Арбузов—Вілкул, або Порядок денний нового прем’єра

З одного боку, колишній керівник банку з можливістю зберігати і множити в засіках те, що є, з іншого — кризовий керуючий, здатний, з його розповідей, зробити життя легітимним. Наскільки відомо, інші кандидатури сьогодні не розглядаються, хоча на політичному небосхилі нове обличчя може з’явитися в будь-яку мить.

Чим закінчиться протистояння і чи принесе воно користь Україні? У першому випадку все залишиться під цілковитим контролем, змін не очікуй. Отримуй лише подальше поліпшення ситуації. «Покращення» головує, як Молох, воно передбачуване, як прийдешня ніч. Невгамовним людям хочеться щасливого і спокійного життя. Думається, що саме повного спокою слід очікувати в цьому випадку. Хоча, якщо говорити про передвиборні зміни в курсі держави, то це не найправильніший шлях. Другий варіант загрожує тривалими перестановками і корективами, тут можливо багато чого: як грандіозний провал, так і успіх — залишилося тільки почекати. Чим ми, народонаселення, лише й займаємося, перебуваючи під олігархічною експансією господарів бізнесу України. Тим більше що в обмежених амбіціях претендент не викритий. Хоча й не був інкубований із «золотої молоді», а зростав знизу вгору.

Різко збільшилася частота присутності обох кандидатів у ЗМІ, втомленого патріарха з геологічною освітою ніби й не чути. То один нараду Кабінету міністрів відкриє і розповість, як він стурбований труднощами для іноземних інвесторів, пригрозивши пакетом постанов уряду. Потім інший відкриє музичний open-air фестиваль, ще й штраф у Дніпропетровську ДАІ за керування байком без шолома встигне заплатити. Два прямі конкуренти на полі мас-медіа, з часом конкуренція посилюватиметься. На неї стануть витрачати кошти й шукатимуть нових можливостей продемонструвати електорату власну значущість, спроможність і незамінність. От тільки ефективність подібного PR (англ. public relations — зв’язки з громадськістю) вкрай сумнівна. Гарант Конституції може прийняти будь-яке рішення, що не залежатиме від кількості випадків появи обранця в ЗМІ.

В українській політиці зазвичай ставлять на бізнес і силу. В обох випадках маємо справу з важковаговиками, хоча і з різними джерелами виникнення сили. За криворізьким яппі (англ. yuppie, абр. від young urban professional person — молода міська професійна людина) явно проглядається фігура власника групи СКМ, за хлопцем з хорошої донецької сім’ї стоїть найвідоміша донецька сім’я.

Чи потрібно остерігатися змін, які, безсумнівно, будуть? Країна вступає в передвиборний рік, і президент бажатиме якнайвигідніше подати свою персону перед 2015 роком, а отже, захоче звільнитися від кола людей, з якими в народу асоціюється нинішнє становище. Чого очікувати Україні від зміни лідера уряду? Запитання дуже актуальне. Відповіді звучать просто, але на ділі їх нелегко втілити в життя. Розквіт або звичайна стабільність економіки ґрунтується на сприятливому інвестиційному кліматі. На політичному, соціальному та економічному становищі в країні, яке є дохідним із точки зору всіх потенційних інвесторів, як внутрішніх, так і зовнішніх. Коли в економіку вкладається власний капітал для його ефективного використання, за умови, що держава дає гарантію збереження і вільну репатріацію прибутку (лат. repatriate — повернення на батьківщину). Інвестиційний клімат країни визначається двома чинниками: інвестиційним потенціалом та інвестиційним ризиком.

Інвестиційний потенціал ґрунтується на сукупності макроекономічних показників (темпи економічного зростання, співвідношення споживання і заощаджень, ставка позичкового відсотка, дохідна норма прибутку, рівень і динаміка існуючої інфляції, споживчий попит населення) і факторів виробництва (праця і капітал), плюс розвиненість інфраструктури. На основі інвестиційного аналізу завчасно характеризується його потенціал.

Інвестиційний ризик характеризується рівнем прогнозу отримання прибутку в майбутньому від інвестицій у країні. Ризик прибутку інвестицій включає політичну, економічну і соціальну складові.

