Перспективи закону про персональне банкрутство

Зважаючи на те, що банківський сектор України потерпає від масового неповернення кредитів, Світовий банк запропонував Україні свої ідеї щодо регулювання банкрутства фізичної особи.

Якщо питання банкрутства юридичних осіб в Україні законодавчо врегульоване (хоча фахівці вказують на недосконалість законодавства у цій сфері), то з персональним банкрутством поки що ніхто не розібрався. Задля обговорення цього нагального питання за одним столом зібралися українські юристи і банкіри, а також експерти Світового банку, які аж два роки готували свою концептуальну модель законопроекту щодо банкрутства фізичної особи.

Іноземні експерти представили документ, який дає огляд систем банкрутства фізичних осіб у 59 країнах світу та містить рекомендації щодо створення ефективної системи регулювання відносин боржника і кредитора. На жаль, журналістам цього документа не надали, тож доведеться обмежитися лише тією інформацією, яка пролунала під час обговорення.

Іноземці намагалися пояснити українцям, що Україні такий закон дуже потрібен, а українські банкіри, у свою чергу, доводили експертам Світового банку, що в наших реаліях він працюватиме на недобросовісного боржника (дослівно, афериста, який бере кредит саме для того, щоб його не повернути). Та ще й стане своєрідним прапором, яким розмахуватимуть безвідповідальні політики, намагаючись завоювати прихильність неплатоспроможних мас.

Процитую витяг із промови, яку на початку обговорення зачитав екс-суддя В’ячеслав Джунь, доктор юридичних наук, президент «СBО фахівців конкурсного процесу»: «Це носить характер загрозливої небезпеки, що випливає з панування в Україні антикредиторської ідеології серед широких верств населення, настроїв правового нігілізму до виконання цивільно-правових обов’язків. Ці соціальні настрої використовуються деякими безвідповідальними політичними силами для суто популістських, вузько спекулятивних цілей, вони намагаються представити себе захисниками простого люду, якими є широке коло боржників у їх протистоянні з кредиторами. Такі спекуляції можуть стати поштовхом для формування відверто продебіторського режиму національного законодавства України, що підірве фінансову дисципліну й у кінцевому рахунку дуже негативно вплине на загальну соціально-економічну ситуацію. Для початку потрібно продумати контрзаходи проти використання закону про банкрутство в антисоціальних цілях».

За словами В’ячеслава Васильовича, потрібно застосувати науковий підхід і розглянути всі можливі наслідки й ризики такого закону, реально оцінити його соціально-економічну собівартість.

Роман Шпек, віце-президент Незалежної асоціації банків України, голова Комітету захисту кредиторів, також не у захваті від перспективи легальної втечі від боргів і кредиторів: «Розробляючи такий законопроект, нам потрібно врахувати, що 45—55 % економіки України перебуває у тіні, зарплату людям видають у конвертах. Поширена практика оформлення майна та майнових прав на третіх осіб. Багато хто із суб’єктів економіки потерпає від недосконалості судової реформи і чинної судової системи».

Пана Шпека турбує й те, що податкові органи можуть розцінити списання боргу фізичної особи як якийсь подарунок від банку тій особі. Він задається питанням, чи не стане сума списання предметом оподаткування.

«Якщо ми не врахуємо цих українських реалій, а просто перекладемо американське чи німецьке право, це може призвести до хаосу. З іншого боку, ми повинні, продовжуючи програму підвищення фінансової грамотності населення, роз’ясняти людям, що будь-який рахунок врешті-решт повинен бути сплачений. І що банкрутство — це катастрофа для людини, навіть якщо воно врегульоване, бо накладає певні обмеження на все подальше життя людини: вона не зможе купувати майно, отримувати кредити, вільно пересуватися», — додав Роман Шпек.

Один із присутніх банкірів зауважив, що в країні, де є приказка «тільки боягуз віддає борги», такий закон лише заохотить боржників не віддавати кредиту: «Наші боржники дуже добре знають, як уникнути виконання зобов’язань. А ті, хто не вміє цього робити, знають, до яких спеціалістів їм треба звертатися з цього приводу. Таких спеціалістів у нас дуже багато. Тому при кредитуванні багато хто з позичальників навіть не читає договору позики. А навіщо його читати, редагувати, досягати згоди? Вони й не планують виконувати свої зобов’язання. І знають, що банк не зможе цього боргу стягнути, зважаючи на тотальну корупцію в усіх сферах».

Водночас експерти Світового банку намагалися переконати присутніх, що в них немає на меті щось нав’язати українцям, вони тільки показують, як подібна проблема вирішується у різних країнах. «Ми не пропонуємо рецептів, ми даємо можливість розглянути всі наявні варіанти. Десь у світі такі питання досить ефективно розглядає судова система, а десь це не працює. Десь це завдання фахівців конкурсного регулювання... Кожен варіант має свої плюси і мінуси», — сказав Хосе Гаррідо, головний радник проекту Світового банку.

