Полікував COVID-19 по месенджеру — став фігурантом кримінальної справи. Що лікарі роблять не так?

Колись я була надзвичайно здивована, дізнавшись, що однією з головних причин смертності в США є медична помилка. За даними Університету Джона Хопкінса, медичні помилки посідають «почесне» третє місце після серцево-судинних та онкологічних захворювань. І це статистика країни, на яку заведено рівнятися.

Лікарі — не всесильні, не янголи у білих халатах на Землі. Начебто лікар усе зробив правильно, але ускладнення та індивідуальні реакції організму пацієнта не завжди вдається передбачити. З іншого боку, в медицині, як і в будь-якій царині, є професіонали, а є, м’яко кажучи, не дуже. Встановити чітку міру професіоналізму лікаря, його людяності, особливо у критичних випадках, — завдання складне.

Тому заплутані стосунки між пацієнтами, їхніми родичами і медичним персоналом у цивілізованих країнах регулюються лише юридично: у лікарів є страховка на випадок судових позовів, пацієнти також захищені. У США судові процеси, де фігурують медики, є доволі звичною справою. У багатьох країнах світу лікарські помилки стають предметом для вивчення, що надалі може покращувати надання медичної допомоги.

В Україні ситуація інша. Чи може пацієнт довести, що став жертвою лікарської помилки? В теорії так, а от на практиці — у виняткових випадках. Такому пацієнтові знадобиться не лише професійний адвокат, а й неабияке везіння — медичне середовище має визнати, що колега таки припустився помилки. В Україні це вважають майже святотатством (хіба можна свідчити проти своїх?). Не дивно, що випадки лікарських помилок і недбалості щосили намагаються приховати, навіть якщо це призвело до інвалідності чи, не дай Боже, смерті пацієнта. Є й інша крайність: ще до розгляду справи в суді відповідальність лікаря автоматично «криміналізується».

У нашій країні найчастіше справи порушують проти хірургів, акушерів і неонатологів, а також лікарів, що працюють з невідкладними станами. В Україні медика можна притягнути до цивільної, дисциплінарної та кримінальної відповідальності внаслідок лікарської помилки. Якщо говорити про кримінальну відповідальність, то найчастіше це стаття 140 Кримінального кодексу України «Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником», де обов’язковою складовою злочину є недбалість або халатність.

Пандемія прийшла і нові медичні помилки принесла

Медична помилка може коштувати лікарю дуже дорого: на кону — життя пацієнта, лікарська репутація, право на продовження діяльності і навіть власна свобода. Увага до дій лікаря у сучасному світі стає дедалі прискіпливішою. З початком пандемії медики опинилися під іще більшим тиском: наприклад, протоколи лікування пацієнтів, хворих на COVID-19, часто змінювали та доповнювали. Пандемія призвела до появи чималої кількості нових медичних помилок, зокрема й таких, що безпосередньо не пов’язані з наданням медичної допомоги. Саме про них і піде розмова в цій статті.

За словами медичного адвоката Руслана Совершенного, серед медичних помилок у розрізі COVID-19 — призупинення діяльності приватних медичних закладів. Пам’ятаєте, як торік низка приватних медичних закладів закрилися, щоб уникнути ризиків, пов’язаних із карантином? Здавалося б, мають право. Ба ні! Насправді медичний заклад, який має відповідну ліцензію, зобов’язаний попередити Міністерство охорони здоров’я про призупинення своєї діяльності.

В іншому разі це може спричинити штрафні санкції. Під час пандемії доволі істотно зросла кількість трудових спорів, адже працівників медзакладів часто-густо відправляли у примусові відпустки, звільняли... На початку пандемії були здійснені помилки і під час залучення інтернів до лікування пацієнтів із COVID-19. Адвокат пояснює, що врегулювати це питання вдалося лише у жовтні 2020 року завдяки внесенню змін до законодавства. Залучення лікарів непрофільних спеціальностей до лікування пацієнтів із коронавірусною хворобою також відбувалося з порушеннями. Цієї помилки припускалися керівники медичних закладів, адже головною підставою для переведення в інше відділення має бути особиста згода лікаря. Але чи часто лікарів питали?

Не плутайте онлайн-консультації та телемедицину!

З початком пандемії чимало лікарів почали консультувати пацієнтів онлайн — по телефону, месенджеру Facebook, Viber, Telegram... Контакти медиків передавали з рук у руки зі швидкістю, якій може позаздрити сам коронавірус. Склалися і певні тарифи на супровід хворого на коронавірусну інфекцію. Напевно, нам варто подякувати лікарям — вони відгукнулися на запит розгубленого суспільства. Пацієнту з ковідом, неабияк наляканому навколопандемічним порядком денним, дуже важко сидіти вдома і просто пити воду.

Впевнена, що, простягнувши віртуальну руку допомоги, лікарі врятували чимало життів, вберегли від важкого перебігу коронавірусної інфекції. Лікування за месенджером під час пандемії виглядає суперідеєю. Однак добре те, що добре закінчується. А якщо «віртуальний» пацієнт у результаті такого лікування, не дай Боже, помирає по-справжньому?

