Україна повинна проводити виразну політику опору агресору — експерти

«Дії Росії щодо Криму нагадують взяту з підручників історії тактику. У XXI столітті відповідальні країни так себе не поводять», — заявив днями держсекретар США Джон Керрі, пообіцявши, що Росія заплатить за свої дії в Криму.

Агресія Росії є доказом того, що воєнний устрій світу, до якого ми звикли і який існував майже 70 років, сьогодні добігає кінця. Ця система більше не працює.

«Сьогодні нема механізму, який би убезпечив від подібних агресій, — вважає екс-міністр закордонних справ України Володимир Огризко. — Поки що всі відповіді ЄС та США на окупацію Криму не дають бажаного результату. Так, на повідомлення про виключення Росії з «Великої вісімки», прес-секретар Путіна відповів, що той не сильно засмутився цією звісткою. Це говорить про те, що Росія готова самоізолюватися від світу. А також означає, що існуюча система забезпечення миру більше не працює. Який новий механізм потрібно вибудувати — це питання. Вважаю, що нова система безпеки повинна виокремлювати цивілізовані країни від країн-агресорів. Не можна під однією шапкою, як ми це робимо сьогодні, збирати всіх».

Говорячи про вже прийняті санкції, експерт назвав їх не своєчасними і зам'якими: «Думаю, що західні політики до останнього моменту продовжували сподіватися, що вони спілкуються з адекватними людьми, які керуються здоровим глуздом та міжнародним правом. Агресія проти України показала, що це не так і коштувала нашій країні поки що формальної втрати Криму. Заходу це коштуватиме доволі серйозних економічних втрат. Адже, якщо будуть застосовуватися реальні економічні санкції, це означатиме, що втрачатимуть і західні країни.

Наразі ключовим є питання: чи готові США та країни ЄС піти на такі жертви заради того, щоб нарешті в світі запанував порядок і повага до демократії, прав людини, міжнародного права? Якщо це відбудеться, потім, безумовно, санкції та економічні втрати окупляться. Якщо ж візьме гору меркантильний і примітивний економічний інтерес з боку Заходу, то це буде черговим кроком до посилення агресивності Росії, і до тих змін, які можуть стати незворотними для всього світового співтовариства».

Сьогодні багато хто не розуміє, чому відсутні персональні санкції по відношенню до самого Путіна. На думку, В. Огризка, Захід продовжує сподіватися, що бодай частка здорового глузду переможе і можна буде відступитися від краю прірви. «Я не хочу нікого лякати, але якщо ситуація піде неконтрольовано далі, то світ стане перед Третьою світовою війною. Це не жарт. У Москві повинні зрозуміти всю загрозу, в тому числі й для Росії. Але там поки що відгороджуються стіною: відповідають санкціями на санкції. Спочатку це буде політична стіна, потім військова, далі — ідеологічна і т.п. Подивіться, що підписують так звані російські діячі культури! Це означає, що вони відгороджуються від іншого світу», — додає пан Огризко.

«Це ще не остаточні санкції. Ймовірно, що найближчим часом, ми побачимо якісь додаткові рішення, — зазначає Олександр Сушко, науковий директор Інституту Євроатлантичного співробітництва. — Водночас ми не повинні мати ілюзії, що хтось зможе вирішити всі наші питання.

Очевидно, що російське керівництво прораховувало ті санкції, з якими вони можуть зіштовхнутися у відносинах з демократичним світом. Кремль для себе вирішив: або запроваджені санкції будуть для Росії некритичними, або критичні дії з боку Заходу не будуть запроваджені. На сьогодні у Росії є переконання, що ЄС не перейде до так званого третього кошика санкцій, тобто економічних: обмеження торгівлі, закриття спільних комерційних проектів тощо. Є розрахунок, що санкції не будуть стосуватися життєвих інтересів РФ, або їх можна буде компенсувати у відносинах з іншими країнами.

Росія вже довела, що вона готова йти достатньо далеко, незважаючи на втрати. Путін вважає, що європейські країни наразі перебувають не в найкращому економічному становищі, тому не будуть чимось жертвувати, Кремль сподівається, що економічні інтереси будуть вищі.

