Новини
Ракурс
Фото: pxhere.com

З ким жити дитині: обережно, небезпечна мати!

«Ракурс» вже писав про те, що сімейні спори — одна з найскладніших категорій цивільних справ, і якщо підійти до вирішення такого спору формально, можна у прямому сенсі слова зламати життя людині. Ось ще одна справа, яка потрапила до Європейського суду з прав людини у 2012 році і рішення в якій Страсбурзький суд ухвалив трохи більш як рік тому. Зізнатися, рідкісне судове рішення викликає таку бурю емоцій. Читаючи це, мені хотілося кричати від несправедливості й неправильності того, що відбувалося протягом кількох років і безпосередньо стосувалося долі маленької дитини.

Ось ця історія.

Сталося це в одному обласному центрі: молодий чоловік двадцяти з чимось років познайомився з юною студенткою, дівчина завагітніла. Коли народилася дівчинка, її матері ще не виповнилося й двадцяти, батькові було 22 роки. Як це часто буває, парочка, яка сама ледь вийшла з дитячого віку, спочатку стала батьками, а вже потім, заднім числом, зареєструвала шлюб. Після народження дитини новоспечене подружжя оселилося у квартирі батьків молодого чоловіка. Ті, люди теж іще далеко не старі, взялися допомагати ростити дівчинку, і робили це настільки охоче, що «молодь», коли маляті було трохи більш як рік, залишила її на дідуся з бабусею і поїхала на півроку на заробітки за кордон. Повернулися, пожили якийсь час разом, і тут молода дружина знову вирішила поїхати на підробітки. З дитиною залишилися батько і дідусь з бабусею. Дівчинці було два з половиною роки, коли її влаштували в дитячий садок. Треба сказати, що мати переказувала з-за кордону гроші на утримання дочки.

 

Та ось вона повернулася, і дуже швидко стосунки в парі пішли шкереберть. Після чергового скандалу молода мати прихопила дівчинку (тій уже виповнилося три з половиною роки) і зникла в невідомому напрямку.

Що зробив тато? Правильно, негайно рушив до поліції, а крім того, і він, і його батьки на вуха підняли всіх рідних і знайомих. Шукали півтора місяця, і виявилося, що молода матуся переїхала з міста в село, в будинок свого дядька, чоловіка сильно за сорок, а дитину прилаштувала в сільський дитсадок. Туди примчав тато дівчинки — і з жахом виявив, що дитина вся в синцях. Зрозуміло, він схопив дочку і відвіз її додому, в місто, а наступного дня рушив з нею до судмедексперта. Той виявив та задокументував старі й відносно свіжі синці на тілі та обличчі дитини. Отримавши на руки документ, батько пішов у міліцію (справа була у 2011 році, ще до перейменування міліції на поліцію) і написав заяву про проведення розслідування обставин побиття дитини: дівчинка сказала татові, що била її мама.

Ну і що наші доблесні правоохоронці? Міський райвідділ міліції відмовляє в порушенні кримінальної справи у зв'язку з викраденням дитини (а таку заяву теж було зроблено) — мовляв, пара ще не розлучилася, а там нехай суд встановлює, з ким жити дівчинці. А чотири дні по тому районний відділ міліції в області відмовляє в порушенні кримінальної справи про побиття — через відсутність складу злочину. Мовляв, тяжкість пошкоджень була незначною, і заявник може розпочати кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення проти дружини.

Але і це ще не все. Дитина залишилася поки у тата і дідуся з бабусею. І ось, спілкуючись з малятком, бабуся почула в її лепеті таке, що... Втім, ось факти: вона, бабуся, навесні 2012 року двічі знову зверталася до правоохоронців із заявою про порушення кримінальної справи... про розбещення дитини (ч. 2 ст. 156 КК).

З розповідей дівчинки виходило, що мати та її дядько ходили перед нею в чому мати народила, обіймалися і робили якісь незрозумілі рухи туди-сюди. А ще дядько садив її на ручки, вчив «цілуватися по-дорослому» і показував їй... і не тільки показував, а просив доторкнутися... Загалом, темний жах.

Ну і що наші доблесні правоохоронці? Чотири рази протягом 2012 року вони, «провівши попереднє розслідування», відмовлялися відкривати справу через відсутність складу злочину. Чотири рази прокуратура скасовувала ці рішення як необґрунтовані. Прокуратура вимагала допитати цікавого дядька дружини, знайти свідків, провести медичний і психологічний огляд дитини.

