Зміна риторики Путіна: тактичний хід чи особистий страх

Якщо технічно сьогодні Володимир Путін готовий до початку військової агресії, то психологічно — ні. Про що свідчать зміни в риториці президента РФ та про те, що може зупинити Кремль, розповідає Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння:

— Небезпека військового вторгнення залишається, але вважаю, що цей момент наразі трохи віддалений у часі, адже завдяки проведенню антитерористичної операції (АТО) Україна фактично зірвала поточні плани Путіна. Події 2–5 травня не дали Кремлю здійснити агресію силами армії. Скоріше за все, президент РФ буде вивчати ситуацію принаймні до кінця цього тижня й дивитися на співвідношення сил. Адже, як нещодавно висловився відомий шахіст та опозиційний політик Гаррі Каспаров, «проект Новоросії не вдається: високий опір матеріалу на різних рівнях — і в самій Україні, і у відношеннях із Заходом, і всередині російської еліти є збої. Путін поки що виграє час».

Україну чекає ще один з найбільш небезпечних періодів 20–25 травня. Завдання Кремля сьогодні — не демонструвати тиск Росії на Україну, а показати, що кримінал вийшов з-під контролю і чинить все що завгодно, у тому числі й по відношенню до російськомовного населення східних регіонів.

Наразі слід визнати, що на сході України триває війна, що має свої особливості: серед найманців дуже багато представників криміналітету. Російська сторона зробила це свідомо для демонстрації того, що українська влада не контролює Донецьку і Луганську області. От чому Кремль сьогодні заохочує такі речі як катування людей, мародерство, захоплення будинків, залякування населення, яке ще коливається і має для себе визначити, яка сила дасть стабільність і безпеку в регіоні: чи це буде центральна влада в Україні, чи сила, яка прийшла з боку Росії. Ситуація з огляду на антитерористичну операцію стала ще більш небезпечною. Для населення настає момент істини: на кого орієнтуватися?

З іншого боку, наразі є певні позитивні ознаки. Сепаратисти (маю на увазі українців, які виступають на боці Росії, озброєні чи неозброєні — це вже інше питання) втомилися і вже виснажені. Хто б не був сьогодні на чолі терористичних структур, вони вагаються. Побоюються, що залишаться без підтримки Путіна, побоюються активності української центральної влади. Вивчаючи перехоплені переговори, заяви, події, в тому числі й заклик видати зброю всьому населенню, я дійшов думки, що ці люди сьогодні слабкі й шукають можливості вплинути через хаос і криміналітет. Якщо б, умовно кажучи, Путін відмовився від підтримки цих структур, нейтралізація їх діяльності була б справою кількох днів. Важливо розуміти те, що більшість із терористів бажають а) отримати якусь владу для себе і б) отримати гроші. Ідеологія для них досить туманна і незрозуміла, про це свідчить і псевдореферендум.

Другий позитивний момент — Путін вагається, у який спосіб будувати надалі діалог із Заходом. Як відомо, президент РФ на початку травня провів наймасштабніші військові навчання. Були використані ракети «Тополь-М» та стратегічні бомбардувальними Ту-160. Це означає, що Путін надіслав Заходу меседж про готовність йти до кінця, ще раз нагадавши про ядерну зброю. З кожним днем все більше людей розуміє, що Путін є ворогом людства і у своїх зазіханнях не зупиниться ні перед чим. Він зайшов в Україну, і його амбіції не дають йому звідси вийти.

Зупинити Путіна може лише сила. Існує три важливих аспекти впливу на Кремль, які є незмінними: перший — стійкість самої України (української армії, самооборони, населення, і ми сьогодні певною мірою це демонструємо); другий — консолідована реакція Заходу; третій — реакція населення Росії, яке сьогодні знаходиться в стані побоювання, очікування.

Головне, на мій погляд, наразі — це консолідована позиція ЄС. Звісно, багатомільярдні суми річного обороту з Росією — це вельми серйозно, і певною мірою можна зрозуміти країни, які не хочуть втрачати такі гроші. Європа ще не зовсім усвідомлює, яка небезпека йде від Путіна. На жаль, сьогодні ми констатуємо певні розбіжності всередині Європи, і це є найбільш небезпечним. Зокрема, Франція займає певну деструктивну позицію. Якщо Італія здійснює проекти з Росією у прихованому вигляді, то Франція робить це відкрито. Як приклад: проект кораблів «Містраль» (десантні кораблі, які називають «швейцарськими ножицями» за їхню універсальність і здатність виконувати одразу чотири завдання: десантувати на сушу військові частини, перевозити гвинтокрили, бути центром командування та плавучим госпіталем. — Ред.), які Франція готова постачати й надалі Росії. Більше того, один з цих кораблів РФ збирається розмістити на території Чорного моря, що є небезпечним не тільки для України, а й для Східної Європи. Президент Франції також запросив Путіна на святкування 70-ї річниці висадки союзників у Нормандії під час Другої світової війни. Саме такі розбіжності в структурі ЄС та НАТО дають Путіну підстави сподіватися, що його агресивні дії можуть бути вдалими.

