Як Міністерство юстиції програло «бермудський трикутник»

Двадцять п’ятого жовтня Верховний суд завершив спір між Київською міською радою і Міністерством юстиції України, що виник із приводу права власності на столичний палац реєстрації шлюбів, прозваний киянами за його нетрадиційну архітектуру «бермудським трикутником». У судів різних інстанцій виявилися різні погляди на це питання, однак остаточне рішення було ухвалене на користь територіальної громади міста, а Мін’юст у цій історії показав, що не гребує користуватися сумнівними методами реєстрації нерухомого майна, які за інших обставин самі ж керівники даного відомства назвали би рейдерськими.

«Чорна реєстрація»

Спори щодо права власності на офісні будівлі, які виникали між місцевими органами влади з одного боку й міністерствами з іншого, практикувалися ще за радянських часів. Ними займалися установи Державного арбітражу – попередники нинішніх господарських судів, але тоді вони не були такими частими, оскільки в більшості подібних випадків суперечки між міністрами і «батьками міст» вирішувалися в кабінеті першого секретаря КПУ. В нинішню епоху вони стали значно частішими й гострішими. Відправною точкою описуваного нами конфлікту вважається постанова  Кабінету міністрів України від 5.11.1991 р. про розмежування республіканської та комунальної власності, тобто власності загальнодержавної та власністю адміністративно-територіальних одиниць. В рамках її реалізації13 січня 1992 року виконавчий комітет Київської міської ради народних депутатів ухвалив своєрішення № 26, що в подальшому стане знаменитим. Зокрема встановив, що комунальною власністю міста є нежитловий будинок на проспекті Перемоги, 1, площею 2 883 квадратних метрів. Це і був той самий палац одружень, в якому з моменту його зведення в 1982 році розмістився Центральний відділ запису актів цивільного стану Управління юстиції Києва.

Попервах останнє користувалося ним на правах оренди, але в 2000-уроці рішенням Київміськради його було передано до сфери управління Міністерства юстиції України – це така специфічна форма користування, коли нерухомість формально не твоя, але й платити за неї тобі не треба.

Безконфліктний період відносини з приводу зазначеної будівлі тривав два десятиліття. Безпосередньою причиною судового процесу стало те, що 31 серпня 2020 року МЮУ офіційно зареєструвало своє право власності на нежиле приміщення площею 3 351 квадратних метрів, розташоване на проспекті Перемоги, 11. Попри те, що відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі – Держреєср) внесла державний реєстратор Департаменту з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації, керівництво останньої не одразу дізналося про те, що в міста фактично вкрадено відомий усім киянам палац одружень. Зовні городяни, звичайно, нічого не помітили – в ньому як був розташований відділ реєстрації актів цивільного стану, так він там і залишився й, напевне, залишиться й далі, що б там не сталося. Але для міської влади це питання все одно було принциповим. Уявімо варіант, що внаслідок черговоїреформи зазначена реєстраційна функція буде передана з компетенції органів юстиції до компетенції місцевих органів влади. В такому випадку міністерство, за яким закріплене право власності на цей будинок, вправі буде розмітити в ньому вже не реєстраційну, а якусь іншу – судово-експертну або кримінально-виконавчу установу. Інший варіант – МЮУ не стане перепрофільовувати цільове призначення палацу, а передасть його в користування, тільки в цьому випадку вже громада міста муситиме платити Мін’юсту за його оренду, а не навпаки, як це було колись.

Чому палац змінив адресу

З тексту судових рішень неможна дізнатися, чи були якісь переговори з цього приводу між мером міста Віталієм Кличком й міністром юстиції Денисом Малюською.  Але в червні 2021 року Київміськрада подала позов про витребування майна з чужого незаконно володіння. Позовбуло задоволено рішенням Господарськогосуду Києва від 4.11.2021 р. Позовні вимоги міста було аргументовано тим, що єдиним документом, який встановлює право власності на спірну будівлю є зазначене вище рішення міськвиконкому № 26. Для того, щоб змінити власникацієїнерухомості,потрібно було скасувати або принаймні змінити це рішення, чого протягом трьох десятиліть зроблено не було, відтак правовласності залишається за територіальною громадою Києва.

Як відомо, право власності на нерухомість засвідчується записом до відповідного Держреєстру. Тільки засвідчується, але не встановлюється, бо згідно із законом, запис має бути скасований, якщо  його внесено без належних підстав, зокрема без наявності законного правовстановлюючого документа. Рейдери часто так чинять: підкупають державного реєстратора, незаконно вносять запис про своє право власності, а потім, озброївшись витягом з держрєстра й підкріпившись бригадою приватної охоронної фірми, здійснюють силове захоплення того чи іншого об’єкту. Функція протидії таким зловживанням покладена саме на МЮУ, в структурі якого заколишнього міністра Павла Петренка працювала комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, а занинішнього– колегія з аналогічною назвою. Діяльність обох викликала чимало нарікань, але чому дивуватися, якщо саме керівництво Мін’юсту в своїх вузьковідомчих інтересах вдається до рейдерських способів реєстрації.