Він переконаний, якщо система буде ефективною, від цього виграють усі — і боржники, і кредитори, і держава, яка отримає додаткові податкові надходження. Збанкрутіла людина випадає із суспільства, однак жодна держава не зацікавлена, щоб якісь її громадяни відокремилися від громади.

У будь-якому разі є лише два шляхи розв’язання проблеми: або ліквідація активів для погашення кредиту, або розроблення плану повернення боргів. Інколи вони співіснують. У першому випадку, коли в людини ліквідовують усі активи, їй скасовують борги та дають так званий фреш-ап. Вона може розпочати своє економічне життя з чистого аркуша. Але не можна відбирати у боржника геть усе, йому ж потрібно якось далі жити.

У другому випадку боржника умовно звільняють від надмірного боргу, але наполягають, щоб він погодився на певний план відновлення платоспроможності та частину отриманого доходу віддавав кредиторові. Так триватиме певний час.

Це досвід деяких країн, де впевнені, що коли боржникові пробачити усі борги, то він і надалі буде поводитися безвідповідально. А наявність плану погашення боргу означає, що протягом деякого часу боржник буде обтяжений необхідністю жити у скруті (тобто відповідати за свої вчинки), а кредитор отримає хоча б щось.

На думку пана Гаррідо, питання іпотечних позик потрібно розглядати окремо. У більшості країн люди банкрутують саме через іпотеку: вони у сприятливий час купили собі будинок, а потім через кризу втратили роботу й можливість сплачувати банкові. Чи потрібен банкові будинок, який значно подешевшав і на який неможливо знайти покупця? Навіть якщо банк забере його собі, навряд чи це сподобається наглядовим структурам, адже банк повинен займатися фінансовою діяльністю, а не обслуговуванням будинків. Тож треба шукати якесь рішення.

«Банкрутство фізичних осіб — це досить складна проблема в усьому світі, до якої потрібно підходити збалансовано, з урахуванням різних чинників. Це значно складніше, ніж банкрутство компаній», — переконаний Хосе Гаррідо.

Він розповів, що в окремих країнах банкіри намагаються лише покарати боржників: «Я не впевнений, що це правильний підхід. Карати потрібно лише нечесних боржників, які порушують процедури, уникають їх. Але є й нормальні, добросовісні позичальники, які просто опинилися в скрутній фінансовій ситуації. Загалом процедура повинна надавати хоча б якісь переваги боржникові».

Пан Гаррідо запевняє, що процедура банкрутства буде вигідною для чесних позичальників, в яких настали скрутні часи та які не можуть виплатити борг. У звіті Світового банку зазначається, що борговий тягар спричиняє серйозні психічні та фізичні розлади у боржників. Постійні переживання через неможливість виплатити борг або через переслідування з боку кредиторів стають причиною депресії та соціальної ізоляції. Це може призвести до проблем зі здоров’ям і навіть до суїцидальних настроїв. «Люди не можуть сконцентруватися на своїй роботі, на якій вони заробляють гроші для того, щоб віддати борг. Завдяки механізму банкрутства всіх цих проблем можна буде уникнути», — говорить Хосе Гаррідо.

Адольфо Роульон, старший експерт Світового банку з питань банкрутства, зауважив, що в багатьох країнах банкрутство асоціюється зі злочином, на боржниках лежить тавро ганьби. Звісно, це залежить від культури країни. У тих країнах, де до боржників ставляться, як до злочинців, вигнанців, законодавці намагаються полегшити їх становище, і в законі не вживають слова «банкрутство», там це називається якось інакше, наприклад, реструктуризація боргів.

«Щодо того, що всілякі шахраї вдаватимуться до процедури банкрутства, то, як показує мій досвід, шахраї намагаються взагалі уникнути будь-якої легальної процедури. До цього вдаються зазвичай добросовісні позичальники, які поводилися належним чином і далі хочуть залишатися в рамках закону», — засвідчив пан Роульон.

Один з українських учасників круглого столу зауважив, що інколи банки гризуться з боржником за кожну копійку, не хочуть надати йому бодай якусь знижку або відстрочку і відбирають майно. А потім його реалізовують за 30 % вартості. У чому ж логіка? Адже можна було б вирішити це питання цивілізовано, й усі сторони були б у виграші.

І чому банкіри не беруть на себе частину відповідальності за те, що відбувається у сфері кредитування? Це ж очевидно: якби відсотки за кредит (принаймні іпотечний) були не такими шаленими, а більш помірними, а споживчі кредити та кредитні картки роздавали б відповідальніше, пильніше придивляючись до позичальників, то, може, й не було б такої кризи неплатежів?