Держзембанк планує перетворити землю на гроші

«Земля повинна працювати в інтересах суспільства»

В нашій країні, напевне, ніхто не піддає сумніву те, що аграрний сектор і переробка продукції сільського господарства —це наша сильна сторона, це те, в чому ми цілком конкурентоспроможні на світовому ринку. Саме аграрне виробництво, за твердженням багатьох експертів, здатне дати суттєвий поштовх розвитку нашої економіки. При цьому не слід забувати і про те, що розвиток сільського господарства сприятиме й розвиткові сільських територій, які від часів розвалу Радянського Союзу і розпаювання колгоспних земель знаходяться у занепаді. На жаль, приватна власність на землю, на яку було покладено багато надій, не принесла очікуваних результатів. Колгоспи зникли, а разом з ними зникли й робочі місця, дитячі садки, клуби та лікарні.

А повноправним господарем своєї землі селянин так і не став. З семи мільйонів дрібних землевласників обробляють свій особистий пай одиниці. Адже ці нечисленні гектари, які цілком можна використовувати для власних потреб, не годяться для товарного виробництва. Аграрії-практики стверджують, що неможливо рентабельно працювати на двох-п'яти гектарах. Навіть на 20-ти неможливо. А на продаж земель сільгосппризначення діє мораторій. Ось і використовують селяни свої земельні паї в єдиний можливий спосіб — здають їх в оренду агрофірмам і фермерам. Ціна оренди власникам-селянам здається жалюгідною, але для орендарів це величезні гроші, особливо якщо орендар — дрібна агрофірма з рентабельністю 10%.

Однак крім дрібних землевласників є ще один власник землі — держава, якій належить 49% земель України, в тому числі й земель сільгосппризначення. Точну цифру цінних гектарів поки не знає ніхто, зараз в кожному регіоні силами обласних землевпорядників проводиться інвентаризація. Державне агентство земельних ресурсів України на своєму сайті постійно повідомляє про хід цієї інвентаризації, яка наразі повністю завершена лише в Одеській і Кіровоградській областях. На території 26 районів Одеської області проінвентаризовано 22,55 тис. га державної землі сільськогосподарського призначення, на Кіровоградщині — 63 тис. га. На території 18 районів Донецької області, де інвентаризація йде з 2011 року, у державній власності знаходяться 2 млн 41,5 тис. га земель сільгосппризначення, з яких понад 630 тис. га — землі держзапасу та резервного фонду. На Рівненщині, де провели інвентаризацію 72% держземель, у наявності 69,9 тис. га угідь. До кінця року планується закінчити інвентаризацію 102,33 тис. га державних угідь у Запорізькій області.

Для чого ж держава «обходить володіння свої»? Річ у тім, що державні мужі нарешті зрозуміли, що земля сільгосппризначення —  величезний капітал, який досі чомусь був недооцінений. Державні землі сільгосппризначення, в тому числі землі держзапасу і держрезерву, до недавнього часу перебували в розпорядженні місцевої влади.

«Раніше ці землі були особистою вотчиною кожного голови району, —розповідає Олександр Купріянов, генеральний директор агрокомпанії «Барвінок» з Харківської області.— Саме він визначав, кому і за які гроші здавати їх в оренду. Куму за 1,5% від оціночної вартості, брату кума за 2%, а ворогу кума за 5%. Таким чином і відбувалося регулювання земельних відносин в районі. У результаті, в нашому Барвінківському районі з 70 тис. га землі 35 тис. знаходяться у користуванні двох величезних американських компаній».

За словами О. Купріянова, в цих іноземних агрохолдингів принцип користування землею дуже простий: вони отримують дозвіл на виготовлення техдокументації, замовляють її і більше нікуди не квапляться. Після цього, за згодою голови району, до господарства регулярно навідується комісія, яка складає акт про недоотриманий державою дохід. В результаті агрохолдинги платять мізерні 1,5% від оціночної вартості землі, на чому питання вичерпується. І хоча з поточного року земельними питаннями займаються обласні агентства з земельних ресурсів, ситуація не змінилася.