Аргументи відповідача полягали в тому, щовідповідно до Рішення міськвиконкому № 26, право власності громади Києва встановлене на нежитловий будинок на проспекті Перемоги, 1, площею 2 883 м², а в позовній заяві назване нежиле приміщення на проспекті Перемоги, 11, площею 3 351 м². Отжейдеться про два різні об’єкти нерухомості й позивач претендує на той із них, який йому не належить, а відтак у задоволенні позову має бути відмовлено.

Такий підхід до справи ніяк не можна назвати гіднимтого рівня солідності, на якому мають перебувати юристи будь-якого міністерства, а  тим більше юстиції. Загальновідомим є той факт, що в березні 1985 року в рамках святкування 40-річчя капітуляції Німеччини в Києві було створено проспект Перемоги,який тягнувся від однойменної площі до західної межі міської смуги. Його зліпили з Брест-Литовського проспекту й невеличкого відрізку бульвару Шевченка, внаслідок чого палац одружень, який до того був першим номером, несподівано для себе став одинадцятим. Відповідно до рішення виконкому Київміськради підпорядковане йому Головне архітектурно-планувальне управління повинно було протягом трьох днів упорядкувати нумерацію адрес розташованих на новоспеченому проспекті будинків, організацій і підприємств. Як бачимо, реалізація саме цього пункту в силу об’єктивних причин розтягнулося на значно довший термін і ще в середині дев’яностих номери на табличках вганяли в стан розгубленості не лише гостей міста, а й деяких корінних киян. Що ж стосується різниці в площах, то це легко пояснити постійно триваючими процесами інвентаризації та актуалізації відомостей про об’єкт нерухомого майна.

Правильне рішення було скасоване з формальних причин. Однак радість позивача від перемоги була затьмарена вердиктом Північногоапеляційного господарського суду, який 13 липня вже цього року скасував рішення ГС Києва й ухвалив нове, яким у задоволенні позову було відмовлено. Судді не стали глибоко вдаватися в деталі того, кому належить право власності на спірний будинок, а керувалися виключно формальними мотивами, оскільки місто невірно обрало спосіб захисту. Так, позовні вимоги полягали у витребуванні майна з чужого незаконного володіння. Такий спосіб захисту законом передбачений і закріпленийу статті 387 Цивільного кодексу України. Але витребовувати майно з чужого незаконного володіння можна лише в тому випадку, якщо відповідач справдізаволодів ним незаконно й без відповідної правової підстави. Проте, на думку суддів Північного АГС, Мін’юст заволоділо ним законно й підставою для цього було те саме ухвалене в 2000 році рішення Київміськради про передачу будівлі в оперативне управління МЮУ. Отже позовні вимоги сформульовано неправильно й відповідно до положень Господарського процесуального кодексу задоволенню не підлягають. Яким чином їх треба сформулювати правильно – цього ПАГС пояснювати не став.

Крім того, колегія суддів звернула увагу на те, що за словамипредставника позивача, останній просить витребувати палац одружень з незаконного володіння міністерства, але при цьому не має наміру зобов’язувати відповідача повертати спірне нерухоме майно. Тобто Київміськрада не заперечує проти того, щоб органи юстиції й далі використовували будівлю за призначенням, яка полягає в урочистій реєстрації шлюбів, тож ця обставина, зазначено в постанові, свідчить на користь того, що в задоволенні позову слід відмовити.

Зазначена постанова Північного АГС була оскаржена в суді касаційної нстанції, який 25 жовтня її скасував і залишив у сили раніше ухвалене рішення ГС Києва. Ключовим аргументом для такого реверса стало те, що суд апеляційної інстанції помилково ототожнив передачу в «сферу управління», про яку йшлося в рішенні Київміськради, з передачею в «оперативне управління», яку приписали останній судді ПАГС. Насправді це не одне й те ж саме – детальне пояснення того, чим одна відрізняється від іншої, була би надто обтяжлива для уваги читача, тому зупинимось лише на одному, найбільш доступному для розуміння моменті, який навели судді Касаційного господарського суду.

Так, відповідно до правого висновку, викладеного в постанові Великої палати Верховного суду від 22.01.2019 у справі №  910/1224/17, майно комунальної власності не може передаватися в оперативне управління підприємствам, установам, організаціям, які не були утворені відповідниморганом місцевого самоврядування та не знаходяться в його підпорядкуванні.

За таких обставин у Мін’юсту не виникло й не могло виникнути права оперативного управління щодо спірного приміщення. В іншому ж Верховний суд у складі колегії суддів КГС повністю погодився з трьома основними висновками ГС Києва: перший – запис у Держреєстрі ще не свідчить про безспірне право власності міністерства на палац; другий – ухвалене ще в 1992 році рішення Київміськвиконкому № 26 щодо належності будівлі територіальній громаді Києва ніким не скасоване й залишається чинним; третій – МЮУ не надало переконливих доказів того, що в справі йдеться про два різні об’єкти нерухомості й позивачнібито претендує на те, що йому не належить відповідно до зазначеного вище рішення виконавчого комітету Київської міської ради.

Отже позов про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено, а це, відповідно дочинного законодавства, тягне за собою автоматичне скасування запису в Держрежстрі про те, що право власності на «бермудський трикутник» належить Міністерству юстиції.