Від парламентської демократії — до плебісцитарної: ухвалено закон про всеукраїнський референдум

Верховна Рада України 255 голосами "за" 26 січня ухвалила у другому читанні президентський закон про референдум. Законопроєкт, поданий на розгляд парламенту на початку червня минулого року як невідкладний, було оперативно проголосовано в першому читанні 18 червня, а потім... справа загальмувала. Обіцяне в вересні-жовтні голосування відкладалося.

Однак можна припустити, що процес затягнувся не дарма. Зараз закон про референдум може допомогти правлячій силі вирішити два завдання. Перше: гучний і тріскучий популістський закон виконає роль підпірки для рейтингу президента та його партії, що сильно похитнувся через тарифні скандали. Друге завдання: в наявності всі симптоми того, що монобільшість у Раді розколюється, попереду маячить перспектива дострокових виборів, і плебісцитарна демократія (простіше кажучи, влада натовпу) може стати для президента додатковим важелем впливу.

Одразу після прийняття законопроєкту № 3612 у першому читанні ми докладно писали про історію референдумів в Україні та особливості прописаної в новому законі процедури проведення референдуму. Дозволимо собі ще раз стисло нагадати про них.

Закон про всеукраїнський референдум: через охлократію — до диктатури

Насправді в документі нічого особливо унікального немає: референдуми проводяться в багатьох країнах, та й в Україні поняття референдуму закріплене в Конституції. А от закону про всеукраїнський референдум у нас дійсно не було з 2018 року. Втім, і референдум в історії незалежної України фактично відбувся один, результати другого всенародного волевиявлення були просто проігноровані.

24 серпня 1991 року було проголошено незалежність України, і тоді ж було прийнято рішення провести в грудні всеукраїнський референдум, на який винесли єдине запитання: чи хочуть громадяни колишньої радянської республіки жити в незалежній державі? На той момент діяв радянський же закон УРСР «Про всеукраїнський і місцеві референдуми» — цілком дієвий механізм для проведення акту прямого народного волевиявлення.

Явка на референдум 1 грудня 1991 року була дуже високою, в ньому взяли участь 84% громадян, що мають право голосу. А на питання про незалежність ствердно відповіли понад 90% виборців.

Удруге всеукраїнський референдум було оголошено 2000 року. Виборці мали відповісти на чотири питання, які й сьогодні читаються дуже свіжо: обмеження депутатської недоторканності, скорочення парламенту до 300 депутатів, створення двопалатного парламенту і можливість розпуску парламенту президентом у разі, якщо ВР протягом місяця не змогла сформувати більшість або за три місяці не затвердила поданого Кабміном державного бюджету.

На всі чотири питання народ відповів ствердно: вони набрали від 80 з гаком до понад 90% голосів. Але... Верховна Рада просто проігнорувала підсумки референдуму, поправок до Конституції так і не внесли. Другий і поки що останній всеукраїнський референдум виявився великим пшиком. Хоча давайте начистоту: результати референдуму саботувала Верховна Рада, і об’єктивно парламентарії зробили добру справу, бо голосування було затіяне виключно в цілях зміцнити президентську позицію в парламентсько-президентській республіці. У той час діючий президент Кучма відчував себе в цьому кріслі вельми незатишно, і, як показали подальші події, хвилювався він не дарма.

Перший радянський закон про референдум проіснував понад 20 років, а потім у листопаді 2012 року при президенті Януковичі пропрезидентська більшість прийняла новий закон про всеукраїнський референдум. Венеціанська комісія документа не схвалила, а навесні 2018-го (оперативно, чи не так?) Конституційний суд визнав законодавчий акт неконституційним.

Таким чином, хоч у Конституції і прописано можливість народного волевиявлення шляхом всеукраїнського референдуму, але вже два роки закону про референдум у країні немає.

Відсутність закону про всеукраїнський референдум — м’яко кажучи, не найбільша проблема нашої країни на сьогодні. Однак правляча політсила, яка прийшла до влади на хвилі популістських гасел, не могла не скористатися такою прекрасною прогалиною в законодавстві.