Вчений-меліоратор Ольга Жовтоног, доктор с/г наук, вважає, що земля повинна працювати в інтересах суспільства. І суспільство має знати, що відбувається з цією землею. А держава, яка має у своїй власності землю, повинна дбати про неї.

Безумовно, опікуватися землею потрібно не так, як це відбувається зараз. Розпорядників землі не повинно бути багато, цим має займатися єдина структура. І самі питання землекористування мають бути впорядковані. На думку О. Жовтоног, консолідація земель потрібна для оптимізації умов землекористування, для більш прибуткового сільськогосподарського виробництва. Вона дозволить ефективніше проводити природоохоронні заходи та розвивати рекреації. «Село може виживати не тільки за рахунок сільського господарства, але й за рахунок найбагатших природних умов, які в нас є», — говорить доктор с/г наук.

Тому держава і вирішила консолідувати свої землі і передати їх управління Публічному акціонерному товариству «Державний земельний банк» або просто Держзембанку. Ця державна структура покликана не тільки керувати державними землями, здаючи їх в оренду агрогосподарствам, але й надавати підтримку малому та середньому агробізнесу, кредитуючи їх за доступною ціною.

Голова правління Держзембанку Світлана Скосирська вважає, що саме об'єднання функцій управління землею і кредитування малого та середнього бізнесу надасть структурі можливість реально впливати на ситуацію у сільському господарстві.

«Ми всередині банку можемо чітко розділити ці функції і ці фінансові потоки. Цього достатньо, — каже С. Скосирська. — Я точно знаю: якщо управління землею і кредитування розділити і розпорошити по різним структурам, аграрії ніколи не дочекаються кредитів. Уявіть, що банк має у своєму розпорядженні тільки виділені бюджетні кошти. Я вже не кажу про те, що з держбюджетом у нас проблема. Але хто може гарантувати, що завтра не буде інфляції і ці гроші не перетворяться на ніщо? А так у нашому розпорядженні величезний капітал — земля. Ми збираємо гроші з орендарів землі та пускаємо їх на розвиток тих же регіонів, ми створюємо нові види виробництв, нові робочі місця, даємо можливість сільським територіям розвиватися. Саме ця модель найбільш прийнятна зараз, вона просто необхідна для того, щоб аграрії отримали доступ до дешевого кредитування».

Чому саме банк?

Чому саме земельний банк, а не, скажімо, фонд? Робоча група вивчала різні організаційні моделі і дійшла висновку, що найбільш прийнятна модель — це банк, структура більш прозора і зрозуміла, ніж будь-яка інша. Банк повинен щодня звітувати про свої фінансові операції, в той час як фонд, наприклад, звітує раз на квартал.

Отримуючи гроші від оренди землі, банк може відразу ж, обминаючи казначейство та інші державні структури, пускати їх на кредитування. Причому та сума, яка зібрана від оренди землі в конкретному регіоні, піде на кредитування аграріїв цього ж регіону.

Розробляючи концепцію Держзембанку, робоча група вивчала різні моделі подібних установ — від вітчизняного Селянського поземельного банку, який доволі успішно функціонував з 1883 по 1917 роки, до Земельного банку Південно-Африканської Республіки, що відзначив цього року свій 110-річний ювілей. Як стверджує голова правління банку пані Скосирська, взяли на озброєння найкраще з того, що було напрацьовано у цій сфері.

В основі всіх земельних банків лежить управління земельними ресурсами насамперед для розвитку сільських територій. Банк стає посередником, що допомагає зробити державне управління земельними ресурсами цивілізованим і прозорим для суспільства.

Хочеш миру — готуйся до війни

Чому це раптом виникла необхідність у створенні подібної структури? Світлана Володимирівна говорить: «Якщо ми хочемо відкрити свої кордони і свої ринки, нам необхідно підготуватися. Ми повинні уникнути тих помилок, які були зроблені іншими країнами у той момент, коли вони відкривали свої ринки».

