Клята довідка для воїна-афганця на шляху до справедливості

Зателефонували з Іван-Франківська з проханням проконсультувати. Воїн-афганець одержав множинні вогнепальні осколкові поранення голови, рук і ніг та контузію головного мозку. Експерт дійшов висновку, що виявлені ушкодження є наслідком загоєння ран, давність яких відповідає періоду проходження військової служби в Афганістані.

Як інвалід другої групи війни воїн-афганець звернувся до Міністерства оборони України з проханням про призначення одноразової грошової допомоги, що передбачено відповідним законом. До звернення додав кілька десятків різних документів. Але для вирішення питання не вистачило довідки про те, що в момент поранення в Афганістані він був тверезий. А саме, у задоволенні клопотання відмовлено з мотивів, що не представлено довідки про те, що поранення одержано не у зв'язку з перебуванням у нетверезому стані. Водночас не вказано, де можна одержати таку довідку і хто має її надати.

Далі все пішло за трафаретом: воїн-афганець звертався до воєнного комісаріату, до різних людей, аж нарешті хтось йому підказав, що потрібно подати позов до суду. В результаті пропустив строк на оскарження. І суд постарався: на шести сторінках густого тексту розписав, що відмова у зв’язку з відсутністю документів про те, що поранення в Афганістані не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження (а їх десятки), є правильною.

Відтак суд вважає, що «доводи позивача з приводу нечіткої відповіді Міністерства оборони України є такими, що не відповідають дійсності, а отже, не можуть бути причиною пропуску строку звернення до суду». Не взято до уваги і те, що воїн-афганець постійно звертався по допомогу до лікарів, по кілька разів на рік перебував на стаціонарному лікуванні у зв’язку з цими пораненнями. Тому суддя вирішив повернути інваліду-афганцю його позовну заяву.

До сьогодні ніхто так і не сказав, де і від кого воїн-афганець має взяти довідку про те, що множинні поранення, які, на думку судді, «не відповідають дійсності», одержані ним не у зв’язку з перебуванням у нетверезому стані. Отже, суддя ще на стадії вирішення питання про прийняття справи до провадження вказав, що дії міністерства були правильними, тобто вирішив справу по суті. Навіть якщо за формою ухвала суду є правильною, вона вражає несправедливістю.

Хочу нагадати про рішення Конституційного суду України від 2 листопада 2004 року, де наголошувалось, що право — це не лише закон, а й звичаї, традиції, мораль, а відтак і милосердя. Вирішуючи питання про встановлену грошову винагороду воїну-афганцю, держава сама повинна дослідити всі обставини, а не вимагати якусь довідку про те, що в момент поранення в Афганістані чи в іншому місці бойових дій боєць був тверезим.

І для цього у держави є величезний апарат чиновників, починаючи з воєнних комісаріатів і закінчуючи Міністерством оборони. Гарантом цих прав є президент. Невже щоб вирішити таке питання або принаймні дізнатись, де воїну-афганцю взяти ту довідку, потрібно звертатись до президента?