Олег Бачун: із суддів у прокурори

Він є зовсім не новою персоною у владі, оскільки тривалий час носив суддівську мантію, але у 2010 році її втратив. Причому за дуже цікавих обставин.

Суддівські маніпуляції

О. Бачун родом зі Львова, що є досить важливим фактором за нинішніх обставин. Там він працював рядовим суддею. До Києва він переїхав на початку 2000-х, завдяки покійному залізничникові Георгію Кірпі, і одразу ж зайняв керівні посади у правосудді. Спершу — заступника голови Господарського суду Києва, а з червня 2006 року — очільника Окружного адміністративного суду столиці.

У компетенції останнього — розгляд позовів проти органів державної влади, інших державних органів: Кабінету міністрів України, Адміністрації президента, міністерств, ЦВК тощо. Тому в наших реаліях голова такого суду неодмінно повинен мати, зокрема, чималий досвід політичних інтриг та підкилимних домовленостей між високопосадовцями. Таким намагався виглядати О. Бачун. І це в нього певний час дуже добре виходило.

Приміром, після того, як очолюваний ним Окружний адміністративний суд міста Києва зупинив дію указу президента Віктора Ющенка про проведення позачергових парламентських виборів, О. Бачуну вдалося вийти сухим із води. Не останню роль тут відіграло його уміння товаришувати із потрібними людьми — з конкуренткою В. Ющенка у боротьбі за владу Юлією Тимошенко та вихідцем із БЮТ, а на той час ще й дуже впливовою людиною в судовій системі, головою Верховного суду України Василем Онопенком. Тоді О. Бачуну навіть пророкували крісло голови Вищого адміністративного суду України (ВАСУ), на якому засидівся Олександр Пасенюк. Але не так сталося, як гадалося.

Наступна гучна справа, пов’язана із Одеським припортовим заводом, стала фатальною для його суддівської кар’єри. Один з суддів Окружного адміністративного суду міста Києва у вересні 2009 року виніс в інтересах позивача — власника ВАТ «Дніпроазот» Ігоря Коломойського ухвалу на забезпечення позову про заборону приватизації одеського підприємства. У такий спосіб було зірвано міжнародну угоду століття, що її вибудовувала тодішній прем’єр-міністр Ю. Тимошенко. Адже на Одеський припортовий завод претендував не лише І. Коломойський, а й російські олігархи та навіть… сам лівійський лідер Каддафі.

Дискредитаційна кампанія

Така самостійність при прийнятті судового рішення суддями Окружного адміністративного суду міста Києва під керівництвом О. Бачуна не на жарт розгнівила Ю. Тимошенко та її довіреного на той час юриста Андрія Портнова. І якщо прем’єрка ще могла це йому пробачити, плануючи використати О. Бачуна у своїй президентській кампанії 2010 року, то її соратник — ні. На кону стояли дуже великі ресурси, за які, судячи з усього, О. Бачуну довелося розплатитися суддівською мантією.

Але це сталося уже пізніше — після програних Ю. Тимошенко президентських перегонів, коли до влади прийшов Віктор Янукович. І хто б міг припустити, що із ним співпрацюватиме найвідданіший соратник його опонентки — А. Портнов, який не лише позбувся впливу Ю. Тимошенко, а й підпорядкував мало не всю судову гілку влади.

О. Бачун не зміг передбачити такого несподіваного повороту подій, на відміну від голови ВАСУ О. Пасенюка, який зробив правильну ставку на оточення В. Януковича (передусім — на Сергія Ківалова), після чого зберіг за собою цю посаду й пішов на підвищення у судді Конституційного суду України. Через це зазнав поразки, ставши жертвою кампанії із дискредитації суддів, наближених до В. Онопенка та Ю. Тимошенко. Адже саме його звільнення виявилося надзвичайно показовим.

Подейкують, що до цього доклав усіх зусиль А. Портнов, який активно інформував суспільство про фінансовий стан, особисте життя, вартість ексклюзивних мобільних телефонів, годинника, розваг та елітного відпочинку судді О. Бачуна, порівнюючи його із ув’язненим колегою-«колядником» Ігорем Зваричем. Відтак статті про багатомільйонні чартерні рейси цього служителя Феміди у найвіддаленіші курорти світу, його нерухомість та навіть вартість обідів у ресторані п’ятизіркового київського готелю «ІнтерКонтиненталь» стали з’являтися в рейтингових українських ЗМІ. А згодом запрацював ще й сайт bachuna.net з інформацією відповідного змісту.

