Державна булімія: поїдаємо золотовалютний резерв

Наш уряд дуже пишається тим, що йому вдалося «подолати економічну кризу» і «гривня залишається стабільною». Але експерти-економісти не поділяють цього шаленого захвату, розуміючи, що перше є просто брехнею, а стабілізація гривні коштувала пересічному українцю чималих грошей (докладніше про це далі). Яким є реальний стан економіки та фінансової сфери в Україні журналістам розповіли Олександр Сугоняко, президент Асоціації українських банків (АУБ), віце-президент Центрально-евразійської банківської федерації, заслужений економіст України, та Степан Кубів, народний депутат України, заступник голови Комітету ВР з питань фінансів і банківської діяльності.

Ми всі у боргах, навіть ті, хто про це не знає

«Ракурс» вже неодноразово писав про майже нульове зростання (0,2 %) реального ВВП у 2012 році, яке було спричинене різким падінням ВВП у третьому-четвертому кварталах. Бадьоро відрапортувавши, що реальний ВВП зріс (аж на 0,2 %!), уряд швиденько «закрив питання» і почав будувати оптимістичні прогнози на рік поточний. Та результати першого кварталу поки що невтішні — реальний ВВП продовжує своє падіння (-1,3 %). Індекс промислової продукції впав на 4,2 % (гірше було лише найкризовішого 2009 року). Те, що відбувається в українській економіці три останні квартали — це, на думку Олександра Сугоняка, класична рецессія, тобто помірне, некритичне падіння виробництва.

Чим небезпечна рецесія? Вона, відповідно до економічної теорії, переростає в іншу фазу економічного циклу — депресію. Водночас не всі сучасні вчені-економісти дотримуються щодо цього одностайної думки, проте рецесія у будь-якому випадку є доволі тривожним сигналом.

Пригадується притча про двох жабок: одну жбурнули в окріп, а другу — у холодну воду, яку потім потихеньку почали підігрівати. Та, що потрапила в окріп, відразу вистрибнула. Та ж, яку потихеньку варили, не відчувала біди, аж поки не зварилася. Так і з рецесією. Помірне, поступове падіння економіки може відбуватися тихо і повільно. І бути майже непомітним для пересічного громадянина. Поки він не позбудеться роботи. Або ж поки йому не припинять платити зарплату...

Олександр Сугоняко відзначив торішний негативний платіжний баланс України, яка купила товарів за кордоном на 14,8 млрд дол. США більше, ніж продала. Це негативне сальдо на два мільярди більше, ніж у 2009 році. «Де Україна взяла на це кошти? По-перше, продавала золотовалютні резерви; по-друге, збільшувала зовнішній борг, позичаючи гроші за кордоном; по-третє, зменшувала в обігу кількість гривні», — пояснює Олександр Сугоняко, наголошуючи, що зараз обсяги золотовалютних резервів в Україні менші, ніж у кризовому 2009 році.

У 2009 році НБУ, аби зупинити падіння курсу гривні, продав 10,4 млрд дол. США із золотовалютних резервів. А за 2011-й  і 2012-й роки (які начебто були успішними для української економіки, принаймні за словами уряду) Нацбанком було продано 11,2 млрд дол. На що пішла ця купа доларів, коли в країні кризу вже нібито подолано? Саме на покриття дефіциту платіжного балансу України. Ця негативна тенденція триває: у першому кварталі НБУ продав із резерву ще 1 млрд дол. Тобто нинішній стабільний курс гривні коштував нам 12,2 млрд дол.

Фото Юрія ЛАЦІСА

Про стрімке зростання державного і гарантованого державою боргу «Ракурс» вже не раз писав («Державний борг України зростає як на дріжджах»). У 2007-2009 роках цей борг зріс на 22 млрд дол. (до 317 млрд грн), а у 2010-2012 роках аж на 24,9 млрд дол. (до 560 млрд грн).

Це означає, що кожен із нас, громадян України, — від новонародженого малюка до старенької бабусі — обтяжений боргом у 12,3 тис. грн (для порівняння: 2009 року на душу населення припадало 7 тис. грн державного боргу). Тобто нині середньостатистична сім'я з чотирьох осіб має борг у 49 200 грн.

