Встановлення батьківства: генетична експертиза не панацея

В основі майже будь-якої сімейної справи лежить клубок пристрастей, але справи про встановлення батьківства — випадок особливий. Інтриги, таємні і явні зради, любовні трикутники... Одним словом, фабула будь-якої з подібних історій може запросто послужити сценарієм для драматичного серіалу. Особливо якщо у справі спливає магічне словосполучення «судово-генетична експертиза».

Є щось особливо зворушливе в тому, як розкривається таємниця крові, яка може перевернути життя відразу декількох людей. Але буває, що навіть таємниця крові не грає вирішального значення у справах про встановлення батьківства.

Справа про встановлення батьківства: спадщина для чужого сина

Історія, що сталася в обласному центрі на півдні України, почалася наприкінці 90-х і тягнулася довгі роки. Молода пара одружилася, незабаром у них народився син. Однак шлюб розпався, проіснувавши трохи більш як десять років. Подружжя розлучилося, але колишній чоловік продовжував вважати себе батьком хлопчика.

І ось незабаром після того, як юнакові виповнилося 18, батько дізнався, що це не його дитина. В матеріалах справи немає опису того, як він дізнався правду і як домігся згоди сина на проведення горезвісної генетичної експертизи для встановлення батьківства. Але вона була проведена, і результат не залишав простору для тлумачень: ймовірність батьківства дорівнює нулю.

Тоді чоловік звернувся до суду з вимогою, щоб його викреслили зі свідоцтва про народження дитини, яку він багато років вважав своєю. Одним з аргументів було те, що, мовляв, нема чого чужій крові претендувати на його спадщину.

Районний суд встав на бік батька-невдахи (адже генетична експертиза абсолютно точно показала — дитина не його!) і постановив викреслити ім'я чоловіка з метричних записів про народження дитини. Між іншим, з колишньої дружини суд постановив стягнути судові витрати, в тому числі і витрати на проведення генетичної експертизи для встановлення батьківства, а вона недешева, колишньому батькові обійшлася в 7500 грн.

Мати молодого чоловіка з цим не погодилася і подала апеляційну скаргу. Апеляційний суд скасував рішення районного та ухвалив прямо протилежне: залишити ім'я батька в документах про народження дитини. Основним аргументом було те, що хлопчик уже став повнолітнім.

Тепер уже батько не погодився з рішенням і звернувся до вищої судової інстанції. У скарзі він знову стверджує, що довгі роки не знав про те, що не був біологічним батьком дитини. Мати юнака, у свою чергу, подала відкликання на скаргу, і там сказано, що, на її думку, вже в момент народження сина її чоловік міг здогадуватися про те, що дитина — не його. Схоже, всі роки шлюбу між подружжям були складні й заплутані стосунки, обтяжені брехнею і зрадами.

А що ж Верховний суд? Він вирішив, що скарга батька не підлягає задоволенню. Сімейний кодекс (ст. 36) говорить, що оспорювати батьківство можна в період між народженням дитини і досягненням нею повноліття. Взагалі ж у подібних суперечках суд виходить з інтересів дитини, відстоює її права. У цій історії хлопчикові вже виповнилося 18, тому дані про батька в актовому записі про народження не призводять до порушення прав уявного батька. Так, він каже, що не хоче залишати спадщину не своєму синові, але, на думку суду, по-перше, поки що не йдеться ні про яку спадщину, по-друге, цю проблему можна заздалегідь вирішити в законний спосіб на підставі Цивільного кодексу України.

Одним словом, попри стовідсотково вірний висновок генетичної експертизи зі встановлення батьківства, обдурений чоловік залишився в документах батьком не своєї дитини.

Справа про любовний трикутник

А ось ще одна історія, теж вельми заплутана, в якій ідеться не про дорослого сина, а про малюка. Мати його, перебуваючи в офіційному шлюбі, зійшлася з іншим чоловіком і народила від нього дитину. Коханці зареєстрували дитину, але коли малюкові виповнилося два роки, батько захотів прибрати його із записів актів цивільного стану.

Районний суд відмовив йому в цій вимозі, мотивувавши тим, що батько не надав доказів того, що дитина не його. Між іншим, генетична експертиза для встановлення батьківства призначалася двічі і двічі скасовувалася через те, що на неї не прийшли... обидві сторони. Ані розгніваний тато, підозрюючи, що йому наставили роги, ані мати з дитиною, яка абсолютно не винна в тому, що між батьками кипіли всі ці мексиканські пристрасті.

Батько (справжній або уявний) відправився в апеляційний суд, і той задовольнив його скаргу. Підстава — дитина була народжена тоді, коли її мати офіційно була у шлюбі з іншим чоловіком, тому той має бути записаний батьком. А шлюб з позивачем зареєстрований тільки рік по народженню сина. До того ж мати двічі не прийшла з дитиною на експертизу зі встановлення батьківства, а це говорить багато про що.

Тепер вже мати подала касаційну скаргу, в якій просила залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вища судова інстанція ухвалила рішення із серії «ні вашим ні нашим» — скасувала рішення апеляційного суду і відправила справу до апеляційної інстанції на новий розгляд.

У рішенні Верховного суду є два важливих моменти. Перший — посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, ВС підтверджує, що генетична експертиза є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства, і як доказ результат експертизи переважує всі інші докази. Другий — якщо експертизу провести неможливо, то суд, залежно від того, хто ухиляється від її проведення, робить відповідні висновки.

Щоправда, залишилося відкритим питання, чи можна примусово змусити одну зі сторін дати свій генетичний матеріал для експертизи. Це питання іноді набуває трагічного відтінку.

Справа про загиблого батька

Молодий чоловік з передмістя приїхав у столицю, зійшовся з дівчиною, і вони жили разом, не реєструючи шлюб. За два роки до Революції гідності у пари народилася дочка. Зареєстрували дівчинку на материнське прізвище. Це звичайна річ: доволі багато жінок, що живуть у незареєстрованих шлюбах, обирають статус одинокої матері, що дає право на деякі додаткові пільги.

А за два роки батько дитини загинув на Майдані в лютому 2014-го. Він помер не відразу. У стихійно організованому при одному з храмів госпіталі поранений хлопець розповів психологу-волонтеру, що у нього є дружина і дитина, але він просить зараз з ними не зв'язуватися, тому що не хоче хвилювати дорогих йому людей.

Овдовіла жінка з маленькою дитиною на руках звернулася із заявою про спадщину. Але на неї претендувала і бабуся загиблого — його пряма родичка. І тоді почалася тяганина.

«Незаконна» вдова звернулася до районного суду з проханням визнати загиблого чоловіка офіційним батьком їхньої дитини. Суд відмовив їй. Однак апеляційний суд скасував це рішення і задовольнив вимоги жінки.

І ось тут знову спливає горезвісна генетична експертиза. Апеляційний суд призначив посмертну судово-медичну молекулярно-генетичну експертизу зі встановлення батьківства. Для цього потрібно було отримати біологічний матеріал батька... Коли експерти прийшли на кладовище, рідня загиблого на чолі з бабусею і дідусем встала стіною і не підпустила їх до могили. Експерти відступили, експертиза не відбулася.

Але ця обставина зіграла на користь вдові: апеляційний суд, взявши до уваги те, наскільки активно рідня загиблого пручалася можливості встановлення батьківства, визнала, що це підтверджує правоту вдови і її дитини. На її користь зіграли і свідчення психолога з госпіталю, і сусідів по будинку, і співробітників ЖЕКу, які підтвердили, що молоді люди жили однією сім'єю.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив рішення апеляційної інстанції про визнання батьківства без змін. Рідні загиблого звернулися до Верховного суду із заявою про перегляд рішення, але отримали відмову.

Справа про відновлення батьківства

Хоч ЄСПЛ і називає генетичну експертизу «єдиним науковим методом точного встановлення батьківства», судова практика і саме життя доводять, що генетичне батьківство не головне. Прикладом може послужити ця справа з хорошим фіналом.

Історія сталася в обласному центрі на півночі України. Пара прожила разом дев'ять років, у них народився син, однак шлюб не реєстрували. Більше з тим — мати зареєструвала дитину, поки чоловік був у відрядженні, і в документах батьком дитини записаний... колишній чоловік жінки. Ну а нинішній чоловік, нехай і цивільний, якось змирився з цим фактом. А потім шлюб розпався, і син, до якого батько був прив'язаний всією душею, виявився формально йому ніким.

Ось тоді чоловік і подав судовий позов, в якому висловив дві вимоги: записати його батьком дитини і дати синові своє прізвище.

Суд першої інстанції відмовив йому. Підстава — встановити батьківство можна тільки шляхом судово-генетичної експертизи. Вона була призначена, але мати з дитиною не змогли прийти до експертної установи.

Батько не змирився з цим і звернувся до апеляційної інстанції, і та загалом встала на його бік. Апеляційний суд теж призначив генетичну експертизу для встановлення батьківства, на яку мати з дитиною знову не прийшли, але цього разу без жодної поважної причини, а це вже змушує замислитися про мотиви матері. Батько, у свою чергу, надав свої докази: медичні документи з пологового будинку (зазвичай в них є аналіз крові і флюорограма батька) і зворушливий дитячий альбом з фотографіями тата і сина. Апеляційний суд визнав його батьком. Щоправда, міняти прізвище дитині не дозволили: хлопчикові на момент розгляду справи вже виповнилося 11 років, і в цьому віці при вирішенні подібних питань обов'язково враховується думка дитини. Але думки хлопчика так і не спитали, а батько не надав доказів того, що зміна прізвища відповідає інтересам дитини.

Втім, чоловік домігся головного — його визнали батьком. Верховний суд, куди зі скаргою звернулася колишня дружина і мати дитини, залишив рішення без змін.

Висновки прості. Генетична експертиза — дійсно один з найпотужніших доказів у справах про встановлення батьківства, але часто буває, що навіть вона (або її відсутність) не впливає на рішення суду. Другий висновок цілком життєвий: стосунки краще оформляти честь по честі. Щоб потім не було проблем.

P. S. Деякі деталі змінені.