Операція «кооперація»: 400 відносно чесних способів відібрати гроші

Система споживчої кооперації — це величезний механізм, що складається з підприємств торгівлі, закладів ресторанного господарства, готелів, виробничих підприємств і цехів, ринків. Кожен із нас, відвідуючи ринок або перукарню, обідаючи у ресторані, стикається із системою споживчої кооперації. Велика частина споживчого ринку — це саме продукти кооперативів.

Звісно, ця система акумулювала в собі значні кошти, які багатьом не дають спокою.

25 травня 2021 року Велика палата Верховного суду, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій, задовольнила позов Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про солідарне стягнення 77 млн грн з 14 колишніх членів правління і спостережної ради Акціонерного банку «Укоопспілка», які на зазначену вище суму заподіяли шкоди вкладникам цієї фінансової установи. Сума, звичайно, невелика, та й сам банк до своєї ліквідації був скромним, але головне полягає в тому, що це рішення є пілотним, оскільки воно задасть відповідний напрям для вирішення ще 64 аналогічних справ за позовами Фонду до 774 відповідачів на загальну суму 97 млрд грн. Та, окрім цього, постанова ВП ВС може дати поштовх до розвитку цікавих процесів у системі споживчої кооперації, на гроші якої й було створено банк «Укоопспілка». Причому одні назвуть такі процеси відновленням справедливості, інші — черговим переділом власності, а хтось — рейдерським захопленням.

Привіт із веселих дев’яностих

За Радянського Союзу споживча кооперація була своєрідним аналогом колгоспів, тільки не в аграрному виробництві, а в сфері торгівлі й послуг. Вона включала не лише магазини, ринки, ресторани з усією їхньою інфраструктурою, а й промислові підприємства, готелі, навчальні заклади й багато чого іншого. Про масштаби її діяльності можна судити з того, що на споживчу кооперацію припадала третина роздрібного товарообігу. Причому все це майно офіційно перебувало не в державній, а в колективній власності. 1991 року в Україні пайовиками цієї системи були 12,3 мільйона осіб, тобто майже все доросле сільське населення й значна частина міського. Так, на рівні села створювалося споживче товариство, яке утримувало магазин сільпо, щаблем вище були райспоживспілки та облспоживспілки, а вже на республіканському рівні — Центральна спілка споживчих товариств України (скорочено — Укоопспілка), головна резиденція якої й нині розташовується біля Майдану Незалежності на розі вулиць Хрещатик та Інститутська.

Після розвалу СРСР усі ці 12 мільйонів пайовиків формально отримали право забрати, продати чи обміняти свою частку майна в грошовому чи натуральному вираженні, але фактично в 1990-х роках поділ кооперативної спадщини відбувався аналогічно процесам приватизації державного майна. Простіше кажучи, керівники споживчих спілок разом зі своїми родичами та друзями розпихали все цінне по своїх кишенях. У кожному районному центрі вам розкажуть «страшні» історії про те, як голова райспоживспілки за копійки продав самому собі найцінніші її об’єкти, ще й зробивши перед тим коштом очолюваного ним товариства їхній шикарний ремонт. Найбільш колоритною персоною в цьому плані є, напевне, колишній голова Київської обласної спілки споживчих товариств Володимир Пак. І, можливо, не тому, що він розпихав по кишенях більше за всіх, — просто в нього, на відміну від інших, було дуже багато активних опонентів із числа колишніх колег по кооперативному руху, які багато про нього знали, а головне, розповіли чимало цікавого засобам масової інформації.

Звичайно, подібне привласнення майна було б неможливим без діяльної або, навпаки, бездіяльної підтримки державної машини. Тому ж Паку, наприклад, приписують міцну дружбу з тодішніми генеральним прокурором Михайлом Потебеньком, начальником обласної міліції Василем Зарубенком і головою облдержадміністрації Анатолієм Присяжнюком. Але якщо винести плітки за дужки, то в сухому залишку будуть два незаперечні факти. Перший — при Вікторі Ющенку Володимир Пак був депутатом Верховної Ради від «Нашої України», другий факт — при Януковичу його онук, теж Володимир і теж Пак, у віці 28 років став головою Києво-Святошинської райдержадміністрації.

За таких обставин протягом трьох десятиліть обсяг майна Укоопспілки суттєво схуднув: з колишніх 12 мільйонів пайовиків уже не набереться й півмільйона, але в її розпорядженні все ще залишаються близько 10 тисяч магазинів і 400 ринків, де постійно працюють 64 тисячі найманих працівників і 260 тисяч підприємців. Тобто гра варта свічок, до того ж найбільш ласі шматки «прихватизованого» кооперативного майна нікуди не поділися, а іноді навіть і збільшилися, а те, що вони служать іншим людям, то для діяльних енергійних людей це є стимулом перевірити законність такого переходу й відновити справедливість (або переділити майно чи здійснити рейдерське захоплення).

