусідніх країнах поширення вірусу стане неконтрольованим, або через некомпетентність і брехливість урядів (наприклад, у Росії), або через неадекватне економічне і соціальне становище, в якому заходи щодо стримування поширення коронавірусу — це фата-моргана (наприклад, у конфліктних зонах, таких, як Сирія, або в деяких африканських країнах). А що потім? Невже ми будемо жити на острівцях, де різні політики не зможуть протистояти внутрішній спокусі перетворитися на авторитарних правителів зі спрагою безмежної влади, як в Угорщині, і відмовитися від ідеї глобального світу або Європейського Союзу?



Зрозуміло, ні. Принаймні, я щиро на це сподіваюся. Однак поки я не знаю, як уряди збираються знову відкривати кордони і стимулювати економіку — глобальну економіку — без того, щоб під час відсутності вакцини і єдиної стратегії та ж сама пандемія не повернулася назад. Я не чув, щоб хоч одна держава запропонувала план повернення до нормального життя, нехай навіть з попередньою датою. Причина проста: такого плану немає.

Гадаю, що за кілька років ми озирнемося назад і обговоримо, де саме ми зробили помилку і як примудрилися створити таку масштабну кризу. Можливо, неадекватними або застарілими були наші системи охорони здоров'я? І я щиро сподіваюся, що тоді нам все ж буде дозволено про це міркувати, без того, щоб бути названими зрадниками або байдужими й егоцентричними мерзотниками.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter