Недільний тато: на що має право батько після розлучення?

Коли читаєш справи про те, як батьки після розлучення «ділять» права на спільних дітей, мимоволі згадуєш старий анекдот: «Звірі пишуть лісову конституцію. Глава перша: всі звірі в лісі рівні. Глава друга: лев рівніший за всіх». Згідно із законом, обоє батьків мають рівні права на дитину, навіть якщо вони жили в незареєстрованому шлюбі, — це записано у ст. 141 Сімейного кодексу України. Але чомусь батькові здебільшого доводиться відвойовувати в суді елементарну можливість бачитися з дітьми.

В яких випадках суд дозволяє батькові після розлучення бачитися з дітьми, а в яких постановляє проводити побачення тільки у присутності матері? На що має право претендувати розлучений батько? Про це — кілька історій, що закінчилися нещодавно у Верховному суді.

«Не сприймає як батька»

Перша — історія короткого шлюбу та тривалого судового розгляду. Отже, молода пара не прожила у шлюбі і двох років, але у подружжя народилася дочка. Шлюб розпався, дівчинка після розлучення залишилася з матір'ю, яка (як, на жаль, часто буває), бажаючи якомога болючіше вколоти колишнього чоловіка, не хотіла, щоб дівчинка бачилася з татом. Той, до речі, поводився як пристойний батько: добровільно давав гроші на утримання дочки і хотів бачитися з нею. Але часто, коли він телефонував колишній дружині і казав, що приїде погуляти з дитиною, вона просто не відчиняла йому двері.

Ображений батько після розлучення звернувся до районної служби у справах дітей, і комісія призначила графік побачень з дитиною — три будніх дні, по дві години ввечері. Причому комісія, посилаючись на висновок психолога з Міського центру дитини, рекомендувала, щоб ці зустрічі проходили у присутності матері, тому що, на думку психолога, «дитина не сприймає як батька» колишнього чоловіка. Психолог, до речі, порадила батькам пройти сімейну терапію, щоб налагодити конструктивні стосунки між собою і не травмувати дитину.

Але батька такий стан справ не влаштовував, і він звернувся до суду з позовом до колишньої дружини і районної служби у справах дітей та попросив додатково до трьох днів на тиждень додати місяць влітку і два тижні взимку, щоб в цей час він міг організувати відпочинок з дочкою.

Районний суд вирішив, що батькові після розлучення вистачить і трьох будніх вечорів на тиждень, і зустрічі з дочкою повинні проходити у присутності колишньої дружини. Але і вона, у свою чергу, не має права порушувати цей графік, замикати двері і не дозволяти батькові бачитися з дитиною.

Однак той вирішив, що таке рішення є несправедливим, подав апеляційну скаргу (вона була залишена без задоволення) і нарешті дійшов до вищої судової інстанції. І та теж залишила в силі рішення районного суду: побачення три дні на тиждень по дві години при колишній дружині.

Так, чоловік і дружина після розлучення мають рівні права, і той, хто живе разом з дитиною, не повинен заважати іншому з нею бачитися. Таким чином, суд першої інстанції загалом захистив право батька на побачення, встановивши жорсткий їх графік. Та всі решта судів, посилаючись на Конвенцію про права дитини, казали, що головне в подібних суперечках — інтереси дитини. А дівчинка ще замала, щоби сприймати як батька дядечка, що приходить в гості, їй страшнувато залишатися з ним наодинці, без мами. Тому тато повинен задовольнятися тим, що йому дозволено.

Покарання за нове одруження після розлучення

У наступній судовій історії, що закінчилася півроку тому у Верховному суді, йшлося про пару, котра прожила у шлюбі вісім років і встигла народити двох дітей. Чотири роки тому пара розлучилася. Діти після розлучення (син і дочка) залишилися з матір'ю, а батько з'їхав на орендовану квартиру.

Два роки колишнє подружжя цілком ладнало поміж собою, батько після розлучення зустрічався з дітьми без проблем. Але потім чоловік одружився вдруге, це боляче зачепило самолюбство колишньої дружини, і вона, знову-таки як це часто буває, почала мститися колишньому чоловікові, не даючи йому можливості бачитися з дітьми. Тато писав у позовній заяві про те, що змушений був вартувати дітей біля під'їзду, оскільки інакше не міг побачитися з ними, і просив дати йому право на побачення з сином і дочкою без присутності матері, а також можливість забирати їх і їздити разом у гості до бабусі.