Щодо стійкості України. Нам усім здається, що антитерористична операція відбувається в дивний спосіб: наші підрозділи фактично підставляють себе під удар, у досить обмеженому режимі мають можливість знищувати терористів, переважно їх блокуючи. 2 травня стало переломним моментом, який надав впевненості передусім військовим і структурам антитерористичних підрозділів. Події в Одесі, незважаючи ні на що, також вважаю історією успіху, коли українська єдність себе відстояла і продемонструвала готовність до боротьби на рівні самооборони. Вважаю, що саме одеські події мали істотний вплив на свідомість Путіна. Це один з епізодів, який довів президенту РФ: якщо його армія в будь-якому вигляді (від диверсантів до конкретних армійських підрозділів) вдасться до прямої агресії, може тут ув'язнути, зіткнувшись фактично з партизанським рухом і потужним опором населення.

Я підтримую саме таку тактику проведення АТО. Ми були б абсолютно неправими, якби закликали вояків застосовувати зброю проти мирного населення. Найбільш вразливим моментом АТО є саме підтримка частиною населення східних регіонів терористичних рухів. Як з цим боротися? На мій погляд, слід застосовувати нелетальну зброю — світло-шумові гранати, водомети, брати до уваги всі можливості, як існують передусім у спецпідрозділів внутрішніх військ для блокування мирного населення. (За повідомленнями керівника Центру військово-політичних досліджень Дмитра Тимчука, сьогодні немає елементарних засобів, необхідних для проведення поліцейських операцій — наприклад, тих самих світлошумових гранат. За Януковича все було пущено на Майдан. — Ред.) В окремих, надзвичайних випадках послуговуватися законом про міліцію, тобто застосовувати зброю при небезпеці життю, намаганні заволодіти технікою чи зброєю.

Існує проблема у форматі психології українських підрозділів. Нагадаю, ще в 2008 році (це доводять результати різних соціологічних досліджень того часу) в очах росіян було створено ворожий образ українця. Майже три чверті російського населення підтримували можливе вторгнення Росії в Україну. Тоді це питання розглядалося в контексті примушення Києва відмовитися від євроатлантичної інтеграції. Достовірно відомо (про це повідомляли різні експертні групи, в тому числі й спецслужби) про те, що 2008-го року відбулася перша офіційна рекогносцировка російських структур щодо здійснення нападу на Крим з детальними планами.На тлі тривалої підготовки російської сторони до агресії та готовності російського народу до цього, ми мали пацифістські настрої українців і наших вояків зокрема. На жаль, такі настрої досі значною мірою заважають військовим підрозділам, особливо збройним силам. Це може звучати цинічно, але без цього для нас існує загроза втратити країну, і ми мусимо передбачати певні жертви.

Не можу не згадати батальйони Дніпропетровщини, які були організовані за гроші Коломойського. Це також є одним з неабияких досягнень у веденні боротьби з Кремлем. Створення подібних мілітарних підрозділів істотно впливає на гравців, які остаточно ще не визначилися, насамперед, Ріната Ахметова. Вважаю, що десь на початку травня Ахметов фактично втратив той контроль над регіоном, який йому приписували. Більше того, на жаль, серед недоліків АТО є те, що, зосередившись на Слов'янську (маленьких містах), саме в ці дні українська влада втратила контроль над Донецьком і Луганськом. Ахметов розуміє одне: населення робить вибір між силами. Люди сьогодні у такому важкому стані, що їм однаково, яка саме сила подарує безпеку і стабільність. Той факт, що Ахметов почав створювати власні мілітарні структури, свідчить про те, що він хоче спочатку відновити авторитет за рахунок створення окремої сили, а потім вже визначатися.

Як відомо, оборона Росії значною мірою залежить від України. Наразі невідомо, як і хто буде підтримувати ракетні війська стратегічного призначення, конкретно ракети РС-20 (за натівською класифікацією SS-18 «Сатана»), адже саме дніпропетровські фахівці підтримували їх у належному вигляді і здійснювали переобладнання. Росія без України не відновить будівництво найбільшого військово-транспортного літака Ан-124 (модернізація 300) «Руслан» і не зможе претендувати на монополію великогабаритних перевезень, які здійснює цей літак. Миколаївське підприємство «Зоря»-«Машпроект» поставляло газові турбіни для російських кораблів. Крім того, РФ перебуває у значній залежності від постачань авіаційних двигунів підприємством «Мотор Січ». Хоча виробництво на НПО ім. Клімова в принципі дозволяє виробляти такі двигуни, але покрити всі потреби неможливо ані технологічно, ані кількісно.