«Це не просто розрахунки. Ці гроші в кожного з нас будуть забрані у той чи інший спосіб, через інфляцію, через девальвацію гривні. Греція усім показала, чим закінчується життя в борг, — наголосив Олександр Сугоняко і додав: — Українська економіка недоотримала 120 млрд грн внаслідок монетарної політики влади. Жорстка монетарна політика, дефляція вкупі з одержавленим рекетом заморозили економіку. Проблеми бюджетні, боргові, платіжного балансу і курсу гривні влада вирішує шляхом нарощення боргу».

Занепад банківської галузі

Зрозуміло, що таке економічне середовище не є сприятливим до будь-якого бізнесу, а до банківської системи — і поготів. Міжнародне рейтингове агентство Standard & Poor's, яке спеціалізується на аналітичних дослідженнях фінансового ринку, оцінює банківські системи різних країн за показником BICRA (banking industry country risk assessment). Цей показник відображає сильні і слабкі сторони банківської системи конкретної країни порівняно з банківськими системами інших країн. Згідно з градацією BICRA, банківські системи поділяються на 10 груп, до першої групи входять країни з найсильнішими банківськими системами, з найменшими місцевими ризиками, а найслабші, найризикованіші країни, відповідно, входять до десятої групи. Так от, за показниками економічного ризику (економічна стабільність, економічні дисбаланси, кредитний ризик в економіці) українська банківська галузь входить до 10-ї групи.

Standard & Poor's  використовує ще й рейтинги за національною шкалою, за якою ми у 7-й групі. Завдяки чому сукупна оцінка банківської галузі України — 9 балів (гірше справи лише у Білорусі, їхній банківській сфері поставили сукупну десятку). Не дивно, що Україну один за одним залишають закордонні банки («Про те, як українським бізнес-групам продають іноземні банки»).

За 4 місяці поточного року населення віднесло у банки 30 млрд грн

Намагаючись залучити вільні кошти, банки заманюють клієнтів завищеними відсотковими ставками за депозитами. Реальна відсоткова ставка (тобто різниця між банківською ставкою та інфляцією) за гривневими депозитами в Україні нині становить 17 %.

«Це неймовірно висока процентна ставка, такої просто не може бути. І разом з такою привабливою ставкою люди отримують неймовірно високі ризики, адже банк, щоб розрахуватися з клієнтом, повинен десь такі шалені гроші заробити. Як відомо, банки заробляють на кредитуванні. Але в умовах дефляції і падіння виробництва підприємства не хочуть брати кредити. За останні чотири місяці зростання кредитного портфеля становило лише 1,8 %. Для української економіки це майже нічого», — говорить президент АУБ.

За рахунок чого, а точніше — кого живуть банки? Як виявилося, з 43 млрд грн, які було залучено банками у січні—квітні поточного року, майже 30 млрд грн було одержано від населення (люди несуть у банки свої заощадження, сподіваючись на цьому заробити) і тільки 2,5 млрд грн від компаній. Решта залучених грошей — міжбанківські депозити.

Куди потім банки ці гроші вкладають, тобто на чому намагаються заробити? Як уже було сказано, реальний сектор економіки не дуже прагне користуватися кредитуванням, за перші чотири місяці поточного року компанії взяли в кредит 11,4 млрд грн. Споживчі кредити населенню становили 2,4 млрд грн, а основну ж частку коштів (28,2 млрд грн) було вкладено у цінні папери, в тому числі 22,6 млрд грн — у державні цінні папери («Державні валютні облігації. Від міняйли до кидали — один крок»). Тобто відбулося кредитування уряду, гроші пішли на видаткову частину бюджету.

«Майже 23 млрд грн було вкладено у непродуктивні витрати. Це ще раз ілюструє стратегію влади — позичати. Що відбувається? Банки позичають у населення та підприємств гроші, вони б мали їх примножувати, вкладаючи у реальну економіку. А гроші, вкладені у витратну частину бюджету, не примножуються, не ростуть. На них не те що заробити, їх і повернути є проблемою. І з кожним роком ймовірність повернення зменшуватиметься. Економіка не працює і в таких умовах працювати не може», — переконаний президент АУБ.