Суд першої інстанції частково задовольнив позов батька: графік побачень вийшов непоганим: двічі на тиждень у будні дні, кожні другі вихідні на місяць, половину зимових шкільних канікул, один літній місяць і перший день нового року.

Мати була вкрай незадоволена таким рішенням. У суді вона стверджувала, що її колишній чоловік — огидний тип, п'є, гуляє та погано впливає на дітей, і нова його дружина — особа йому до пари. Втім, жодних доказів вона не надала. Натомість подала апеляційну скаргу, і апеляційний суд урізав обов'язковий графік до суботніх побачень і зустрічей на дні народження, а все решта — за домовленістю. І — це важливо! — апеляційний суд не вказував, як мали проходити побачення: в присутності матері або без її участі.

Тоді вже батько подав касаційну скаргу на колишню дружину і районну службу у справах дітей. У ній він якраз і посилався на рівні права матері та батька після розлучення на участь у вихованні дітей. Вища судова інстанція вирішила, що якщо вже між батьками встановилися не надто дружні стосунки, то суд першої інстанції розумно визнав, що дітям краще бачитися з батьком без присутності матері.

«Дратує дитину іграшками»

А в цій історії право бачитися з дитиною без участі матері та родичів по материнській лінії виграв батько, який... навіть не був офіційно розлучений з матір'ю. Якщо дві попередні історії відбувалися в столиці, то ця — в невеличкому містечку на сході.

Молода пара, проживши разом півроку, зареєструвала стосунки, у них народився син. А ще за три роки мати, прихопивши малюка, поїхала до своїх рідних і припинила будь-яке спілкування з чоловіком. Він намагався приїхати поговорити з дружиною і її батьками, але його просто не пустили в будинок. Тоді батько змушений був звернутися для початку до служби у справах дітей. Там звернення розглянули, склали графік спілкування з дитиною, і ситуація начебто почала налагоджуватися: батько забирав на вихідні і дитину, і мати, заїжджав по них вечорами, все виглядало цивілізовано... якийсь час. А потім мати хлопчика і вся її рідня знову озброїлася проти батька дитини, і тоді вже він змушений був звернутися до суду. Тим більше що син був дуже прив'язаний до батька і сумував за ним.

Батько був хазяїном просторої трикімнатної квартири, непогано заробляв, працював за гнучким графіком і взагалі був людиною у всіх стосунках позитивною. Він хотів, щоб син міг жити у нього час від часу, і не збирався заважати в цей час матері, своїй дружині, бачитися з дитиною.

Мати ж подала зустрічний позов, заявивши, що батькові немає чого бачитися з малюком. Той, мовляв, пішов у дитячий садок, це і так велике навантаження для дитячої психіки, а тут ще тато — то поліцію викличе, щоб його пустили до сина, то іграшок привезе і «дратує ними дитину» (так було в показаннях матері). Вистачить, мовляв, йому і пари разів на тиждень по годині у присутності її, матері, або дідуся з бабусею, і ще пари вихідних днів на місяць.

Районний суд частково задовольнив обидва позови — і батька, і матері. Батько по суду отримав обов'язкове право бачитися з сином, побачення мали проходити за графіком — двічі на тиждень плюс два вихідних дні на місяць і в день народження дитини. Але у присутності матері або бабусі з дідусем.

А ось апеляційний суд, куди звернувся батько, встав на його бік і постановив, що побачення можуть проходити без присутності матері. Мати, у свою чергу, написала скаргу до Верховного суду, але там визнали правильним залишити в силі рішення апеляційного суду, і батько остаточно дістав можливість регулярно бачитися зі своїм сином без присутності матері.

Зауважте — йдеться про нормального, соціально успішного батька, який всім серцем хоче виховувати власну дитину. І він відвоював таке право, тільки пройшовши крізь кілька років судових митарств.

Сьогодні, розглядаючи суперечки про участь у вихованні дітей, суди повинні насамперед враховувати інтереси не батьків після розлучення, а дитини. Тому у всіх судових рішеннях є посилання на Конвенцію про права дитини, ратифіковану Україною майже двадцять років тому. Однак на практиці батькові все ще дуже складно боротися за свої права бути батьком.