Забудова Києва: пристрасті за Генпланом

Ну що ж, продовжимо розбиратися у законодавчій базі, яка регулює те, куди і як розростатиметься українська столиця. Нещодавно «Ракурс» писав про законопроєкт №2143-3 «Про місто Київ — столицю України», який от-от має ухвалити Верховна Рада.

Однак найважливіший документ, що визначає розвиток міста, — це, безумовно, Генеральний план. Термін дії попереднього Генплану Києва, прийнятого 2002 року, закінчився 2020-го, і от уже майже рік столиця живе без головного містобудівного документа. Втім, нещодавно з’явилася звістка про те, що Генплан уже підготовано і на початку наступного року буде затверджено. Та поки цього не сталося, варто поговорити про історію його створення. За нею романи можна писати, їй-богу. Але ми спробуємо розповісти про все максимально стисло, дотримуючись хронології подій.

Генплан Києва — історія питання

Отже, робота над новим Генеральним планом столиці розпочалася, якщо судити з наявної інформації, ще 2008 року. У 2012-му тодішній начальник комунальної організації «Інститут Генерального плану міста Києва» («Київгенплану») Сергій Броневицький дуже докладно розповідав про проєкт. За його словами, за десять років, що минули після затвердження документа 2002 року, у розвитку міста спостерігався деякий перекіс: за темпами введення житла план перевиконувався, а от щодо доріг, транспорту та соціальної інфраструктури було виконано лише п’яту частину запланованих робіт. Можливо, свою роль відіграло те, що розрахунки приросту кількості жителів виявилися неточними, і населення Києва збільшувалося стрімкішими темпами: Генплан 2002 року відштовхувався від цифри 2,64 мільйона осіб до 2020 року, а вже 2012-го у столиці проживало 2,76 мільйона. Проте генерального плану не коригували.

Щодо нового містобудівного документа, то його Сергій Броневицький розписував у райдужних тонах: він, мовляв, покладе край хаотичній забудові міста, в історичних районах заборонять зводити будинки підвищеної поверховості, зелені насадження повністю збережуть, окрему увагу приділять розширенню соціальної інфраструктури.

Потворна забудова центру Києва стала можливою через те, що у старому Генплані не було заборони на будівництво в історичних районах висотних об’єктів, говорив начальник «Київгенплану». Нині ж розроблено історико-архітектурний опорний план із переліком усіх пам’яток архітектури, історії, культури та археології, і тепер об’єкти, включені до нього, не можна буде не те що зносити, а навіть реконструювати. Їх можна лише реставрувати.

Де брати землю

Розширювати межі Києва документом начебто не передбачено. А де ж брати землю? 2013 року в новинах про майбутній прекрасний Генплан з’явилася інформація про те, що в столиці є резерв площ аж у 10 тисяч гектарів. Тодішній головний архітектор столиці Сергій Целовальник наголошував, що стратегічний резерв міста — промзони. Виведення промислових підприємств за межі міста — це досвід європейських столиць, говорив він і наводив приклад Лондона, де за тридцять років площа промзон скоротилася з 10 до 3,5% від загальної площі міста. У Києві промзони займають 7,5% площі міста, тобто приблизно 5,5 тисячі гектарів.

Ще один резерв — так званий старий фонд і вільні території, що були відведені під громадську забудову, але так і не освоєні. Ці неосвоєні території розташовано в периферійних районах Києва — на Теремках, Позняках, Осокорках, у Голосієві, Дарниці.

«Найбільш правильно, з погляду містобудування, як на мене, починати будувати стартові багатоповерхові будинки, в які переселяти, за їхньою згодою, мешканців навколишніх «хрущовок», — каже Сергій Целовальник. — Потім зносити старі будинки і зводити нові вже на їхньому місці, і так далі за ланцюжком. Потрібно змінити вигляд забудови столичного міста, уникнути периферійного застою».

Крім того, за словами Сергія Целовальника, у межах Києва є 2,7 тисячі гектарів… земель сільгосппризначення, які теж можна використовувати під забудову.

Кадрові чистки й атаки «колишніх»

Усі ці чудові плани, озвучені у 2012–2013 роках, звичайно ж, вселяли оптимізм. Проте у вересні 2015-го мер Києва Віталій Кличко звільнив Сергія Целовальника з посади директора департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації через невідповідність займаній посаді. Слідом за ним полетіли і його заступники. (Начальник «Київгенплану» Сергій Броневицький тоді залишився на посаді.)

А новий Генплан почали критикувати всі кому охота.

