Про затримання підозрюваних і запобіжні заходи — тиск влади та помилки слідчих суддів

Затримання підозрюваних і застосування запобіжного заходу в Україні перетворили на театральний спектакль і рекламу нібито успішної роботи правоохоронних органів. Ми були свідками, як десятками вертольотів звозили фігурантів кримінальних справ, щоби публічно застосувати до них тримання під вартою, як полковникам поліції в Кабінеті міністрів накладали на руки кайданки під відеозапис цього дійства. Майже щоденно нам називають прізвища людей, щодо яких ведеться слідство.

Ніхто не зважає на те, що згідно з ч. 4 ст. 296 ЦК України ім’я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, може бути використане (оприлюднене) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї. В певному сенсі винуваті і ми — адвокати, бо не ініціюємо позовів про захист імені свого клієнта, не впроваджуємо практику стягнення моральної та матеріальної шкоди за незаконне використання прізвища наших підзахисних.

Про кайданки при затриманні особи

Поліцейський, згідно із законом, має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю. Кайданки відносяться до спеціальних засобів. Відповідно до ст. 43 закону про Національну поліцію, про застосування спеціального засобу поліцейський повинен заздалегідь повідомити особу. Згідно із законом, кайданки можуть застосовуватись при затриманні підозрюваного.

Поліція трактує цю норму як таку, що дозволяє застосовувати кайданки у всіх випадках затримання, навіть тоді, коли особа не чинить жодного спротиву. Адвокати дотримуються протилежної думки, але треба, щоб з цього питання висловився суд і поставив крапку в цій неоднозначній ситуації.

Поліції заборонено застосовувати кайданки більш як дві години поспіль або без послаблення їхнього тиску. На практиці ця норма часто порушується. Є випадки, коли особу тривалий час тримають у кайданках, і навіть при цьому її допитують. Такий допит можна кваліфікувати як проведений із застосуванням примусу (ст. 11, ч. 2 ст. 86, п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК).

У справі І. його затримали о 15.З0 без попередження, застосували фізичну силу (завдали нокаутуючого удару), наклали кайданки і до 19.40 катували, тримаючи у кайданках та вимагаючи зізнання у вбивстві. У катуванні взяв участь і родич потерпілого. У протоколі момент затримання підозрюваного зазначено о 19.40. Лікарів швидкої до І. не допустили. (До речі, офіцер поліції, який завдавав удару, на сьогодні сам затриманий за одержання неправомірної вигоди у великому розмірі.)

Адвокат, якого нарешті допустили, не поставив вимогу про негайне освідування особи і надання їй медичної допомоги. Слідчий суддя, який бачив пошкодження на обличчі та хворобливий стан І., не виконав своїх обов’язків, передбачених ст. 206 КПК, та не забезпечив невідкладне надання медичної допомоги затриманому. До честі судді, він хоч замінив тримання під вартою на домашній арешт.

Про право затримати особу (ст. 206, 207 КПК України)

Людину можна затримати без ухвали слідчого судді у випадках, якщо:

• цю особу застали в момент вчинення злочину або замаху на його вчинення;

• безпосередньо після вчинення злочину очевидець вказав на те, що саме ця особа вчинила злочин, або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що ця особа підозрюється у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, підслідного НАБУ, і є загроза її втечі. На практиці ці обмеження ігноруються.

Затримання особи та запобіжні заходи — помилки слідчих суддів

Вирішуючи питання про затримання підозрюваного, слідчі судді потрапляють у складне становище. Затримання особи, як правило, відбувається з порушенням. Наприклад, неправильно вказано момент затримання, не повідомлено про підстави, не надано протокол, відмовили у можливості зателефонувати близьким або родичам, не вручено у 24-годинний строк підозру, не роз'яснено права затриманого, не було допущено знайомого лікаря при наданні медичної допомоги, як це передбачено ч. 2 ст. 212 КПК України.

На суддю тисне правова система, засоби масової інформації, а також внутрішній цензор, який ґрунтується на обвинувальному ухилі служителів Феміди. Сукупність цих факторів веде до помилок. Є десятки справ Європейського суду з прав людини, де зафіксовані порушення вимог закону з боку суддів. Але порушення продовжуються, а Україна змушена сплачувати чималі гроші в порядку компенсації за рішеннями ЄСПЛ.

У справі «Смолик проти України» ЄСПЛ наголосив, що незадокументоване затримання особи є повним запереченням принципово важливих гарантій, що містяться у ст. 5 Конвенції, і становить найбільш серйозне порушення цього положення.

Відмову від документування дати, часу і місця затримання підозрюваного, імені затриманого, причини затримання, а також імені особи, що здійснювала затримання, слід вважати несумісною з вимогами законності та самою метою ст. 5 Конвенції (див. «Менешева проти Росії», №59261/00, §87, ЄСПЛ 2006-III).

У постановах суддів про тримання під вартою не вказуються докази (фактичні дані), на підставі яких слідчий суддя дійшов певного висновку.