Гарна спроба

Об’ємний документ на понад півтораста сторінок докладно описує процедуру проведення всеукраїнського референдуму, нормально корелює з новим виборчим законодавством і в цілому непоганий.

У пояснювальній записці стисло описується суть законопроєкту №3612. Отже, передбачаються чотири види всеукраїнського референдуму:

— Затвердження закону про внесення змін до розділів I, III, XIII Конституції України (розділ I — «Загальні засади», розділ III — «Вибори. Референдум», розділ XIII — «Внесення змін до Конституції України». — Ред.).

— Вирішення питання загальнодержавного значення.

— Зміна території України (питання вирішується виключно на референдумі. — Ред.).

— Втрата законом України або окремими його положеннями сили.

На всеукраїнський референдум не можуть виноситися такі питання:

— які суперечать положенням Конституції України, загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, закріпленим передусім Загальною декларацією прав людини, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, протоколами до неї;

— спрямовані на ліквідацію незалежності України, порушення державного суверенітету і територіальної цілісності України, створення загрози національній безпеці України, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі;

— щодо законопроєктів з питань податків, бюджету, амністії;

— віднесені Конституцією України і законами України до відання органів правопорядку, прокуратури або суду.

Закон про референдум: змагання в популізмі

Усеукраїнський референдум призначається Верховною Радою або президентом відповідно до їх повноважень або проголошується президентом за народною ініціативою. У статті 16 законопроєкту пояснюється, що «народна ініціатива» — це підписи не менш як 3 мільйонів громадян, зібрані не менш як у двох третинах адміністративно-територіальних одиниць, кожна з яких надає не менше 100 тисяч підписів. Зібрати їх, здавалося б, — непросте завдання.

Однак тут «слуги» дістають свій улюблений популістський козир — діджиталізацію. «Ключовою новацією законопроєкту, що вирізняє його серед інших законопроєктів, які реєструвалися у Верховній Раді України, є визначення можливості запровадження електронних процедур під час організації та проведення всеукраїнського референдуму, в тому числі електронних голосувань», — сказано в пояснювальній записці до законопроєкту. І далі йдуть пояснення: «Для забезпечення організації і проведення всеукраїнського референдуму законопроєктом передбачено створення автоматизованої інформаційно-аналітичної системи із забезпечення електронного голосування». Втім, у статті 23 законопроєкту електронному голосуванню відведено два рядки, і механізм проведення такого голосування поки ніде не прописаний. «На щастя», — додамо від себе.

Від демократії до охлократії

Народовладдя прекрасне. Але й небезпечне також. У референдумів є зворотний бік. Хочете приклад? У грудні 1991 року українці дружно проголосували за незалежність нашої країни. Але того ж року, тільки в березні, у потихеньку конаючому СРСР провели перший усесоюзний референдум, головним питанням якого було збереження СРСР як оновленої федерації союзних республік. І на запитання: «Чи згодні ви з тим, що Україна повинна бути в складі СРСР», позитивно відповіли понад 70% виборців.

Державна машина, прийнята та обкатана в демократичних державах, багатьом здається неповороткою, але цю удавану неповороткість зумовлено наявністю запобіжних механізмів, які не дозволяють скотитися від демократії до охлократії, а звідти — прямий шлях до диктатури. У нас парламентсько-президентська республіка, а всеукраїнський референдум дає реальну можливість обійти парламент і скасувати прийняті ним рішення.

А отримати потрібні рішення через референдум цілком можливо. Перш за все це підтасовка результатів. У законопроєкті досить добре прописано процедуру стандартного голосування, що  мінімізує можливість фальсифікації результатів. А от смутно позначене «електронне голосування» якраз може надати для цього найширші можливості.

Втім, для того щоб здобути підтримку охлосу, потенційному диктатору сьогодні не потрібні жодні підтасовування голосів і виборні каруселі. Достатньо лише гарненько обробити мізки виборців з допомогою телевізора.