На часі дуже важливим є рішення про повну консервацію проекту «Південний потік». ЄС вже готовий до цього, але є ціла низка як політичних, так і процедурних питань. Що стосується торговельного ембарго на зразок того, яке США застосовувало до Ірану, не думаю, що на даному етапі такі санкції будуть запроваджені».

Експерти були одностайними у тому, що Україні обов'язково потрібно діяти самій. Дуже багато чого залежить від можливості нашої країни опиратися викликам, проводити виразну політику опору агресору. В тому числі і в економічній частині, можливо, жертвуючи своїми інтересами, але блокуючи інтереси РФ.

«Поставивши себе поза світом, Росія зробила контрольний постріл у своє майбутнє. Мені здається, що ефективними санкції будуть тоді, коли торкнуться болючих точок російської економіки, від яких залежить надходження коштів до російського бюджету, тобто нафти, газу, металу, лісу.

Повинні бути також санкції юридичного характеру. Зараз РФ практично захоплює об'єкти української власності в Криму. Все, що належить українському народові, брутально переписується на РФ. Це називається грабежем. В цивілізованому суспільстві у таких випадках діють юридичні важелі. Кабмін, Міністерство юстиції і, до речі, громадяни можуть зробити дуже серйозні кроки для того, щоб Росія відчула дошкульність цих санкцій. Україна може подавати у міжнародні суди і вимагати арешту російського майна за кордоном, арешту літаків, пароплавів. Насправді це також є дуже дієвою формою впливу на позицію Росії. Це якраз і є правова система, яка функціонує, але, на жаль, росіяни її трактують по-своєму», — зазначив В. Огризко.

Туреччина заявила про свій намір у разі ескалації конфлікту закрити Босфор для російських суден. За словами В. Огризка, саме таких чітких намірів і не вистачає нашим західним партнерам. Відповіді повинні бути адекватними. Якщо українській дипломатії вдалося б мобілізувати світове співтовариство на подібні дії, Росія швидко прокинулася би від шовіністичного угару і почала поступово спускатися на грішну землю.

«Дотримуючись своїх зобов'язань за Будапештським меморандумом, ми не змогли дочекатися того, щоб наші гаранти дотримувалися своїх. Отже, наша країна можемо цілком спокійно почуватися вільною від цих зобов'язань. Наразі для убезпечення Україні потрібні дві речі: або негайно подавати заявку на вступ до НАТО і через систему колективної безпеки намагатися себе убезпечити, або переходити до самозахисту — перехід до ядерного статусу і отримання ядерної зброї як елементу стримання. Ми розуміємо, що апетити Росії будуть зростати і мусимо думати про засоби забезпечення власної безпеки. Іншого шляху я не бачу», — додав пан Огризко.

Олександр Сушко зазначив, що Будапештський меморандум не є замінником того типу гарантій, які видаються членам військово-політичних альянсів: «Цей документ містив формулювання дуже компромісного змісту. Це не гарантії, а запевнення у безпеці. Там не було прописано конкретних зобов'язань, окрім консультативних та використання дипломатичного інструментарію. Фактично застосування цього меморандуму країнами-гарантами більшою мірою залежить від їхньої політичної волі щось робити. Наразі будь-які аргументи тим країнам, які мають, або знаходяться близько від здобуття ядерної зброї, будуть безпорадними, адже гарантії нічого не варті. Це серйозний виклик і ним слід скористатися. Необхідно чітко демонструвати світові, що конструкції, які були створені, сьогодні вже не працюють. Отже, потрібні інші на інших засадах».

За словами пана Огризка, Путін боїться не того, що наші громадяни житимуть краще чи вільно їздитимуть до ЄС, він боїться прикладу українців для свого режиму, який почне тріщати по швах.

«У російському сприйнятті є відчуття, що європейська інтеграція України перешкоджає реалізації довгострокових планів Росії щодо відновлення пострадянського простору. Я переконаний, що навіть після підписання політичної частини Угоди з ЄС росіяни будуть всіляко перешкоджати, наприклад, ратифікаційному процесу. Згадаємо, що криза в Україні почалася саме після непідписання Угоди про асоціацію. Путін зробив для цього усе можливе, домовившись з Януковичем. Фактично підписання угоди підведе певну риску під драматичним циклом подій в Україні.

Сьогодні загроза «махновщини» очевидна, але в принципі — це звичайна постреволюційна ситуація. З іншого боку, ми маємо пам'ятати загрозливі приклади минулого. Зокрема, те що відбувалося у Грузії після 1991 року, де ще довго зберігалися озброєні непідконтрольні загони, які фактично розхитали тодішню грузинську державу. Дуже важливо зрозуміти, що революція закінчилася. Анархія може тільки зламати здобутки революції, що настільки цінні для нас», — зазначив О.Сушко.

«На жаль, наша сьогоднішня влада не проявила себе ні під час агресії Росії, ні в якихось інших випадках. Шкода, що ми допустили до того, що наші військові стали заручниками короткозорої політики нинішньої влади. Адже були всі можливості на різних етапах діяти інакше. Взяла гору політика умиротворення агресора. Мабуть, наше керівництво не читає підручників з історії і не знає, чим це закінчується.

Сьогодні всі органи, які відповідають за безпеку, розслідування, досягли тієї стадії деградації, коли вони роками обслуговували лише інтереси вузької групи осіб. Тому багато в чому втратили свою здатність діяти. Ці органи деморалізовані на Півдні і Сході. Навряд чи вдасться швидко виправити таке становище. Очевидно, наразі ми з вами навряд чи будемо спостерігати дії, до яких, наприклад, вдалися б ізраїльські спецслужби, якби стикнулися з такою ситуацією.

Якщо так триватиме далі, новий Майдан не за горами. Сьогодні тільки лінивий не проводить паралелі між сьогоднішньою владою і безпорадними керівниками УНР. Це сумно. Адже і тоді, і тепер на кону власне українська держава. Якщо влада буде аморфною, недієздатною і неефективною, тоді їй, мабуть, недовго доведеться бути владою», — додав В. Огризко.

Відповідаючи на питання, наскільки далеко Росія може зайти, Олександр Сушко відмітив, що навряд чи Путін має один чіткий план: «Є декілька планів, розгортання яких залежатиме від реакції інших суб'єктів. Середній стратегічний план Путіна — в той чи інший спосіб змінюється ставлення Росії до Придністровського конфлікту. Цілком можливо, що протягом якогось часу Росія визнає Придністров'я частиною Росії. Тепер подивимося на карту. Придністров'я — це ексклав (не суверенний регіон, відділений від основної території країни і оточений іншими державами. — Ракурс), затиснутий між двома країнами, які інтегруються в ЄС. Використовуючи інтереси тих, хто там проживає, маніпулюючи цим, проб'ють до них «данцигський коридор». Власне, йдеться про відрізання України від моря, відторгнення Сходу. Питання лінії проходження кордону може варіюватися, але суть полягатиме в суттєвому зменшені території України. Цей план не обов'язково буде реалізуватися цього року. Але я впевнений, що такий сценарій є і його рано чи пізно спробують реалізувати. Стратегічно саме це є задачею — розширення території Росії до Дністра. Звісно, Путін зважатиме на те, наскільки Україна, світ будуть цьому сценарію опиратися. Сьогодні кажуть, що і Балтія в небезпеці, Фінляндія замислилася, чи не приєднатися до НАТО. В цьому випадку я вважаю, що не слід переоцінювати реальну силу Росії. Росія ув'язується тільки там, де вона може перемогти».

«Де-юре Крим є українським. Псевдореферендуми, псевдодокументи з точки зору міжнародного права є нікчемними, вони нічого не означають. Але фактично ці землі сьогодні окуповані. Перше, що ми повинні зробити, почати демонструвати всім, у тому числі й кримчанам, що Україна йде цивілізованим шляхом і стає прикладом для них. Друге — якнайшвидше допомогти Заходу сформувати таку систему безпеки, за якої Росія перестане бути агресивною державою», — резюмував пан Огризко.

Обговорення відбулося на прес-конференції «Міжнародні санкції: у скільки обійдеться агресія Росії» в інформаційному агентстві «Обозреватель»