Слідчі судді часто не дотримуються вимог ст. 183 КПК, а саме — правової позиції про те, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК.

Слідчий суддя, суд мають зважати, що слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу за відсутності для цього підстав, передбачених ст. 177 КПК, тобто наявності ризиків, що особа буде переховуватись, знищить документи, які мають значення для справи, вчинить інше кримінальне правопорушення. Тому в разі розгляду відповідного клопотання, не підкріпленого визначеними у КПК метою та підставами, воно має бути відхилено.

У свою чергу, адвокати не завжди використовують можливості ст. 212 КПК щодо особи, відповідальної за перебування затриманих. Саме ця особа повинна забезпечити належне поводження із затриманим та здійснити запис усіх дій, що проводяться з ним, та забезпечити надання медичної допомоги і фіксацію будь-яких тілесних ушкоджень. При цьому слід мати на увазі, що до складу медичних осіб за бажанням затриманого може бути допущений конкретний знайомий затриманому лікар. Зустрічаються випадки, коли до затриманого не допускають навіть лікарів швидкої допомоги.

У справі «Луценко проти України» саме на ці обставини зверталась увага у рішенні ЄСПЛ щодо порушень прав людини.

Слідчому судді, суду необхідно мати на увазі, що закон передбачає обов'язок прокурора довести неможливість застосування інших, більш м'яких видів запобіжних заходів.

Приклади помилок слідчих суддів щодо затримання підозрюваних та обрання запобіжних заходів

Слідчий суддя застосував запобіжний захід, стверджуючи, що особа обґрунтовано підозрюється у скоєнні тяжкого злочину, за який передбачено покарання від восьми до п'ятнадцяти років позбавлення волі. Доказом, який підтверджував вчинення правопорушення, був рапорт. У рапорті часом затримання підозрюваного свідок зазначив 12.00, а вже у протоколі допиту — 14.00.

У протоколі затримання часом затримання вказано 14.00. У постанові про виділення матеріалів в окреме провадження прокурора час затримання підозрюваного зазначається 23.00. Відтак на момент складання протоколу затримання в органу досудового слідства були відсутні достовірні відомості про точний час затримання підозрюваного. Це дало підстави для висновку комісії, яка перевіряла роботу судді, про неналежний судовий контроль з боку слідчого судді. Адже з моменту затримання починається перебіг низки строків (зокрема, строку тримання під вартою — ч. 2 ст. 197 КПК та строку вручення письмового повідомлення про підозру — ч. 2 ст. 278).

Відсутність у матеріалах провадження достовірних відомостей про точний час затримання свідчить про неможливість установлення судом дати закінчення дії ухвали про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Згідно з ч. 3 ст. 278 КПК, у разі, якщо особі не вручено повідомлення про підозру протягом 24 годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню. З копії повідомлення про підозру, доданої слідчим до клопотання про застосування запобіжного заходу, неможливо було встановити час його вручення через низьку якість копії, а суддя не вжив належних заходів щодо одержання документа у стані, придатному для його прочитання.

Слідчий як матеріал, що давав підстави підозрювати особу, додав рапорт лейтенанта міліції. Відповідно до п. 2.2.9 Інструкції з діловодства в системі МВС, затвердженої наказом МВС від 23 серпня 2012 року №747, рапорт відноситься до внутрішніх документів МВС. На думку комісії з перевірки роботи судді, такий документ не є належним для підтвердження підстав для підозри особи.

Якщо слідчий не був включений до Єдиного реєстру досудових розслідувань у конкретній справі, то здобуті ним фактичні дані (наприклад, огляд місця події) не можуть бути використані для обґрунтування клопотання про застосування запобіжного заходу. На практиці такі випадки зустрічаються доволі часто.

У справі С., підозрюваного у державній зраді в Криму, запобіжні заходи та інші процесуальні дії вчиняли слідчі судді з порушенням правил підсудності. Адже відповідно до спеціального закону, щодо таких осіб слідчі судді визначаються Київським апеляційним судом, чого не було зроблено.

У справі Л. комісія з перевірки роботи судді встановила, що протокол огляду місця події був складений на вісім годин раніше за протокол затримання особи. Особистий обшук підозрюваного має здійснюватись в ході оформлення протоколу затримання, як того вимагає ч. 5 ст. 208 КПК. Натомість особистий обшук був здійснений задовго до затримання, під час здійснення такої слідчої дії, як огляд місця події. Згідно з повідомленням про підозру, особа вчиняла протиправні дії на вул. Хрещатик, а місцем огляду за протоколом огляду місця події є ділянка іншої місцевості по вул. Грушевського.

Комісія з перевірки діяльності судді визнала, що протокол огляду місця події не може вважатися допустимим доказом, оскільки отриманий всупереч порядку, передбаченому процесуальним законом. Відповідно до ч. 2 ст. 86 КПК України, недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Ч. 3 ст. 62 Конституції України передбачає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.