Проблемні кредити

Чимала частина наданих кредитів до українських банків не повертається. Звісно, відповідна статистика не є відкритою. «Райффайзен Банк Аваль» оприлюднив свою статистику, яка свідчить, що проблемних кредитів у банку аж 34 %. Цей міжнародний банк зробив свій внутрішній рейтинг непрацюючих кредитів. Українська «дочка» — на першому місці, на другому — угорська, де проблемних кредитів 20 %.

Щоб вирішувати проблеми з кредитами (а точніше, «працювати» з боржниками), було придумано систему колекторів, яким банки передають борги за 30—40 %. Колектори днями і ночами починають настійливо турбувати не тільки боржника, а й його родичів, колег по роботі, знайомих. Інколи дзвонять у сільраду чи у ЖЕК за місцем проживання. Та це ще майже «цивілізовані» підходи. Бувають і значно гірші сценарії, які нагадують про буремні 90-ті роки.

Степан Кубів, народний депутат України, заступник голови Комітету ВР з питань фінансів і банківської діяльності, колишній банкір зауважує: «Завдяки колекторам банки нібито «очищуються» від проблемного кредиту, але ж це тільки ілюзія. Насправді так не відбувається, бо кошти, залучні у валюті, не компенсовані продажем. Взагалі система колекторів — це офіційно дозволений рекет. Це не та форма стягнення боргів, якою потрібно займатися, вона не є нормальною»...

За рахунок чого банки виживають? Вони зменшують чисельність працівників, закривають відділення, скорочують підрозділи. Набравши свого часу дорогих депозитів, тобто істотно збільшивши свою витратну частину, вони намагаються збільшити доходну частину — дати якомога більше кредитів, причому за зниженими ставками. Як вони потім будуть зводити кінці з кінцями — велике питання. Особливо враховуючи статистику проблемних кредитів.

«Поки влада не займеться економікою, ми будемо мати серйозні проблеми. Влада повинна нарешті повернутися обличчям до реальної економіки, а не займатися розв’язанням проблем платіжного балансу держави за рахунок запозичень. Потрібно підтримати виробництво, створювати нові робочі місця. У тому числі й за рахунок кредитів. Вони повинні йти на розвиток, а не на латання дір у бюджеті», — переконаний пан Сугоняко.

Життя у борг вичерпало себе

Степан Кубів вважає, що для виходу банківської системи з кризи необхідні системні зміни. «По-перше, потрібно провести чітку реструктуризацію активів (тобто кредитних зобов'язань перед банком.  — «Ракурс»), особливо фізичних осіб. По-друге, банкам слід збільшити обсяг свого капіталу. А по-третє, банки повинні більш відповідально підходити до формування відсоткових ставок за кредитами і депозитами. Бо нині операційна діяльність банків є збитковою».

Нардеп вважає, що банки не надають правдивої інформації про свою діяльність («Чи прозорі українські банки?»), особливо про те, що стосується активів і пасивів у валюті. Також замовчується реальна ситуація щодо іпотечних кредитів. Тому, на думку Степана Кубіва, кожен банк повинен проходити міжнародний аудит. І результати цього аудиту повинні бути доступні для вкладників, журналістів, фахівців. Але аудиту повинен підлягати не тільки сам банк, як це зараз відбувається, а й усі споріднені з ним структури, страхові та інші компанії-інсайдери. Бо аудит лише материнської структури не дає повної правдивої картини фінансового стану.

Також Степан Кубів вважає, що впровадження системи векселів, на якій наполягає уряд, призведе до краху економіки: «Я пригадую кризу 1998 року, яка була першим ударом по банківській системі та економіці. Тоді банківську систему «поклали» трастові компанії, всілякі фінансові піраміди на кшалт «МММ». А сьогодні економіку можуть знищити вексельні розрахунки. Отримавши вексель від держави, підприємство не може ним розрахуватися з бюджетом. Цей вексель стає просто папірцем, який згодом буде обов'язково дисконтовано. Якщо цей дисконт становитиме від 25 % до 40 %, що найбільш вірогідно, виникне фінансова «дірка» — дисбаланс грошової маси, який становитиме приблизно 340 млрд грн.

Система векселів — це те, що віддаляє Україну від міжнародних стандартів, відвертає інвесторів, і те, що сьогодні знищує малий і середній бізнес, приватного підприємця. Це вигідно тільки великим корпораціям, які не платять податки в Україні. Слід закінчувати з цією ганебною політикою жити в борг. Життя в борг вже вичерпало себе».