Сам О. Бачун виправдовувався, посилаючись на чималі заробітки дружини, за рахунок якої нібито й жила його родина, та активно судився із народними депутатами, що, на його думку, були причетні до брудної піар-кампанії. От тільки заблокувати за допомогою вітчизняної Феміди сайт, який фактично щодня оновлювався новими фактами з його біографії та притягував до себе усе більше читачів, попри свої зв’язки в судовій системі та підтримку В. Онопенка, він не зміг. Що не дивно, адже тут знову не обійшлося без креативу опонента: цей інтернет-ресурс виявився зареєстрованим на ім’я… О. Бачуна. Тож і позиватися йому довелося б до самого себе.

Судові баталії

З юридичного боку було складно прискіпатися до О. Бачуна, щоб звинуватити його у винесенні неправосудних рішень. Тому опонент пішов іншим шляхом, ініціювавши внесення низки змін до законодавства, які б дозволяли звільняти суддю за порушення присяги з морально-етичних причин. Саме за таких умов і надала згоду на його звільнення Вища рада юстиції. А за нею і профільний парламентський комітет, очолюваний С. Ківаловим, та Верховна Рада.

О. Бачун намагався оскаржити у суді таке рішення влади. Щоправда, тут він не мав широкого поля для маневрів. Адже опоненти, змінивши законодавчу базу, уповноважили розглядати такі позови лише ВАСУ. Незважаючи на це, О. Бачун гідно тримався протягом судових засідань та намагався довести незаконність свого звільнення.

У завершальній промові, звертаючись до судової колегії, він зазначив, що розуміє, у якому скрутному становищі та перебуває. Адже сам не з чуток знає, що таке розглядати пріоритетні для перших осіб держави справи. Після чого наважився нагадати, що її рішення у цьому спорі читатиме весь суддівський корпус України, роблячи висновки щодо результатів протистояння законодавчої, виконавчої влади із судовою.

«Адже, виносячи подання про моє звільнення, ВРЮ керувалася лише припущенням щодо моїх видатків, що, на їхню думку, перевищували мої доходи, — зазначив він. — Хоча Генпрокуратура не підтвердила викладені ними факти щодо наявності у мене шикарного авто та землі під Києвом. Не визначилася з цього приводу і кваліфкомісія. Але члени Комітету ВР та депутати у сесійній залі по інерції голосували за подання ВРЮ».

Також О. Бачун наголошував на тому, що не вважає рішення про своє звільнення законним, оскільки таку пропозицію вносив Віктор Медведчук, у якого на той момент скінчилися повноваження члена ВРЮ. Але представник цього органу Валентина Малиновська відповіла, що до внесення даної пропозиції причетний також Володимир Колесниченко, який подав аналогічне прохання. Як бачимо, до звільнення О. Бачуна причетні чимало осіб, дискредитованих сьогодні в очах українців.

Відновлення після падіння

У своїй заключній промові у ВАСУ довірена особа ВРЮ В. Малиновська наполягала на тому, що суддя повинен бути взірцем для пересічних громадян не лише своєю професійністю, але й особистою поведінкою. «Адже він має певні обмеження порівняно з іншими громадянами, відображені у порядку відбору на цю посаду та її обіймання, — пояснила вона. — Ухвалений ще за радянських часів закон "Про статус суддів", незважаючи на усі свої недоліки, передбачає, що суддя не повинен припускатися таких дій, які можуть викликати сумніви в його беззастережності та високоморальності. Тому особисте життя судді не може бути порівняне із життям пересічного громадянина».

Цікаво, що згодом ця ж В. Малиновська уже як суддя Шевченківського районного суду Києва винесла рішення про арешт скалічених 1 грудня 2013 року під час подій Євромайдану на вул. Банковій мітингувальників, кинувши їх за ґрати. Тому, за законом «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», підпадає під перевірку. Сподіваємося, що так і станеться…

Щодо О. Бачуна, то він тоді програв справу у ВАСУ, залишившись без суддівської посади, і обіцяв звернутися до Європейського суду з прав людини. Нагадаємо, що його колега, верховний суддя Олександр Волков, якого разом з ним також позбавили суддівської мантії, виграв проти України справу в ЄСПЛ. Відтак має бути поновлений на посаді судді ВСУ. Проте, реалізувати ці вимоги у Верховній Раді поки що не вдалося: народні депутати двічі провалювали голосування за таку постанову. Попри це, О. Волков нещодавно був призначений керівником Головного управління з питань судоустрою та правової політики Адміністрації президента. Тобто фактично він зараз працює на тій посаді, яку за В. Януковича обіймав А. Портнов.

Ну, а О. Бачун також повернувся до влади, але уже як прокурор. Причому не звичайного, а в статусі заступника генпрокурора. Чим він буде тепер займатися? Мабуть, чисткою старих кадрів у судовій системі, до яких у нього є чимало претензій.