Коли в Аргентині відкрили ринок землі, туди кинулися великі трансконтинентальні корпорації, які на цих землях почали вирощувати технічні культури. При цьому люди, які раніше були зайняті в сільському господарстві, мігрували в міста в пошуках роботи. У країні з'явилася величезна кількість безробітних. Малий і середній аграрний бізнес у країні наказав довго жити.

Ще один показовий приклад, цього разу європейський. Коли Румунія увійшла до складу ЄС і відкрила ринок землі, туди приїхали італійці та скупили величезні ділянки. Але не для того, щоб їх обробляти, а навпаки: щоб сільське господарство в Румунії не розвивалося, щоб винищити потенційних конкурентів. Зараз на цих землях сільськогосподарського призначення — хащі.

«Потрібно зробити все можливе, щоб до того часу, як ми відкриємо ринок землі, наші малі та середні агрофірми були досить сильними. Добре, що у нас є величезні агрохолдинги. Але потрібно утримати малий і середній бізнес на селі. Потрібно дати йому можливість прокредитуватися на нормальних умовах, щоб цей бізнес розвивався. Ми хочемо підтримати нашого сільгоспвиробника», —каже пані Скосирська.

До того ж, за допомогою держзембанку держава збирається вирішувати питання продовольчої безпеки країни.

Кредитування: сьогодні під 12%, потім, може, й під 2%

Найближчим часом банк буде давати аграріям кредити під 12% річних. «Потім, можливо, й під 2%»,— пообіцяла С. Скосирська.

На селі господарствам гроші потрібні, зазвичай, двічі на рік — на підготовку посівної і на збирання врожаю. Віталій Литвиненко, директор компанії «Агропродукт», пояснює: «Сільськогосподарське виробництво має свої особливості. Будь-який бізнес можна «розтягнути», почекати. А у нас все дуже чітко. Сіємо і збираємо врожай у конкретні короткі терміни. Якщо нам потрібні гроші, то саме сьогодні. Завтра — вже пізно. Можна тільки сказати: «Дякуємо, до побачення» і почати сушити весла».

Будь-яка операція, яка відбувається на землі, вимагає великої точності в часі та великих грошових вкладень. Сьогодні в комерційних банках процедура отримання кредиту досить тривала.

«Навіть якщо у вас є добре заставне майно, гарна кредитна історія та ресурси, 3–4 тижні піде на прийняття рішення щодо кредитування. На вас дивляться з різних боків, з різних проекцій і в розрізі. Звичайно, хотілося б зменшити ці терміни. Місяць — це дуже довго», — стверджує В. Литвиненко.

У комерційних банках кредитні ставки для сільгоспвиробника коливаються від 18 до 24% у гривні. Такі кредити беруть, як правило, на купівлю паливно-мастильних матеріалів, насіння, гербіцидів. При купівлі техніки існують різні лізингові програми, які надають дилери виробників. Вони більш короткострокові, але і дешевші. Адже закордонні виробники с/г техніки в своїх банках кредитуються під зовсім інші відсотки. Але агрофірма в такому випадку бере на себе всі валютні ризики. Якщо станеться черговий дефолт, їй не позаздриш.

Ті, хто понабирав таких кредитів під виглядом лізингових програм до 2008 року, дуже постраждали під час кризи. Їм ці дешеві програми обійшлися набагато дорожче, ніж дорогі банківські кредити в гривні.

«Якщо у тебе є правильна застава — майнові комплекси, нормальна техніка і ти готовий йти на нормальні коефіцієнти покриття, то кредитуватися зможеш під 18%. Якщо у тебе господарство «не дуже», то й ризик більший, а значить, кредитуватися ти зможеш в кращому випадку під 24%. Виходить парадокс: замість того, щоб своїм кредитом підтримати кволе господарство, комерційний банк погіршить його і без того тяжке становище. Як казав Марк Твен: «Банкір — це людина, яка позичить вам парасольку в сонячну погоду, щоб забрати її, тільки-но почнеться дощ». Тому ми і не пробуємо розвиватися», — зізнається О. Купріянов.