Надію на те, що сколихнути застояне болото в цій галузі все ж таки вдасться, якраз і дає ухвалене 25 травня рішення, про яке варто розповісти докладно.

Купи в самого себе трошки сміттєвих цінних паперів

Банк «Укоопспілка» було створено Центральною спілкою споживчих товариств України 1993 року. Під новоспечену фінансову установу відвели весь шостий поверх будівлі на Хрещатику, 7/11, загальною площею 1320 кв. м. Причому, за даними Громадської організації «Національний комітет боротьби з корупцією», приміщення було продане за ціною 200 грн за 1 кв. м, хоча ринкова ціна на той момент становила 100 тис. грн. А за офіційними даними Національного банку України станом на 1 липня 2014 року, за розміром загальних активів — 540 млн грн банк «Укоопспілка» посідав 128-ме місце серед 173 українських банків. Тобто це був невеличкий кишеньковий банк.

Однак і ці 540 млн виявилися дутими. В січні 2015 року банк було оголошено неплатоспроможним, а в квітні того ж року розпочалася процедура його ліквідації. І коли фахівці Фонду гарантування вкладів фізосіб порахували справжню вартість належного йому майна, виявилося, що воно важить лише 33 млн грн. А його зобов’язання, які відповідно до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повинен був погасити саме Фонд, становили 110 млн грн. Різницю в сумі 77 млн грн було вирішено стягнути з 14 колишніх топ-менеджерів банку, зокрема із семи членів правління і семи членів спостережної ради.

Для цього було знайдено доволі поважну, з точки зору Фонду, причину: 2014 року банк «Укоопспілка» придбав аж на 320 млн грн так званих сміттєвих цінних паперів, серед яких були облігації двох товариств з обмеженою відповідальністю — «Капітал Експрес» і «Сучасні фінансові перспективи». Термін їх погашення був п’ять років, але 2018-го їхня реальна вартість становила всього-на-всього 3 гривні. Причому, як переконував Фонд, таку велику різницю ніяк не можна пояснити звичайним кредитним ризиком чи кризовими явищами в економіці. Названі вище, з дозволу сказати, емітенти являли собою підприємства з усіма ознаками фіктивності. Штат кожного з них налічував по одному працівнику, який обіймав посаду директора із середньомісячною зарплатою 1500 грн. Місцем реєстрації одного з них була квартира в Києві, іншого — житловий будинок у Донецьку, й жодне з них не здійснювало будь-якої діяльності, прибуток від якої збільшив би вартість придбаних банком облігацій а отже, приніс би йому користь від цієї операції.

Члени правління банку, які приймали рішення про цю купівлю, а також члени його спостережної ради, що його погоджували, відповідно до своїх посадових обов’язків знали або мали знати про те, що придбання цих облігацій не має для очолюваної ними фінансової установи жодного економічного сенсу. Але вони на цей крок усе ж таки зважилися, відтак, мовляв, мають нести за це відповідальність і своїм майном відшкодувати збитки Фонду, який перед тим своїми коштами компенсував втрати вкладників цього банку.

Такою собою вишенькою на торті була та обставина, що брат голови спостережної ради банку «Укоопспілка» Станіслава Повного — Валерій Повний був опосередкованим власником ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», що підтверджувало тезу про те, що керівники банку самі в себе накупили цінних паперів, заплативши собі за це чималі гроші. Проте безпосередньо Фонду було байдуже до цих 320 млн, — для нього головним було повернути свої 77 млн грн, у зв’язку з чим він і звернувся з позовом до суду.

Однак, попри чималий обсяг наданих позивачем доказів, судді нижчих інстанцій визнали їх непереконливими. Так, рішенням судді Господарського суду Києва Ігоря Курдельчука від 20 грудня 2018 року в задоволенні позову було відмовлено, й постановою колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі Лариси Зубець, Антоніни Мартюк і Надії Калатай це рішення було залишене без змін. Зате колегії суддів Великої палати Верховного суду на чолі з Ларисою Рогач надані Фондом докази видалися, навпаки, дуже переконливими. Тож вони своєю постановою від 25 травня 2021 року скасували рішення попередніх судів і ухвалили нове, яким задовольнили позов у повному обсязі, крім того, присудили солідарно стягнути з відповідачів на користь Фонду ще й 2,775 млн грн, витрачених ним на сплату судового збору.

P.S . Справа банку «Укоопспілка» — лише один приклад того, як можна прибрати до рук кооперативну власність. У наступних матеріалах ми розповімо про те, які цікаві оборудки організовують з кооперативною власністю в регіонах і столиці.