В останній за 2012 рік відмові райвідділ посилається на те, що мати заперечує звинувачення, а дядька її допитати неможливо: той утік за кордон, розумієте, ось і недостатньо матеріалів.

У травні 2013 року батько дівчинки, посилаючись вже на новий КПК, звернувся з черговою заявою про відкриття розслідування про розбещення дитини. Ну і нарешті райвідділ поліції таки почав досудове розслідування. Видали наказ про вжиття заходів для встановлення місцеперебування веселого дядька. А поки взялися допитувати тих учасників справи, які були в наявності. Мати дівчинки розповіла, що втекла від чоловіка, бо він її бив і ображав, поїхала в село до дядька, але кровозмісних стосунків між ними не було. Батько і бабуся дитини клялися, що кажуть правду: так, дівчинка розповідала їм усі ці жахливі речі! Вони навіть наполягли, щоб їхні свідчення перевірили на поліграфі, і прилад підтвердив — вони не брешуть.

Восени 2013 року (майже два роки по тому, як тато забрав дитину від матері) дівчинку нарешті допитали в присутності психолога і бабусі. І дитина знову розповіла все — і про дядька, який брав її ручку і клав собі відомо куди, і про те, як той вчив її цілуватися, і про їхні дивні заняття з мамою. Через півтора місяця дівчинку перевірили і психіатри. Встановили, що дитина здорова і не проявляє схильності до фантазування, що вона цілком могла запам'ятати те, що відбувалося, але (додам, на щастя) не розуміла того, що робили мати з дядьком.

libreshot.com

Ну здавалося б, ось зараз уже мерзотників, розпусників і кровозмішників буде... А ось і ні. Не буде! Тобто спочатку в поліції нібито з'являється наказ про те, щоби прискорити розслідування. Але через три тижні райвідділ поліції... знову закриває справу. Прокуратура знову скасовує рішення, але через півроку поліція знову закриває справу. Прокуратура скасовує — а у грудні 2014-го поліція справу закриває! Посилаючись при цьому на свідчення дядька, якого таки знайшли і допитали і який, ясна річ, назвав усі звинувачення неправдивими. На думку слідчого, свідчення дитини не були достатньо переконливими, і взагалі — хіба мало, як вона могла застати парочку в ліжку. Може, вона випадково побачила, як вони... гм... злягаються?

Але розумієте, свідчення дівчинки, її батька і бабусі не були єдиними. Вона, граючи з двома іншими дівчатками, теж розповіла їм про загадкову поведінку матусі й дядька, ті, у свою чергу, поділилися з матерями. І ці дві жінки, які аж ніяк не були зацікавленою стороною, підтвердили, що так, дитина дійсно казала про це. Але на думку слідчого, матусі ці самі нічого не бачили, і тому всім їхніми розповідями гріш ціна.

У травні 2015 року прокуратура знову скасувала рішення про закриття справи як необґрунтоване.

...Але залишимо осторонь епічну битву між поліцією і прокуратурою — це, власне кажучи, приповідка. Повернімося до сімейних стосунків.

Отже, нагадаю, наприкінці 2011 року тато забрав доньку трьох з половиною років до міста. А влітку наступного, 2012 року районний суд розлучив пару й ухвалив... Що? Правильно, що дитина повинна жити з матір'ю! Отже, тато має віддати дівчинку матері, що перебралася до того часу з села в місто, і платити на неї аліменти. І це при тому, що у справі є відомості — дитину з народження виховували дід з бабою по батьківській лінії, в дитсадок її відводив і забирав тато, і після конфлікту дівчинка знову жила з татом.

Натомість органи опіки та піклування порівняли квартири — батькову й ту, де в той момент жила мати, зробили висновок, що і та, й інша годяться для проживання дитини. Щодо доходів, то батько працював офіційно, мати вважалася студенткою, але працювала неофіційно і дещо заробила за кордоном.

Батько в суді заявляв, що мати нишком вивезла дитину невідомо куди, била дочку, надавав висновок експертизи. А йому у відповідь — довідку, підписану співробітниками дитсадка, про те, що 1 грудня 2011 року (тобто в той самий день, коли батько забрав дитину в синцях з садка і відвіз до міста) у дитини не було пошкоджень! Ось так, випадково, вирішив доктор оглянути саме цю дівчинку саме в цей день.