Порівняємо дві історії. У першій пацієнт «Х» захворів на коронавірусну інфекцію. Він дзвонить своєму приятелеві (який не є лікарем) і каже: «Слухай, ти вже перехворів, скажи мені, чим лікуватися?». Друг із радістю ділиться досвідом, розповідає, які ліки варто приймати і як контролювати свій стан.

Історія друга. У пацієнта «Y», який захворів на коронавірусну інфекцію, є знайомий лікар. Він дзвонить йому, потім вони спілкуються в месенджері, де лікар розписує процедуру лікування. На жаль, але згодом у пацієнта «Y» виникають проблеми зі здоров’ям, і він помирає. Проти лікаря порушують кримінальну справу (за статтею 140 КК України). За словами Руслана Совершенного, це реальна історія і реальна кримінальна справа, яку зараз розслідують. Листування з пацієнтом у месенджері послужило доказовою базою у кримінальній справі проти лікаря.

«Ключовий момент: коли звичайна людина дає поради щодо лікування за будь-яким месенджером, це прирівнюється до самолікування. Людина сама обирає, чи дослухатися до порад друзів, знайомих. У такому разі вас ніхто не може притягнути до відповідальності. Адже ви не лікар, у вас немає фахових знань. Це прирівнюється до випадку, коли пацієнт зайшов у Гугл і подивився, як лікуватися від ковіду», — пояснює адвокат.

А от коли по месенджеру консультував лікар, це вже зовсім інша історія. Якщо пацієнт помирає, є висока ймовірність проведення розслідування. Яке лікування було призначене, чому його лікували саме таким чином? Чому не призначили іншого препарату, передбаченого протоколом лікування COVID-19? Порушуються питання: який лікар лікував, яким чином були проведені призначення? І от у матеріали кримінальних справ лягають скріншоти переписки з пацієнтом.

Пацієнти дуже часто не лише зберігають переписку у месенджерах, а й записують розмови з лікарем по телефону чи відео. А що є на руках у лікаря? Чи є в нього картка амбулаторного хворого? Чи отримана інформована добровільна згода пацієнта, ним підписана? На ці запитання ви вже, мабуть, знаєте відповідь: зазвичай при онлайн-консультуванні лікарі на це не звертають уваги.

«Лікарям потрібно запам’ятати, що онлайн-консультування та телемедицина — це абсолютно різні речі, — роз’яснює адвокат. — Телемедицина — зовсім інша історія. Під неї є окремий наказ, окремі ліцензійні вимоги, окреме програмне забезпечення. Це створювалося під медичну реформу, на місцях, де немає вузьких спеціалістів, щоб залучати їх. У даному випадку це онлайн-консультування, а не телемедицина».

Як консультувати онлайн правильно — поради адвоката

Медичну допомогу пацієнтові не може надавати лікар, адже її надає суб’єкт, який отримав ліцензію. Ліцензії у лікаря немає. Ліцензія на медичну практику відповідає на такі запитання: хто (лікар відповідної кваліфікації), де (відомості про приміщення, яке відповідає ДБН і санітарним нормам) і чим (певне медичне обладнання тощо). У багатьох медзакладах у квітні-травні минулого року прописувалося внутрішнє положення про онлайн-консультування. Був запис пацієнта на консультацію, все було оформлено в медичному закладі документально.

Запам’ятайте золоте правило: спочатку зафіксуйте пацієнта у медичному закладі (амбулаторія, заклад комунальної власності), потім надавайте онлайн-консультування. Іншими словами, лікар повинен проводити онлайн-консультацію лише тоді, коли у медичного закладу є документація, пов’язана із пацієнтом (наприклад, амбулаторна картка). Всі відео-, аудіо- та фотоматеріали такої консультації лікарю варто фіксувати та зберігати. Адже зазвичай при виникненні конфліктів із пацієнтами у лікаря не залишається доказів — скріншотів переписки та телефонних дзвінків він не зберіг.

Ще одне нагальне питання — інформована добровільна згода пацієнта. Лікар зобов’язаний повідомити пацієнту певний пул медичної інформації щодо діагностики, методів його лікування... Коли пацієнт ставить під цим документом підпис (мовляв, мені все повідомили), він погоджується, що таку інформацію йому передано. А як діяти під час онлайн-консультації?

«Припустимо, є пацієнт, що записався до лікаря на онлайн-консультацію. Лікар надіслав інформовану добровільну згоду на пошту, яку вказав пацієнт, і той її прийняв. Хоча, звісно, це неправильно, але для мене як юриста цього було б достатньо», — зауважує Р. Совершенний.

Безумовно, під час пандемії медикам треба передусім рятувати хворих, тож соціальна складова виходить на перший план. Але й про юридичне підґрунтя будь-яких дій чи рішень все ж забувати не варто. Наведена історія — яскравий тому доказ.

При написанні статті використані матеріали вебінару «Медичні помилки (у розрізі COVID-19) в юридичному аспекті з Русланом Совершенним» (освітньо-інформаційна платформа для професіоналів сфери охорони здоров’я «Аксемедін»).