Новини
Ракурс
Обвинувальний вирок. Фото: Needpix

Обвинувальний вирок: як написати потрібне владі рішення

Радянська юридична наука забезпечила міцне «теоретичне» підґрунтя для обвинувальних вироків. До нього відносились: принцип «об’єктивної істини», теорія приписування вини, пріоритет досудового слідства, визнання вини як цариця доказів. За допомогою «об’єктивної істини» суддів змушували — незалежно від того, чи довів прокурор вину підсудного, — самим докопуватись до цієї істини.

Loading...

Відповідальність за обвинувальний вирок суду покладалась на суддю. Для цього використовувався інквізиційний процес, характерний для системи континентального права. На досудовому слідстві змагальності не було, а в судовому процесі вона допускалась тільки формально. Суть інквізиційного процесу полягає в тому, що судді беруть активну участь у дослідженні доказів та здійснюють допит підсудних і свідків.

Ще існувала статистика рівня репресії, тобто призначення реальних покарань (позбавлення волі), за допомогою якої контролювались судді, які застосовували надто м’які покарання з точки зору влади. Якщо ж закінчувались строки давності, то в цих випадках або ухвалювали обвинувальний вирок і звільняли від відповідальності, або закривали провадження у справі «за нереабілітуючими обставинами». Що воно таке — нереабілітуючі обставини — і дотепер ніхто чітко не може пояснити. Хоча суть їх проста: людина залишалась під підозрою, що вона таки вчинила злочин, але його не довели. Звідси певні негативні наслідки для особи.

Обвинувальні вироки та органи, які не помиляються

Отже, якщо кримінальна справа порушена, то це означало, що обвинувачений винен. За принципом «органи не помиляються». Пріоритет досудового слідства полягав у тому, що у випадку, якщо свідок або підсудний змінював свої показання в суді, суддя міг взяти за основу ті самі вигідні суду показання, які було надано на досудовому слідстві. А щоб одержати потрібні показання, використовували психологічний тиск, катування і тортури.

Тільки в рідкісних випадках адвокатам минулого вдавалося спрямувати справу на додаткове розслідування або ж навіть домогтися виправдувального, а не обвинувального вироку суду.

Обвинувачення в сучасній Україні

На сьогодні в незалежній Україні теорія приписування вини відпала. Тортури і катування зустрічаються, хоч законом вони і заборонені. Діє презумпція невинуватості, якої ні журналісти, ні влада не вважають за потрібне дотримуватись. Тому навіть з уст президентів лунав голос про вину тієї чи іншої особи ще до обвинувального вироку суду. Що ж говорити про широкі маси юридично непідготовленого населення, які наперед визначили, хто винен і до кого потрібно застосувати «посадки». Чомусь влада вважає, що потрібно йти у них на поводу.

Не діє і визнання вини як цариця доказів, за окремими винятками. У КПК 2012 року відступили і від інквізиційного процесу, хоч рецидиви трапляються. Україна «американізувала» КПК, розширила межі змагальності, допустила укладення угод у кримінальному процесі, ввела право на перехресний допит з використанням навідних запитань...

Обвинувальний вирок. Фото: Needpix

Обвинувальний ухил і юридична наука

А що ж українська юридична наука? Частині науковців все це не подобається, вони ж бо писали дисертації про об’єктивну істину як наріжний камінь правосуддя.

Окремі науковці-юристи мертвою хваткою тримаються за принцип «об’єктивної істини», за «нереабілітуючі обставини», за інквізиційний процес у кримінальних справах. Що ж дивуватись, що і судді відчувають свою «відповідальність» за те, щоб вирок був обвинувальним. Так народжується обвинувальний ухил. Так спокійніше, так влада похвалить. Хоча владі цього замало, і вона вважає, що з нинішнім судовим корпусом неможливо працювати.

Є принципова різниця між кримінальним судовим процесом і науковими дослідженнями. Наука не має жодних обмежень у застосуванні методів дослідження та виявлення і з’ясування фактів. Але навіть наука часто помиляється. Бо навіть наукові дослідження детерміновані часом і простором.

У кримінальному процесі закон зобов’язує суддю всебічно, повно і неупереджено вивчити представлені обвинуваченням фактичні дані, вислухати і дослідити заперечення і докази захисту і дати їм об’єктивну оцінку. Але засоби доказування, які є в розпорядженні суду, не обов’язково ведуть до встановлення істини. Юристи використовують фікції, презумпції, угоди про визнання вини. Певні докази можуть відповідати тому, що було насправді, але вони одержані в незаконний спосіб і тому не можуть бути покладені в основу судового рішення — обвинувального вироку.

Об’єктивна істина — це філософський термін марксизму-ленінізму (хоча до Леніна і Маркса його використовував Декарт). Деякі наші науковці ведуть термін «істини» з Древнього Єгипту. З якої мумії вони витягнули цей термін, мені невідомо. Але використовувати філософію в рамках прикладного кримінального процесу — це спроба з негідними засобами. Об’єктивна істина — це картина, яка склалась у голові судді і під яку суддя підганяє те, що потрібно написати в обвинувальному вироку суду.

Типовий приклад обвинувального ухилу

Ось реальна справа. Суд не допитав єдиного очевидця ДТП, допитаного на досудовому слідстві. Показання очевидця кардинально спростовують висновки експертизи. Захист наполягає на допиті очевидця. Апеляційний суд заявив, що показання цього очевидця суперечать іншим матеріалам справи і тому не приймаються. І це — без допиту свідка, дослідження його показань з точки зору належності, допустимості, достовірності, в сукупності доказів з точки зору достатності та взаємозв’язку. Верховний суд проігнорував вимоги захисту. Тобто відбулося очевидне порушення права на захист та практики ЄСПЛ і судової практики України. Так ухвалюються потрібні владі рішення — виносяться обвинувальні вироки суду. Рецепт, відомий з радянських часів.

В результаті презумпцію невинуватості відкладають у сторону, процес здійснюють інквізиційно. Влада обвинувальним вироком суду задоволена, а суддя має спокій. Пошук об’єктивної істини перетворюється на спосіб написання потрібного владі рішення.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter


Загрузка...