На військовому параді Росія пишалася «Хризантемою» — мобільним протитанковим комплексом, але мало хто знає, що без продукції черкаського «Фотоприбору» ця бойова машина вироблятися не може. Як відомо, ключову технологічну продукцію також постачав київський завод «Арсенал». На території України знаходиться «Хартрон», і незважаючи на те, що пакет акцій належить Росії, українська влада має всі важелі для припинення постачання систем управління для російських ракет. У цьому списку є також львівська «Лорта», яка постачала елементи для сучасної зброї. Це основні підприємства (взагалі їх близько 25) і якщо вони не підтримуватимуть російську оборону, це буде серйозним ударом.

Якщо хтось вважає, що таким чином Україна знищить свій власний оборонно-промисловий комплекс, це не так: наприклад, минулого року в обороті українського літакобудування Росія займала лише 10%. Космос наразі взагалі зорієнтований на Захід, це поставки ступенів для європейського ракетоносія «Вега», американських ракетоносіїв, існує також українсько-бразильський проект.

Якщо ми торкнулися теми військової техніки, не можна не згадати той факт, що сьогодні Росія віддає наші кораблі в Криму. Така собі демонстрація начебто цивілізованого шляху підведення підсумків щодо Криму, адже їй вигідно продемонструвати, що відбулося не захоплення півострова, а відокремлення. Тим паче, що в технічному сенсі ця техніка не становить майже ніякого інтересу. Але чи готова Росія віддати літаки, зенітно-ракетні комплекси? В складі Чорноморського флоту є корабель, який будувався саме в Україні та призначений для стратегічних проривів корабельних груп. Саме цей корабель потрібний Росії, і раніше вона намагалася обміняти його на два інших, але українська сторона не погоджувалася. Чи готова Росія віддати його? Поки що Путін демонструє позицію агресора, який позбавляється від застарілої непотрібної зброї.

На сьогодні Україна продовжує програвати інформаційну війну. Але відбулися, як на мене, позитивні тенденції, адже всередині самої Росії стає більше людей, які не розучилися думати, які виступають проти політики Путіна. Можемо згадати групу режисерів та акторів, що виступила за звільнення захоплених в полон українців, — режисера Павла Юрова та художника Дениса Грищука. Гаррі Каспаров назвав Путіна маніяком з ядерною зброєю, який «потрапив у цугцванг» — шахову комбінацію, коли будь-який хід погіршує позицію. Зараз дуже актуальним було б залучення експертів (насамперед росіян — лідерів громадської думки, які живуть на Заході або перебувають поза межами Росії) до відвертих оцінок дій Путіна та його воєнної агресії. Мені здається, що цей потенціал ще не використано.

Для розуміння особистості Путіна і того, як зомбована частина росіян, наведу один простий приклад, який майже всім відомий, але хтось, можливо, не звернув на нього належної уваги. Візьмемо головного диверсанта Ігора Гіркіна («Стрєлка»). Людина, яка ризикує своїм життям заради амбіцій Путіна та здійснює диверсії проти іншого народу, живе в невеличкій квартирці у сіренькій багатоповерхівці. Це показово, адже позицією Росії завжди було тримати людей у найнижчих мотиваційних можливостях. В Чечні, наприклад, коли гинув російський офіцер, йому давали посмертно звання Героя Росії або інший орден, а його сім'ї — квартиру. Все.

Те, що диверсанти легко перетинають кордон України, викликає у багатьох, м'яко кажучи, подив. Це наслідки старої ідеології та територіального принципу комплектування військ. Якщо подивитися на карту України, скажімо, кінця 2013 року, всі основні військові угруповання були зосереджені на Заході, або в Центрі, Схід був абсолютно «чистим». Зрозуміти, чому військово-політичне керівництво діяло таким чином, мені дуже важко. Адже багато експертів, в тому числі представники спецслужб, говорили про те, що Росія готує агресію. Ще з 2003 року, під час конфлікту навколо Тузли відпрацьовувалися механізми агресії. Того часу також були заворушення в Донецькій області, які вдалося втихомирити за рахунок переговорів. Саме тоді, після Тузли, у Києві з'явився Янукович.

Український кордон недостатньо захищений, це не велика стіна, як в Ізраїлі. Коли я запитав у одного з представників «Альфи», наскільки легко можна перейти через наш кордон, він відповів, що для диверсійної групи не існує жодних проблем його перетнути. Ми спостерігали, як озброєні структури намагаються таранити кордон. Насправді це зондування можливості створення коридору для армійських підрозділів в рамках масштабної агресії. Якщо технічно сьогодні Путін може почати агресію, то психологічно він не готовий, він вагається. Якщо Україні вдасться провести президентські вибори в один тур, то, я гадаю, Путін відмовиться від подальшої агресії. Почне обережно відходити.

За матеріалами прес-конференції «Зміни риторики Путіна: особистий страх чи тактична пауза», що відбулася в інформаційному агентстві «Главком».

Підготувала Оксана ШКЛЯРСЬКА