Новини
Ракурс
Фото: Tumisu / pixabay.com

З ким жити дитині: справа про «телефонну матір»

Ухвалюючи рішення про те, з ким жити дитині, суди відштовхуються від висновків незалежних експертів

З незапам'ятних, ще радянських часів у нас за законом батько з матір'ю мали рівні права на дітей. Але сімейні суперечки — це той випадок, коли суспільні стереотипи роками ламали закон. «Дитина повинна жити з матір'ю!» — такою була громадська думка, і суди в справах про розлучення автоматично віддавали перевагу матерям. Однак останнім часом ситуація помітно змінилася, і у батьків з'явилася реальна можливість відстояти свої права.

Ось, наприклад, справа, яка розглядалася у Верховному суді два тижні тому. Вона почалася в Червонограді, пройшла апеляцію у Львові, дійшла до Києва, і в усіх інстанціях судді проявили рідкісну одностайність. Щоправда, в цій справі є один нюанс — подружжя офіційно і до сьогодні перебуває в шлюбі.

Отже, молода пара п'ять років тому зареєструвала шлюб, один за одним народилося двоє синів. Але сімейні стосунки не склалися, чоловік покинув сім'ю і виїхав до обласного центру. Традиційно діти залишилися з матір'ю, проте вона абсолютно не збиралася займатися малюками, і два роки тому їх у мами відібрали по суду і помістили в дитячий будинок у Львові.

 

Буду чесною — в цій ситуації, як то кажуть, «обоє рябоє». Тато, який зрештою опинився білим і пухнастим, просто взяв і поїхав шукати краще життя, а недолуга матуся залишилася з малюками.

Втім, молодого батька виправдовує те, що в той момент він не міг забрати дітей із собою, оскільки сам був толком не влаштований. Але подивімося, як події розвивалися далі. Малюків забрали в дитбудинок від безпорадної матусі. Тато, дізнавшись про це, їздив до синів практично щотижня, і весь цей час шукав можливість влаштуватися так, щоб можна було забезпечити хлопчиків. Судячи з матеріалів справи, він був віруючим християнином-протестантом, і, виїхавши з Львівської області в Рівненську, осів у селі при євангелістській церкві. У храмі батько дітей працював технічним помічником, заробляв гроші, облаштував свій будинок. Цікава деталь: пастор церкви надав суду характеристику батька — ясна річ, відмінну. І коли нарешті батько дітей підготував сімейне гніздо, відразу ж звернувся до суду з тим, щоби той дозволив забрати дітей з дитбудинку.

Органи опіки, оглянувши будинок, дали добро, суд першої інстанції ухвалив рішення на користь батька. Після цього мати подала скаргу в апеляційну інстанцію. Апеляційний суд знову ж таки став на бік батька. І тоді мати звернулася до Верховного суду з касаційною скаргою, в якій сказано, що суди не вивчили як слід матеріали справи. Адже вона цікавилася дітьми, час від часу... телефоном. Можливо, вона сподівалася на те, що «вонажмати», а правосуддя традиційно стає на бік матері.

Ось тут суди і встановили, що у 2016 році батько провідував дітей 48 раз (мати — дев'ять разів). У 2017-му тато продовжував щотижня приходити до дітей, а ось мати в дитячому будинку взагалі не з'являлася. Однак, за її словами, телефонувала й питала: ну як там мої діти?

Не дивно, що Верховний суд залишив без задоволення скаргу матері малюків. Чесно кажучи, до тата теж є питання, але це, скоріше, питання моральні. Так, він залишив маленьких дітей, але все ж таки думав про те, щоб їх забрати, регулярно провідував у дитячому будинку і нарешті зміг облаштуватися так, щоби взяти звідти синів.

Справ, коли суди в суперечках за дитину стають на бік батька, дедалі більшає, і так відбувається тому, що сьогодні суди мають реальну можливість з'ясувати справжній стан справ у кожній сім'ї, що розпадається, й ухвалити зважене рішення, враховуючи насамперед інтереси дитини.

Однак збільшення кількості батьків, які хочуть після розлучення жити разом з дітьми, має ще одну причину — посилення правил стягнення аліментів, вважає наш експерт.