«Я вважаю, що концепція Генерального плану глибоко неправильна в тому, що Київ повинен розвиватися у своїх межах… треба указом президента призначити одного губернатора на Київ та Київську область, створити одну адміністрацію столичної агломерації, яка забезпечуватиме розробку єдиної стратегії, один Генеральний план», — розповідав колишній голова КМДА Іван Салій.

Інший колишній, перший міський голова столиці Леонід Косаківський називав новий Генплан «катастрофою»: «Відповідно до цього плану нам пропонується побудувати фактично другий Київ у існуючих межах, тобто відбувається наступ на життєвий простір киян. Інфраструктура міста і так уже не витримує такого навантаження, тому колапс не за горами».

І головне — перший мер столиці стверджував, що новий Генплан непомірно дорогий. За його словами, реалізація проєкту «Великий Париж» обійдеться на 20 млн євро дешевше за новий Генеральний план Києва.

Однак колишні на те й колишні, щоб критикувати нинішніх. А між тим час життя чинного Генплану Києва добігав кінця.

Рік безвладдя: будуй, де хочеш

Ситуація ускладнилася рік тому: дія старого Генплану, прийнятого 2002-го, закінчилася, а новий, про який так смачно розповідали чиновники і який так критикували колишні градоначальники, так і не був остаточно підготовлений.

Здавалося б, найлогічніше — форсованими темпами довести до ладу документ, який і так мусолили роками. Але Київрада у ситуації, так би мовити, безплан’я приймає дуже цікаве рішення. Топ-чиновники КМДА Петро Оленич та Олександр Яструбенко запропонували таке: поки Генплан не дозрів, подовжити дію рішення Київради від 13 листопада 2013 року «Про затвердження міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у Києві». А 13 травня цього року депутати Київради затвердили за забудовниками право самостійно розробити 220 так званих детальних планів територій, що покривають місто. Буде Генплан, не буде Генплану, а будувати треба.

До чого це призведе? До того, що в місті виростуть чергові житлові будинки, і це, звичайно, добре, проте поява нового житла зовсім не означає, що під нього буде створено соціальну інфраструктуру. Кажучи простою мовою, перед середньостатистичною сім’єю, що купить квартиру в новобудові, постане проблема відсутності дитячих садків, шкіл, поліклінік. Непросто буде з вивезенням відходів, додаткове навантаження ляже на транспортні магістралі... загалом, перелічувати можна довго.

Словом, Генплан конче потрібен Києву.

Наступний

І робота зараз відбувається форсованими темпами. Наприкінці вересня за затримки у роботах над Генпланом було звільнено начальника комунальної організації «Інститут Генерального плану Києва» Сергія Броневицького, який так гарно розказував про переваги нового документа. Зараз за Генплан, судячи з новин, відповідають головний архітектор Києва Олександр Свистунов і згадуваний вище Петро Оленич.

І, повторимося, нещодавно з’явилася інформація, що Генеральний план уже готовий. Прийняти його планують у першій половині 2022 року. Чи так це буде, подивимося. Тішить, що, крім припинення хаотичної забудови Києва та обмеження висотності будівель у його історичному центрі, планом передбачено велике звершення — запуск метро на Троєщину! Ну і на Виноградар, що теж добре.

Хотілося б додати, що Генеральний план — документ усе ж таки дуже специфічний. Експерт у сфері девелопменту та будівництва Назар Бенч пише, наприклад, про те, що, крім Генплану, столиці потрібен і так званий майстер-план — документ, у якому прописано довгострокову стратегію розвитку міста. На відміну від Генплану, розібратися в якому може лише фахівець, майстер-план доступний кожному містянину, і розробляється він не лише міською владою, а й громадськими організаціями, науковцями, підприємцями.

«У деяких містах зовсім відмовилися від генпланів, зробивши вибір на користь майстер-планів. Так, влада Барселони заявила, що проєкт 1976 року, в основі якого було територіальне розширення, втратив свою актуальність», — пише Назар Бенч у своїй колонці на УП.

Однак Київ, на жаль, не Барселона. До речі, а ви знали, що столиця України посідає перше місце у Європі та восьме місце у світі за кількістю… хмарочосів?

Дехто із згадуваних у цьому матеріалі метрів містобудування стверджував, що висотна забудова — єдиний вихід для Києва, щоб місто не розповзалося вшир. Проте кам’яні джунглі на кшталт тих, що сьогодні збудовані, наприклад, на Позняках, можуть стати серйозною проблемою.

Про хмарочоси — і київські, і закордонні — ми й поговоримо в наступному матеріалі.