Заборона мирних зібрань — шлях до війни

Верховний Суд України поставив крапку в справі «Вєренцов проти України», визнавши, що дії судів і міліції щодо заборони мирних акцій протесту були незаконними. На те, що в чинному законодавстві не врегульовано питання проведення мирних демонстрацій, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вказав ще в квітні 2013 року. Однак до сьогодні ця проблема залишається невирішеною на законодавчому рівні.

У справі «Вєренцов проти України» йдеться про події трирічної давнини, що відбулися з жителем Львова Олексієм Вєренцовим. Він вирішив щовівторка з 10.30 до 13.00 протягом півроку проводити від імені правозахисної організації демонстрацію біля приміщення прокуратури Львівської області. Про що 17 серпня 2010 року повідомив місцеву владу. Таким чином Вєренцов мав намір привернути увагу до проблеми корупції в органах правопорядку. І навіть не підозрював, чим це для нього обернеться.

Вперше провести такий мітинг вдалося 12 жовтня 2010 року. У ньому взяло участь близько 25 осіб, які вийшли на тротуар до будівлі прокуратури. Від такої ідеї її працівники виявилися не в захваті, тому закликали на допомогу співробітників міліції. Ті заявили демонстрантам, що вони не можуть наближатися до будівлі ближче, ніж на п'ять метрів. Тому учасникам акції довелося перейти дорогу і стати на газоні на протилежному боці вулиці. Але й це не задовольнило людей у погонах, які вирішили їх звідти відганяти. У результаті, після тривалих суперечок усе закінчилося арештом організатора демонстрації, приводом для якого стали майстерно підтасовані факти.

Так, наступного дня, 13 жовтня 2010 року, Львівський окружний адміністративний суд задовольнив клопотання Львівської міської ради про заборону оголошених акцій протесту, починаючи з 19 жовтня 2010 року. Тоді ж Олексія Вєренцова викликали у відділення міліції під приводом того, що він не з'явився за вимогою на судове засідання, і звинуватили у вчиненні адміністративних правопорушень — порушенні порядку організації, проведення демонстрації 12 жовтня і злісній непокорі розпорядженням співробітників міліції.

Він подзвонив своєму адвокату, але захисника не впустили на територію відділення міліції. О 23.00 Олексія Вєренцова помістили в камеру, де він залишався без їжі до третьої години наступного дня, 14 жовтня. Після чого постав перед Галицьким районним судом, який спочатку відхилив його клопотання про надання адвоката, виклик і допит свідків, а потім визнав його винним у вчиненні адміністративних правопорушень, засудивши до трьох діб адміністративного арешту. 17 жовтня 2010 року Олексія Вєренцова було звільнено. Наступного дня він оскаржив рішення суду від 14 жовтня 2010 року, але безрезультатно. Тому Вєренцов і звернувся до ЄСПЛ.

У своїй заяві Олексій Вєренцов стверджував, що втручання в його право на свободу мирних зборів не було законодавчо обґрунтоване та необхідне у демократичному суспільстві. Також вказував на порушення права на захист і справедливий суд. Справу проти України він виграв, отримавши компенсацію в розмірі 6 тис. євро. Також ЄСПЛ зазначив, що ця справа «виявляє структурну проблему, а саме законодавчу прогалину щодо свободи мирних зібрань, яка залишається в Україні з часів розпаду Радянського Союзу» і запропонував Україні розробити законодавство про мирні зібрання.

Нещодавно ВСУ на підставі цього рішення ЄСПЛ скасував постанови львівських судів і остаточно закрив адміністративне провадження щодо Олексія Вєренцова. Але от законодавче врегулювання проблеми проведення мирних зібрань так і не було доведено до логічного завершення. Хоча проект закону «Про свободу мирних зібрань» торік розглядався у Верховній Раді. Проте голосування за нього було провалено і не без вини тодішньої опозиції.

16 січня цього року в обхід регламенту Верховної Ради було ухвалено інший закон, що викликав хвилю обурення в суспільстві і спричинив масові сутички протестувальників з міліцією. Приводом для цього послужили зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення України, що встановлюють збільшення покарання за «порушення порядку» проведення мирних зібрань (спонтанних мітингів, носіння масок, шоломів і форменого одягу). Але незабаром ціною перших убитих демонстрантів цей закон було скасовано народними депутатами. Далі події розвивалися по висхідній і призвели до загибелі від куль снайперів сотні євромайданівців. Кількість поранених перевищила тисячу осіб.