Надія Івашкова, керуючий партнер Адвокатського об'єднання «Івашкова, Купченко і партнери»:

— Так, цей випадок дуже показовий. Мені відомі й інші прецеденти, коли при визначенні місця проживання дитини суд справедливо ставав на бік батька. Але такі випадки — скоріше виняток із правил, і доволі рідкісний виняток. І річ тут не в традиціоналізмі українських судів, що спираються в тому числі на Декларацію прав дитини, яка не є в строгому сенсі обов'язковим до застосування нормативним актом (принцип 6 Декларації прав дитини говорить, що малолітню дитину не слід, окрім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати з матір'ю), а в реальному стані справ в українському суспільстві.

Адвокат Надія Івашкова

Хотілося б звернути увагу на те, що при визначенні місця проживання дитини суди виходять передусім з інтересів дитини, які аж ніяк не обмежуються її матеріальним утриманням. Посилення правил стягнення аліментів, разом з підвищенням їхніх розмірів, викликало вельми несподіваний ефект: збільшення кількості батьків, які бажають визначити місце проживання дітей з ними. Дуже часто при цьому вони пояснюють свій намір виключно кращим матеріальним становищем в порівнянні з матерями, більшою заробітною платою, кращим житлом. У сім'ях, де було домашнє насильство, не обов'язково навіть фізичне, а й також психологічне та економічне, при розірванні шлюбу часто зустрічається позиція чоловіка типу «я заберу в тебе все», де під «всім» розуміється в рівній мірі і спільно нажите майно, і спільні діти. Потім в ході справи з'ясовується, що в садочку, школі й поліклініці знають майже виключно маму. Мати опікувалася освітою дитини, лікуванням, водила на спортивні секції та гуртки з творчості.

Органи опіки та піклування при підготовці своїх висновків для суду обов'язково залучають психологічну службу, і психологи, спілкуючись з дітьми, на підставі різних методик визначають ступінь прихильності і психологічного зв'язку з кожним із батьків. Судові рішення практично ніколи не виносяться за принципом «тому що вона мати», суди аналізують безліч фактичних обставин кожної справи. Я вважаю наявну зараз практику українських судів визначати місце проживання дітей переважно з матерями абсолютно справедливою, адже вона відбиває реальні потреби більшості українських дітей і орієнтована не на «традиції», а насамперед на інтереси дитини. Якщо вони вимагають залишити дитину з батьком, як в описаному вище випадку, то суди ухвалюють такі рішення не вагаючись. Але найголовніша проблема розлучених батьків на сьогодні — це, на моє переконання, не «несправедливі» рішення судів про визначення місця проживання дітей з матір'ю, а вельми поширена практика невиконання цілком справедливих і правильних рішень органу опіки про спосіб участі другого з батьків у вихованні дитини та право спілкуватися з дитиною. Ось тут порушення трапляються катастрофічно часто, коли другого з батьків, з яким дитина не живе, неправомірно обмежують у праві спілкування з дитиною або навіть зовсім позбавляють його. Це стосується розлучених батьків обох статей, але оскільки діти найчастіше мешкають з матір'ю, то і страждають від недопуску до спілкування з дітьми частіше батьки.

Хоча в кінцевому підсумку найбільше від цього страждають діти. Законом України №2475-VIII, ухваленим в рамках пакету реформи «чужих дітей не буває», який набуде чинності вже 28 серпня 2018 року, за подібні порушення передбачені дуже істотні штрафи, а за певних умов і додаткові санкції — такі, як заборона тому з батьків, з яким мешкає дитина, виїзду за кордон, а також заборона керування транспортними засобами до усунення ним порушень. Також у законі розписано механізм дій державного виконавця щодо залучення винного батька до кримінальної відповідальності в разі навмисного невиконання рішення суду про надання іншому з батьків побачень з дитиною.

Тому я рекомендую батькам, яким відмовили в спільному проживанні з дитиною, не опускати руки, а звертатися до органу опіки із заявою про встановлення способу участі у вихованні дитини, і брати в подальшому не лише майнову (у вигляді аліментів), а й особисту участь у її вихованні.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter