Трамп і його загадкова російська підтримка

Прихід до влади Трампа спричинив для самих Сполучених Штатів і решти світу великі неприємності, і стало очевидно, що стан речей уже ніколи не буде таким, як раніше. Трампу, котрий збудував фальшиву імперію на основі кредитів, банкрутств і безсоромної поведінки, довелося відкинути всі правила пристойності та поставити під сумнів обмеження власної влади. І все це заради однієї-єдиної мети: стати королем у республіці, фюрером у демократичній країні і відповідати диктаторам, якими він так захоплювався. По суті, Трамп від самого початку чітко говорив нам про свої наміри, просто, видаючи бажане за дійсне, багато хто занадто довго заплющував на це очі.

Численним фахівцям у сфері психічного здоров’я майже відразу було ясно, що це за особистість. Будучи залученим у боротьбу з політичним зловживанням психіатрією більшу частину свого життя, я утримувався від озвучування будь-якого діагнозу, вважаючи, що навішувати на людину психіатричне клеймо було б неетично, а також побоюючись ступити на слизький шлях, що веде якраз до тієї самої практиці, на спротив якій я витратив усі ці роки. Однак ні для кого не секрет, що цілий ряд професіоналів у сфері психічного здоров’я моментально розгледіли темні сторони особистості Трампа і розуміли, що з часом його стан може лише погіршуватися. Так воно і було, аж до останнього робочого дня в президентському офісі.

В історії Трамп не єдина людина, на політику якої вплинув стан здоров’я. Досить прочитати книгу «Історія хвороби. Недуги світових лідерів останнього сторіччя» колишнього міністра закордонних справ Великої Британії Девіда Оуена, аби зрозуміти, що Трамп не виняток. Але навряд чи колись раніше недуги глав держав чинили настільки сильний вплив на міжнародну політику. Причина в тому, що більшість лідерів, на прийнятті рішень яких позначалися проблеми зі здоров’ям, дотримувалися, по суті, демократичних цінностей або ж не мали такого значного впливу на світову політику, як Трамп, будучи президентом Сполучених Штатів.

Цілковита відсутність моралі і жахливий егоцентризм Трампа призвели до, можливо, непоправного розколу між Європою і Сполученими Штатами, ерозії демократії в його власній країні і завдали шкоди іміджу США як маяка демократії. Крім того, вони, на жаль, послужили потужним стимулом для недемократичних правителів у продовженні їхніх репресивних заходів: адже якщо Трамп може вийти сухим із води, то і вони можуть.

Що дивує особисто мене, так це надзвичайно широка підтримка, яку протягом багатьох років Трамп мав у російських емігрантських колах. Якою мірою Трамп був хоча б частковим творінням Путіна і його ФСБ, покаже історія. Здивування викликає не активізація російських кротів у США і Європі з метою підживлення підривного впливу Трампа, а те, що багато емігрантів, які втекли або від тоталітаризму, або від путінізму і які мали б відчувати небезпеку від цієї людини, навпаки, підтримували її і вірили в абсолютно безглузде твердження, що політика Демократичної партії США має «соціалістичний» або навіть «комуністичний» характер.

Неабияка кількість російських діаспор, які живуть в Європі або в США, підтримують Путіна, бо він нібито ставить Росію на її «законне місце» у світі, і більшість із них, схоже, вважає Україну фальшивою країною, «нашою», як вони кажуть. Дехто, ймовірно, вважає, що і Балтійські країни повинні повернутися в лоно Росії. Інші симпатизують Навальному, який у цьому сенсі не набагато кращий. Він теж вірить в «імперіалістичну велич» Росії, підтримує окупацію Криму і приймає російську сторону в російсько-грузинській війні. Але навіть серед тих, хто бачить у Путіні безжального диктатора, яким він і є, офіцера КДБ, що перетворив свою країну на керовану КДБ мафіозну державу і довів до досконалості злиття злочинності з правлячим класом, навіть вони аплодують Трампу і якимось чином свідомо заперечують той факт, що більша частина його політики значно полегшила Путіну життя або зіграла йому на руку. Серед людей, які все ще захищають Трампа і вважають, що з ним «обійшлися несправедливо», досить багато тих, хто або належав до правозахисного руху в СРСР, або входить до нинішньої опозиції. І це змушує мене перейнятися запитанням, наскільки глибоко вони розуміють концепцію демократичного правління. При цьому, наскільки я бачу, серед емігрантів з інших країн, що мимоволі входили до Радянського Союзу внаслідок окупації, або тих, хто вважає перебування в складі СРСР чорною сторінкою своєї історії та результатом російського імперіалізму, прихильників Трампа набагато менше.

Не сумніваюся, що Трамп заздрив Володимиру Путіну точно так само, як він заздрив Кім Чен Ину з Північної Кореї, і гадав, чому, на відміну від нього, їм так багато сходить з рук. Якби з’явився у нього шанс, то він, не замислюючись, став би з ними на одну дошку, я в цьому абсолютно впевнений, не погребувавши ні крадіжками, ні корупцією, які допомогли Путіну і його дружкам сколотити немислимі статки, — тільки, можливо, він був би менш успішним у подібному «бізнесі».

Після розпаду Радянського Союзу досить багато західних політиків що є сили намагалися заперечувати або приховувати свої симпатії до Рад або лідерів таких країн, як НДР і Румунія. Упевнений, що в найближчі місяці і роки ми побачимо чимало людей, які намагатимуться позбутися своїх закликів на підтримку Трампа. Однак питання, чому ті, хто свого часу втік від радянського тоталітаризму, не побачили очевидних аналогій на стіні Трампа, залишається для мене сумною загадкою.