В іншій справі щодо К. постанову про виділення матеріалів в окреме провадження виніс прокурор прокуратури м. Києва, не внесений до Реєстру досудових розслідувань з метою здійснення процесуального керівництва в іншому кримінальному провадженні, що є недопустимим.

У клопотанні та у повідомленні про підозру зазначено припущення працівників правоохоронних органів, що якби особа не була вчасно знешкоджена працівниками міліції, то завдала би побоїв та тілесних ушкоджень різного ступеню тяжкості іншим особам. Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на таких припущеннях.

У клопотанні про застосування запобіжного заходу щодо К. як доказ вказується протокол особистого огляду затриманого, під час оформлення якого виявлено військове спорядження. Однак у переліку додатків до клопотання це спорядження не зазначається. Відсутній цей протокол і в матеріалах кримінального провадження. Слід звернути увагу на те, що у КПК особистий огляд затриманого як процесуальна дія не передбачений. Такий огляд передбачений ст. 264 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Повноваження та обов'язки слідчого судді

Згідно з п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК, до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю за дотриманням прав і свобод осіб у кримінальному провадженні. У п. 1 листа Вищого суду від 4 квітня 2013 року №511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування» сказано, що він повинен забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи. У листі зазначено таке: «Слідчий суддя має сумлінно виконувати обов'язки щодо загального захисту прав людини у порядку ст. 206 КПК».

Ч. 6 ст. 206 КПК передбачено, що слідчий суддя зобов'язаний зафіксувати заяву про застосоване насильство та вжити невідкладних заходів для забезпечення безпеки особи. Адвокат підозрюваного заявив, що особа перебуває у важкому фізичному стані, просить суддю звернути увагу на зовнішній вигляд підозрюваного.

Підозрюваний Л. на судове засідання був доставлений з лікарні. Суддя про цю обставину був обізнаний, а лейтенант міліції зазначав про застосування до підозрюваного фізичного насильства. Попри це суддя не здійснив дій, передбачених ч. 6 ст. 206 КПК. Всупереч вимогам п. 3 ч. 1 ст. 178 КПК слідчий суддя не врахував стан здоров'я підозрюваного, який перебував з діагнозом струс головного мозку, перелом кісток носа, гематоми, забій м'яких тканин, забій грудної клітини. Частина уражень підозрюваного на обличчі була візуально доступна під час судового засідання.

Слідчий суддя зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців, що передбачено п. 4 ч. 1 ст. 178 КПК. Однак слідчий суддя проігнорував шість позитивних характеристик підозрюваного, а також наявність на його утриманні сина 2012 року народження. Суд мав можливість в межах строку, передбаченого ч. 1 ст. 211 КПК, відкласти розгляд клопотань слідчих з метою повного і неупередженого судового розгляду клопотань та надання захисту можливості збирання та подання до суду відповідних доказів.

П. 4 ч. 1 ст. 196 КПК передбачено, що в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зазначає докази, які обґрунтовують відповідні обставини. Проте в ухвалі жодний доказ не згадується взагалі. Не враховані слідчим суддею вимоги п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якого «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32 Серія А №182), а також п. 1 ч. 1 ст. 178 КПК, згідно з яким суддя при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов'язаний оцінити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.

Під час розгляду справи слідчий суддя не встановив, чи доводять надані стороною обвинувачення докази про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, а також чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставин, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушив вимоги п. 2, 3 ч. 1 ст. 194 КПК.

Тим самим не було взято до уваги практику ЄСПЛ, зокрема такі приписи: «При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою обов'язково має бути розглянута можливість застосування інших запобіжних заходів» (п. 80 рішення ЄС від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»); «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування м'якшого запобіжного заходу». Слідчий суддя припустився грубої помилки, бо призначив тримання під вартою 30 днів, а кінцеву дату визначив на 32-й день тримання під вартою. Такий недогляд з боку слідчого судді є порушенням присяги, суперечить нормам Конституції, КПК та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. У конкретному випадку було прийнято рішення про звільнення цього судді з посади.

При реєстрації заяви про злочин 13 серпня 2017 року було зафіксовано, що Д. 23 серпня 2017 року о 21.30 вчинить злочин, тобто одержить неправомірну вигоду у розмірі 300 дол. та дозволить М. пронести через митний кордон 15 кг бурштину. Залишається тільки гадати, за допомогою якого екстрасенса працівники СБУ з точністю до хвилини вгадали майбутні дії заявника, який, до речі, не вміє писати і читати, але чітко вказав на кваліфікацію злочину із застосуванням юридичних термінів.

Отже, захопившись «посадками», влада забула про ст. 3 Конституції України, згідно з якою права особи є найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Наведені випадки прикрих помилок, допущених слідчими суддями, на мою думку, свідчать про те, що влада знаходить можливості так тиснути на суддів, що вони іноді допускають навіть очевидні для себе порушення закону.