Справа про мирову угоду: прокурор вимагає посадити

Є у письменника Купріна оповідання «Механічне правосуддя». У ньому винахідник машини, яка точно і холодно відмірює кожному належне покарання, зрештою сам потрапляє до лап механічного чудовиська і гірко розкаюється. Правосуддя не може бути механічним. Зважуючи людські проступки і відміряючи покарання за них, необхідно пам'ятати: кожен випадок унікальний, навіть якщо він вписується в статтю Кримінального кодексу.

Ця справа, що закінчилася недавно у Верховному суді, змушує задуматися не лише про юридичний, а й про моральний бік правосуддя. Чи припустимо, приймаючи рішення, виходити за рамки, визначені кримінальною статтею? Чи має бути покарання за помилку, навіть якщо вона призвела до фатальних наслідків, суворим і невідворотним? І, нарешті, чому обвинувачення сприймає терміни, отримані обвинуваченими, як певні «виробничі показники», що завжди мають бути на рівні: що більший термін, то краще працює прокурор?

Вбивство через необережність

Ця безглузда трагедія сталася в листопаді 2017 року в одному з райцентрів Центральної України. Ще непізнього, але вже темного вечора на проїжджу частину раптом вийшов сильно нетверезий чоловік. Водій автомобіля, під який він ледь не потрапив, змушений був різко загальмувати. По гальмах ударив водій ще однієї машини. Аварії дивом удалося уникнути, проте дуже розлючені автомобілісти вискочили з авто, аби розібратися в тому, що сталося.

Пішохід, який вирішив прогулятися проїжджою частиною, повторимо, був п'яний, про щось розмовляти з ним було марно. Кажуть, нетверезих ангел охороняє. Але в той момент, коли водій одного з автомобілів спересердя штовхнув пішохода, який ледь не став причиною аварії, ангел відволікся. Пішохід упав навзнак і сильно вдарився потилицею. У лікарні констатували важку черепно-мозкову травму з крововиливом і переломом кісток основи черепа.

Нещасна людина майже місяць пролежала у лікарні, перебуваючи між життям і смертю, але старання лікарів урятувати його були марними.

Через два роки відбувся суд над водієм, який штовхнув того пішохода. Йому інкримінували частину першу статті 119 Кримінального кодексу —«вбивство з необережності». Перша частина передбачає обмеження або позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років. Обвинувачений визнав себе винним повністю. А його захисник заявив клопотання про затвердження угоди про примирення між його підзахисним і родичкою загиблого. Згідно зі статтею 468 Кримінального процесуального кодексу, в кримінальному провадженні можуть бути укладені два види угод —угода про примирення між потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим і угода між прокурором і підозрюваним (обвинуваченим) про визнання провини. Звичайно ж, йдеться про кримінальні проступки невеликої або середньої тяжкості і про кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення. Ці угоди істотно спрощують правосуддя. Вбивство через необережність належить до злочинів середньої тяжкості. Але навряд чи у когось повернеться язик усерйоз назвати «злочинцем» засудженого водія.

До речі, укладаючи угоду, він виплатив родичці загиблого 300 тисяч гривень моральної та матеріальної шкоди. До того ж прокурор заявив цивільний позов в інтересах лікарні, де намагалися врятувати загиблого, — разом на 100 з гаком тисяч гривень. Обвинувачений позов визнав, суд позов прокурора задовольнив.

Не виправдали, але і не посадили

У результаті суд затвердив угоду про примирення, визнав водія винним за частиною першою статті 119 ККУ, але покарання йому призначив строком на один рік обмеження волі, звільнивши його від виконання покарання з випробувальним терміном в один рік. Що цікаво, в той момент прокурор заперечень проти мирової угоди не мав.

Здавалося б, цілком милосердне рішення, яке задовольняло всіх, і передусім родичів загиблого.

Однак не так сталося, як гадалося.

Із вироком не погодився перший заступник обласного прокурора. Вважаючи його надто м'яким, він подав апеляційну скаргу до обласного суду. Але там відмовили у відкритті апеляційного провадження.

Тоді прокуратура подала касаційну скаргу на рішення апеляційного суду. Основний мотив —мирова угода затвердила покарання, яке не передбачене кримінальною статтею «вбивство через необережність».

Але Верховний суд, який нещодавно розглянув цю справу, погодився з рішенням апеляційного суду.

Шкода, заподіяна кримінальним злочином, має бути такою, що піддається відшкодуванню. Смерть — річ незворотна, тут не можна говорити про відшкодування. Однак рішенням суду першої інстанції ніхто не звільняв водія від кримінальної відповідальності. Він був засуджений, а на підставі статті 75 ККУ «Звільнення від відбування покарання з випробуванням» звільнений від відбування покарання.

Тобто, кажучи простими словами, суд не виправдав цієї людини.

Суд відповів на цілий ряд юридичних питань, пов'язаних з угодою про примирення, зокрема, на таке: в яких випадках прокурор має право оскаржити вирок, винесений з урахуванням такої угоди?

Проте тут постає інше запитання: навіщо прокуратурі оскаржувати подібні вироки?

За словами відомої української правозахисниці Тетяни Яблонської, не можна говорити про реальну змагальність процесу, поки представник обвинувачення перебуває під тягарем «показників», коли від суворості винесеного вироку безпосередньо залежать його просування по службі, преміальні. Скільки сил, часу і державних грошей витрачається на задоволення кар'єрних амбіцій представників обвинувачення. Цікаво було б порахувати, у скільки це обходиться державі.