За його словами, сьогодні рентабельність сільського господарства значно впала через скасування відшкодування ПДВ експортерам та підвищення оціночної вартості землі в 1,7 разу. Останнє призвело до збільшення орендних платежів. Зараз орендар платить від 460 до 620 грн за га. Тому рентабельність агровиробництва низька — від 10 до 20%. Сьогодні розвиток на банківських кредитах, як це було у 2006–2007 роках, неможливий. Це дуже ризиковано.

«Якщо Держзембанк буде давати дешевші кредити, хоча б під обіцяні 12%, то малі та середні виробники зможуть розвиватися. Що стосується великих, то вони досить добре фінансуються своїми зарубіжними господарями», — підкреслює О. Купріянов.

Держзембанк не планує розвивати свою мережу, а буде працювати через інші банки, використовуючи їхні філії, обладнання та трудові ресурси. До того ж планується активне залучення грошових коштів комерційних банків.

Ганна Сидорова, керівник банківського напряму Держзембанку, говорить: «Ми розробляємо спільні програми кредитування з іншими банками. Звісно, ми зацікавлені в здешевленні кредитів. Ми бачимо два джерела коштів: випуск облігацій, що фінансуються Нацбанком, і пошук виходів на міжнародні фінансові інститути».

Інші приємні новини для аграріїв

Безумовно, гроші даватимуть не просто так, а під заставу. Але як застава може бути використана аграрна розписка на наступний врожай. На щастя, цього року набрав чинності Закон України «Про аграрні розписки», який дозволяє використовувати майбутній врожай як заставу при кредитуванні.

«Як правило, в хороших господарствах майбутній урожай стає урожаєм, а той, у свою чергу, — грошима, —каже С. Скосирська. — Ми проаналізували статистику неповернень у різних банках. І зрозуміли, що в агросфері — найбільш сумлінні позичальники, неповернень мінімальна кількість. Як правило, сільське господарство видряпується з найскладніших ситуацій. Борги реструктуризують, але все одно віддають».

Зазвичай комерційні банки при кредитуванні агрокомпаній вимагають, щоб суб'єкт господарювання мав хоча б 3–4 роки успішного досвіду. Держзембанк, за словами Г. Сидорової, кредитуватиме навіть новачків на стартапі. Обов'язкові умови — наявність гарного бізнес-плану, професійний менеджмент і поручительство компанії, що має позитивний досвід у даній сфері і гарну фінансову історію.

Андрій Кошиль, президент Земельного союзу України, вважає, що Держзембанк повинен підходити до кредитування з позиції вибірковості, а не кредитувати всіх підряд, «розмазуючи гроші тонким шаром по всій землі».

Він радить: «Думаю, в першу чергу кредитуватися повинні господарства, що зайняті в найбільш перспективних галузях, таких, наприклад, як тваринництво, переробка сільгосппродукції. При цьому треба зважати на те, наскільки розвиток даного господарства тягне за собою розвиток самої сільській місцевості, територіальної громади. Як показує досвід, рослинництво слабо впливає на сільську громаду. Тваринництво ж і високий цикл переробки сільгосппродукції вимагає створення робочих місць, сприяє залученню місцевих жителів до роботи в господарстві. Безумовно, Держзембанк повинен зосередитися і на господарствах з експортним потенціалом. Думаю, що загальний напрямок буде саме таким».

На грошах, які були видані в кінці цього року, Дерзембанк відпрацює схеми співпраці з комерційними банками і різні кредитні програми. Для мінімізації ризиків всі програми будуть стандартизовані. А до кінця року повною мірою запрацює сайт Держзембанку. «Охочі зможуть знайти на сайті підходящу для них програму кредитування, а реалізувати її зможуть через будь-який найближчий до них банк», — пояснила С. Скосирська.

Наступного року банком планується вкласти в сільське господарство близько 15 млрд грн. Зрозуміло, якщо почнуться обіцяні бюджетні вливання (120 млн грн з держбюджету) і не буде затримок з передачею держземель на баланс банку.