Найважливіше завдання уряду — створення сприятливого інвестиційного клімату. Потрібно висунути мінімум вимог, до яких належать стабільна загальноекономічна і політична ситуація, зрозуміла і працююча законодавча база, наявність розвиненої інфраструктури, покликаної забезпечити ефективний інвестиційний процес. На сьогодні індекс інвестиційної привабливості за п’ятибальною шкалою розташовується далеко нижче трійки. За 19 кварталів досліджень, проведених Європейською бізнес-асоціацією (EBA), цей індекс перебуває в самісінькому низу  (див. графік).

У зв’язку з цим ідеться про зміни в уряді. Очікування адекватних нових дій з боку управляючих структур і нових людей, здатних ці дії проводити. Починаючи з другого кварталу 2011-го (тобто два роки) йде постійний спад, який не помічати просто не можна. У квітні 2011 року урядом було розглянуто і прийнято Інвестиційну реформу України, метою якої декларувалося залучення прямих інвестицій в економіку, формування позитивного інвестиційного іміджу України у світі, а також позиціонування України як фінансового, політичного та бізнес-центру в Східній Європі.

Нинішній керівник уряду у вересні 2010 року заявляв, що Україні для виходу з кризи потрібно три роки. Через місяць настане вказаний чиновником час. Переконаний, що потрібно вже зараз ухвалювати рішення для стабілізації ситуації, в тому числі й кадрові. Інвестиційний клімат в Україні — один із найгірших у світі, що видно неозброєним оком з поведінки іноземців. Іноземні банки продають своїх українських «дочок», інвестори тікають, а ті, що залишаються, скаржаться на труднощі. Такі скарги озвучуються на засіданні уряду, багаторічні розмови про порушення прав кредиторів вилилися в ухвалення законів, але законодавчі гарантії так і не запрацювали. Скорочується кредитний потенціал банківської системи України, звідси і скорочення ВВП. Спроби чиновників сказати не всю правду про стан економіки створюють бар’єри між потенційними інвесторами та урядом. Ймовірно, потрібні люди, здатні управляти державою в стані кризи, а не тимчасові виконавці, котрі переймаються миттєвою вигодою і підтримкою власної незаплямованості. Важливим є розуміння, що країна перебуває в стані дефолту, що існуючу економіку не можна назвати ринковою.

Уряд має впровадити режим секвестру (від лат. Seqvestro — ставлю поза чимось, віддаляю), тобто скорочення видатків при виконанні окремих статей або всього державного бюджету. Скоротити видатки на президентську адміністрацію, депутатів, уряд, суди, міліцію тощо. Дуже хочеться, щоб урядом управляла людина, здатна на такі дії. Створення антирейдерської Міжвідомчої комісії з питань захисту прав інвесторів, протидії незаконному поглинанню та захопленню підприємств має вигляд половинчастого заходу, нездатного оперативно впливати на постійно виникаючі проблеми, хоча є кроком у напрямі бізнесу. На сьогодні потрібні не терапевтичні, а хірургічні заходи з виведення економіки з нинішнього стану.

Відомо, що вартість проекту на 85—90 % складається з вартості репутації. По репутації нашої країни з її експортною орієнтацією завдано серйозного удару діями структур, що управляють Україною. Неможливість захистити інтереси інвестора за законом, жорстка фіскальна політика, регуляторні перепони призвели до того, що ведення бізнесу в Україні іноземці дружно називають екстремальним. Екстрим — це добре, але більшості бізнесменів важливі зрозумілі чинні правила і спокій. Ламати стереотип — доля нового керівництва країни. Зараз не можна сподіватися, що все обійдеться саме собою.

Для керівництва важливо чесно визначити для себе, в якому стані перебуває держава. Заявити про це і зовнішнім спостерігачам, і своєму народові. «Потьомкінські села» мають прекрасний вигляд, але жити в них не можна. Розібратися зі станом країни можна самим, можна з допомогою експертів. Це потрібно розуміти та оперативно реагувати на всі зауваження й пропозиції. Начебто вже є цілі міністерства, які за своєю суттю повинні таким займатися. Якщо цього не відбувається, то не гріх відкоригувати систему контролю.

Важливо визначитися зі стратегічними напрямами розвитку держави і надати цьому силу закону, потім реагувати на вузькі місця як на порушення генеральної лінії і невиконання законодавства. Економічна модель розвитку країни впроваджується довго, протягом багатьох років. Такі проекти існують у сусідній Польщі. Модель економічного розвитку є в Німеччині. У китайців створено багаторічний план, будь-яка розвинена економіка не може ігнорувати планування, перелічувати все не потрібно. Декларацій і заяв у нас було чимало, але Україна давненько не жила згідно із затвердженим планом.

Як приклад можна навести переорієнтацію виробництва на внутрішнього споживача — економіка того ж Китаю до середини XIX століття була найбільшою у світі, причому за цілковитої відсутності зовнішньоекономічних відносин. А в США сьогодні лише 10 % валового національного продукту йде на експорт, решта споживається всередині країни. Ми легко можемо запланувати зниження залежності від зовнішньої торгівлі нашої країни, керуючись наявністю людських і природних ресурсів, що історично нам дісталися й необхідні для незалежного розвитку.

Складне й болюче питання про землю. На сьогодні земля давно стала товаром, причому одним із найбільш ліквідних. Офіційно вона ніяк не продається, але тіньовий ринок існує. Формуються великі господарства за принципом латифундій (лат. lātus — просторий, fundus — ферма, нерухомість), контрольовані місцевими кланами і великими агротрейдерами. Великі (понад 5 тис. га) ділянки землі купуються в обхід усіх норм і мораторіїв, використовуються та обробляються. Власники таких ділянок спокійно можуть кредитуватися в Європі, Америці, в будь-яких розвинених державах. Ринок землі — потужний інструмент, здатний вирвати країну з лап будь-яких криз. Керівництву країни слід продовжувати легітимізувати ситуацію навколо цього. Причому має продаватися земля будь-якого призначення, з контролем справедливого її використання. Зі створенням діючого Земельного банку. З усіма законодавчими коригуваннями. Про землю завжди довго і складно говорити, важко приймати рішення, що влаштовують усіх, але це питання давно висить невирішеним. Може, нове керівництво Кабінету міністрів наважиться, нарешті, поставити крапки над «i» в цьому туманному і для багатьох болючому питанні. Для цього потрібні внутрішня сила і непересічна політична воля.

Один із простих і миттєвих виходів — друк грошей. Але навіть у цьому разі слід спрямовувати кошти в реальний сектор економіки, до якого входять як галузі матеріального виробництва, так і сфера виробництва нематеріальних форм багатства і послуг (тобто туди, де люди працюють, щось виробляючи). Просто надруковані гроші, нічим не підтверджені, в жодному разі не можна роздавати у вигляді допомоги і пенсій або передавати у фінансовий сектор. Небезпеки для ринку після випуску непідтверджених кредитних грошей ніхто не відміняв, непоправні обвали економік бувають.

Світ займається санацією (лат. sanatio — оздоровлення, лікування) після кризи. Важливим напрямом використання результатів світової фінансової кризи в національних інтересах України була б переорієнтація на нові центри економічного розвитку, включаючи корекцію міжнародних валютно-фінансових механізмів. Було б непогано трансформувати сприйняття нових світових фінансових центрів при зміні розстановки сил. Вихід Китаю на провідні позиції у світі, змінене співвідношення «долар—євро», інші зміни, не описані в підручниках. Час уже Україні замислитися про зміну структури золотовалютних резервів і перехід на розрахунок в інших іноземних валютах. Можливим позитивним варіантом виходу із світової фінансової кризи могло б стати оновлене позиціонування України в масштабах планети, включаючи геоекономічні і, звичайно, відповідні геополітичні чинники. Потрібно визначити реальні цілі не лише у міжнародній економічній, але і в міжнародній політичній сферах. Непогано б новому керівництву країни конструктивно подумати про це.

Є ще один, неринковий, шлях. У людей, прихильних до ідей протекціонізму, є розуміння, що ринок сам по собі не в змозі контролювати виникаючі огріхи, його функція — лише в підвищенні конкурентоспроможності підприємств, індивідів і держави. Роль держави як регулятора — впливати з допомогою будь-яких важелів на його нормальне функціонування. Політика розумного протекціонізму передбачає зростання ролі державного регулювання економіки і відмову від ілюзій «ринкового саморегулювання». Саме наявність ефективного державного регулювання економіки пояснює успіх реформ у всіх успішних країнах — від Китаю до Бразилії. Однак головним напрямом протекціонізму має стати політика державного стимулювання експорту, що вже сьогодні здатна принести непогані дивіденди. Така складова точно підійде новому прем’єр-міністру і буде зустрінута з розумінням.

Тут озвучені можливі варіанти поведінки керівництва нашої держави. Набагато логічніше залишити про себе пам’ять у вигляді реальних справ.