І тоді... районний суд дістав (вкотре в наших судах) замшілу Декларацію ООН про права дитини від 1959 року! (Документ, нагадаю, що не був ратифікований Україною і має статус так званого м'якого права.) І заявив, що «факти не розкрили жодних виняткових обставин, які могли б виправдати розлучення дитини з матір'ю».

Зрозуміло, батько опротестував це рішення, згадавши і втечу з квартири з дитиною, і синці, і веселого дядька. І те, що довідка з дитсадка була явно сфабрикованою заднім числом (адже експертиза показала, що побої у дитини були різного ступеня давності, а найсвіжіші — приблизно триденними). І що його власні батьки, бабуся і дідусь дівчинки, брали найбільшу участь у вихованні. І...

Ну що «і»?.. І апеляційний суд відхилив скаргу, додавши, до речі, що батьки для дитини важливіші за бабусь із дідусями.

Нарешті у вересні 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відхилив касаційну скаргу батька як необґрунтовану, і йому тільки й залишалося, що шукати справедливості в Європейському суді з прав людини.

ЄСПЛ ухвалив, що в цьому випадку було порушено Конвенцію ООН про права дитини через відсутність ефективного розслідування імовірного розтління дитини, порушено Конвенцію і під час визначення місця проживання дитини. Суд вирішив, що держава повинна виплатити батькові дівчинки 7 тис. євро моральної шкоди.

...До рішення Страсбурзького суду додається ще дуже цікавий і важливий документ — окрема думка Карло Ранцоні, судді від Ліхтенштейну.

«Презумпція на користь матері у справах про опіку над дитиною не підтримується ані практикою на рівні ООН після ухвалення Декларації, ані судовою практикою нашого суду і не відповідає позиції Ради Європи та більшості держав-членів, — пише Карло Ранцоні. — У XXI столітті методологія з такою презумпцією, яку можна відхилити лише за «виняткових обставин», на мою думку, більше не є раціональною в частині прав, гарантованих Конвенцією... Ця презумпція, за відсутності доказів на користь зворотного, розглядає проживання дитини з батьком як таке, що не відповідає найкращим інтересам дитини.

Декларація ООН не є юридично обов'язковим документом. Вона стала підставою для розробки Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини 1989 року, яка, на відміну від Декларації, є юридично обов'язковим міжнародним договором...

...Через презумпцію на користь матері національні суди звузили обсяг своєї оцінки, обмежилися встановленням відсутності «виняткових обставин» і знехтували вивченням подальших «не виняткових» обставин, які б могли бути вирішальними при забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Застосування презумпції на основі необов'язкової Декларації ООН від 1959 року було справжньою причиною нездатності провести досить ретельний аналіз на рівні національних судів і, зокрема, уважно дослідити ризики для безпеки дитини під час проживання з матір'ю і стабільність її середовища.

Сьогоднішнє рішення, на жаль, не розглядає центральну проблему цієї справи і залишає без коментарів застосування національними судами презумпції на користь матері у справах про опіку над дитиною. На мою думку, однак, таку презумпцію слід кваліфікувати як неприйнятну...»

Суддя Ранцоні також зауважив, що у справах, які розглядав ЄСПЛ, суди визнали, що роль бабусь і дідусів, їхня участь у вихованні дитини, час, який дитина провела з ними, є найважливішим фактором для винесення рішення на користь дитини.

Цю справу прокоментувала секретар Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду Марина Червинська під час практикуму «Особливості розгляду деяких категорій справ, що виникають із сімейних правовідносин». Вона підкреслила, що кожному судді, який розглядає справи, що стосуються дітей, слід було б ознайомитися з матеріалами цієї справи й особливо — з окремою думкою судді Ранцоні.

...Треба сказати, що Європейський суд вказує на порушення прав і призначає компенсацію, а ось відновлювати права повинні в тій державі, де їх було порушено. Зараз справа перебуває «під прицілом» Комітету міністрів Ради Європи, і є надія, що і суд, і правоохоронні органи поставляться до цієї історії уважніше, а сама вона стане уроком для всіх.

P. S. Оскільки йдеться про можливий сексуальний злочин проти маленької дитини, ми не даємо ані імен, ані географічних прив'язок. Але райвідділ, який спускав на гальмах розслідування, названий у матеріалах справи.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter




Загрузка...