Усього цього можна було б уникнути, якби на етапі мирних акцій суди не почали масово забороняти їх проведення в центральній частині Києва та регіонах, а міліція не взялася із застосуванням сили такі рішення виконувати. За три місяці протистояння суди винесли понад 60 таких рішень. Найбільше дісталося Києву, де спершу заборонили в центрі міста мирні зібрання до 7 січня, а потім і до 8 березня.

«Останнє рішення нещодавно було скасовано на підставі відмови КМДА від своїх позовних вимог до громадських організацій, які подали заявку на проведення таких акцій, про їхню заборону, — пояснює Роман Куйбіда. — А справу про січневий мораторій на мирні акції в центрі столиці недавно було розглянуто в ВАСУ, який залишив її без руху, посилаючись на відсутність копії рішення суду першої інстанції. Хоча ми не були учасниками того процесу. Тому надали копію рішення з Єдиного державного реєстру судових рішень. Але вона суд не задовольнила. Тепер, щоб подібних ситуацій у майбутньому не повторювалося, слід врегулювати питання проведення мирних зібрань законодавчим шляхом. Але парламент, який у зв'язку з революційною ситуацією в Україні працює в екстреному режимі, знову чомусь не надає цій проблемі серйозного значення».

Михайло Смокович, суддя, голова Пленуму ВАСУ:

Проблеми при розгляді справ, що стосуються проведення мирних зібрань, виникають через відсутність закону «Про мирні зібрання». Тому суди керуються ст. 39 Конституції України та ст. 11 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Крім того, в КАСУ є статті 182 і 183, які регламентують процедуру розгляду справ про обмеження реалізації права на мирні зібрання та їх усунення. Ухвалення ж спеціального закону, що регулює зазначені правовідносини, зняло б усі наявні в цій сфері проблемні питання.

Представники робочої групи від судової системи, які працювали над законопроектом «Про мирні зібрання», пропонували встановити термін завчасного сповіщення органів виконавчої влади про проведення мирних зібрань — два робочих дні, щоб у разі відмови та звернення до суду про його заборону суд мав можливість належно розглянути таку справу, а у сторін була можливість оскаржити це рішення в апеляційному порядку. Хоча громадські організації вимагали встановити термін, що не перевищує однієї години. Однак, зрозуміло, що це нереально. У розвинених європейських країнах такі терміни становлять 10–15 днів. У проекті закону це питання ширше розглядається, оскільки там всі мирні зібрання поділено на дві групи — загальні, що вимагають обов'язкового оповіщення про їх проведення, і спонтанні, які можуть проводитися без будь-яких додаткових дій, повідомлень і погоджень з органами влади. Цим вирішується проблема з термінами повідомлення про проведення мирного зібрання.

Володимир Чемерис, правозахисник:

Більшість акцій, що відбуваються, — «з сьогодні на завтра». Сьогодні — подається, завтра — проводиться. Якщо місцеву владу потрібно буде повідомляти за два дні до проведення мирних зібрань, це означає, що суди (а суди у нас забороняють більшість акцій) зможуть забороняти будь-яку неугодну владі акцію. І якщо буде ухвалено закон, то в міліції з'явиться законне право затримувати людей.

Валерія Лутковська, Уповноважений ВРУ  з прав людини:

Верховна Рада України повинна в найкоротші терміни ухвалити закон про мирні зібрання, попередньо закріпивши в ньому норму про посилення системи переговорів. Ті два проекти, які зараз перебувають у парламенті, — це результат компромісу між силами в парламенті, громадськими організаціями та представниками тодішньої влади. Останні події в Києві диктують нові вимоги до цих проектів закону. У них потрібно вносити зміни, посиливши ту систему переговорів, яка повинна була бути закладена в цих законопроектах... Там повинна бути додатково прописана функція переговорів, функція медіації, тому що проводити мирні зібрання в разі, коли на них не реагує влада, — це неправильно. Влада повинна на це реагувати.

Леся ШУТКО