Виселення з квартири: місія нездійсненна

Чи дає прописка право користуватися житлом, якщо ти ним не володієш? Чи буде законним виселення з квартири, наприклад, колишньої дружини або чоловіка, якщо ти хазяїн квартири і хочеш розпоряджатися нею вільно? Як бути, якщо ти півжиття прожив у будинку на правах найближчого родича, а тепер стосунки розпалися і на цій підставі тебе намагаються виставити на вулицю?

З цими питаннями, на жаль, стикається доволі багато людей. Кожна історія індивідуальна і дуже болюча для всіх учасників, але загальний висновок: виселити людину з дому, який їй не належить, але в якому вона зареєстрована, практично неможливо. Ось дві свіжі судові справи.

Позов про виселення колишнього чоловіка

Перша історія почалася 16 років тому в одній з північно-західних областей України, в маленькому містечку. Одна літня жінка, мати трьох дітей, бабуся одного внука і хазяйка приватного будинку, вийшла заміж вдруге. Чоловіка вона зареєструвала у своєму будинку. Шлюб їхній протримався цілих 14 років, але останні роки були, м'яко кажучи, не цукор: чоловік з часом підсів на випивку і почав бешкетувати й битися, та так, що його дружині доводилося неодноразово звертатися по допомогу до правоохоронних органів. Протягом останніх семи з 14 років шлюбу поліція навідувалася на виклики, щоби втихомирити буйного чоловіка, кілька разів його притягували до адміністративної відповідальності за скоєння домашнього насильства.

Нарешті півтора року тому дружина вирішила покінчити з цим шлюбом, розлучилася... І що ж? Чоловік, нехай навіть і колишній, все одно жив у її будинку і в будь-який момент міг влаштувати черговий «концерт на замовлення». І виселятися, зауважте, не збирався. Прижився за стільки років. Тоді хазяйка будинку звернулася до суду з позовом про виселення колишнього чоловіка.

Взимку минулого року міський суд того містечка, де мешкало екс-подружжя, відмовив жінці в задоволенні її вимог, і обласний апеляційний суд з цим погодився. Аргументи для відмови були такими: чоловік вселився у спірний будинок як член сім'ї хазяйки, був зареєстрований, і розірвання шлюбу не позбавляє його права на користування житлом.

Виходить, виселити зареєстрованого колишнього ніяк не можна? Власниця будинку з цим погоджуватися не хотіла, подала касаційну скаргу. Основний аргумент — вона є повноправною хазяйкою житла й тому повинна мати можливість розпоряджатися своєю власністю так, як хоче сама.

«Правила соціалістичного співжиття»

Взимку цього року справа розглядалася у Верховному суді. Вища судова інстанція у своєму рішенні апелювала до Житлового кодексу УРСР — цей релікт ще дійсний, і тільки в ньому можна знайти підстави для виселення. Нарешті, на нього посилався Верховний суд у своєму рішенні.

Отже, право власності є непорушним — це прописано у ст. 321 Цивільного кодексу. Ніхто не має права обмежувати людину в цьому праві (крім випадків, встановлених законом).

Сервітутне право (право обмежено користуватися чужою власністю) не зазіхає на права власника нерухомості володіти і розпоряджатися нею. Згідно зі ст. 405 все того ж самого ЦК України, члени сім'ї хазяїна нерухомості, які живуть разом з ним, мають право на користування житлом. Наступна стаття, 406-а, каже, що сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника і (увага!) за наявності обставин, які мають істотне значення.

Ось тут на світ божий і витягується замшілий радянський житловий кодекс. Там є ст. 116, яка описує, що треба накоїти, щоб господарі мали право на виселення з квартири чи іншого житла: якщо винаймач, члени його родини або інші особи, які мешкають разом з ним, «систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого житлового приміщення».

Дивно, але для того, щоби позбутися колишнього члена сім'ї, який отруює життя, іноді доводиться згадати «правила соціалістичного співжиття» і «заходи громадського впливу», до переліку других входять не лише втручання правоохоронних органів, а й збори мешканців, трудових колективів, громадських організацій за місцем роботи або проживання відповідача.

Ну, в цьому конкретному випадку скликати збори мешканців було проблематично, адже будинок приватний. Зате були міліцейські протоколи про домашнє насильство починаючи з 2010 року. Однак суди першої та апеляційної інстанцій подивилися на ці протоколи крізь пальці, вирішивши, що вони є надто давніми.

Хотілося б сказати, що Верховний суд поставив у цій справі крапку. Але, на жаль, ні — скарга жінки про виселення колишнього була задоволена частково. Скасувавши попередні рішення, ВС відправив справу до суду першої інстанції на новий розгляд. А її екс-чоловік поки так і живе в будинку, не даючи жити іншим.

Виселення з квартири: загадкова тітка

Про те, що виселення з квартири — справа практично неможлива, свідчить і другий випадок, який розглядався у Верховному суді приблизно в той самий час, що й перший.

Два з половиною роки тому бабуся вирішила подарувати квартиру онукові. Оформили договір дарування, новий хазяїн почав переоформляти договори на комуналку і з'ясував, що окрім бабусі там зареєстрована і мешкає його тітка. Тут, звичайно, виникає безліч запитань до всіх героїв історії: нащо бабуся дарувала квартиру онукові всупереч інтересам дочки, чому онук і гадки не мав, що там живе тітка... Але залишимо їх поза дужками — нас цікавить саме питання виселення з квартири.

Отже, дізнавшись, що на додачу до квартири є ще й тітка, новий хазяїн звернувся до суду з тим, щоб її визнали такою, що втратила право користування житлом. Мовляв, тітка заважає йому користуватися квартирою, живе там з якимось чоловіком і заборгувала за комуналку.

Районний суд відмовив у задоволенні позову. Підстава: квартира — єдине житло для тітки, живе вона там давно, комуналку платила і навіть робила ремонт. А отже, немає жодних підстав для виселення. А ось апеляційний суд вирішив, що тітка втратила право користування житлом, тому що родинний зв'язок «тітка — племінник» не дає права користуватися житлом. Так, подарувавши квартиру онукові, бабуся перестала бути власницею, а право на користування квартирою «є похідним від права власності її матері, тобто з припиненням права власності на квартиру попереднього власника та набуттям права власності на цю квартиру позивачем припинилася обставина, яка була підставою для встановлення сервітуту» для тітки.

Проте є одне велике «але»: ст. 47 Конституції каже, що кожен має право на житло. Те ж саме каже і Конвенція про захист прав людини. Далі цитата з судового рішення: «Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла».

Тітці, коротко кажучи, було залишено право користування квартирою.

* * *

Справи про виселення з квартири чи іншого житла залишають двоїсте враження, до них важко підходити з мірками «хороший — поганий», «правий — не правий». Якщо в першій історії моральні акценти однозначні, то в другій — у кожного своя правда. Зрозумілим є одне: до таких речей, як реєстрація на своїй житлоплощі людей, підходити треба вкрай відповідально.