Добровольці поза законом

Спартанці не питають про ворогів — скільки їх, вони питають — де вони? Наші спартанці — це добровольці, які в перших рядах стали на захист своєї країни. Здавалося б, людина, яка добровільно вирішила протистояти агресору, поза сумнівом, має отримати підтримку від держави — бути одягненою і взутою, озброєною, нагодованою, захищеною і забезпеченою бойовою технікою. Якщо де-факто держава визнала діяльність добровольчих батальйонів, то на законодавчому рівні поки не робить жодних дій для їх легалізації. Абсурдна ситуація: добровольці, які захищають нас із вами, самі залишаються абсолютно не захищеними. Коли їм усіма силами допомагає суспільство, держава спостерігає, залишаючись осторонь. Ці люди йдуть на реальну війну, дістають поранення, а іноді йдуть назавжди, поповнюючи інші батальйони — янголів-хранителів...

Є чимало історій, коли добровольцям, які вже давно воюють на Сході, приходять додому повістки. Людина не може з'явитися у військкомат, адже вже перебуває в зоні АТО. Але як це довести? Немає документів, що підтверджують, де ти знаходишся і що там робиш.

Сьогодні є також питання до критеріїв та принципів набору добровольців. Найголовніше з яких — чи вдається на етапі створення батальйонів відсікати не зовсім адекватних осіб. Адже люди, які йдуть на війну, повинні мати холодну голову і бути здатними контролювати свої емоції. Є питання також до підготовки: не в усіх батальйонах проходять так званий курс молодого бійця.

Ще одне питання — функціювання добровольчих батальйонів. Бійці повинні бути забезпечені всім, починаючи від їжі та закінчуючи зброєю і бронетехнікою. Зброя повинна належним чином передаватися і зберігатися. Сьогодні з цим повна плутанина. Активісти, що займаються постачанням армії, констатують, що на складах є сотні тисяч одиниць бронетехніки, але держава побоюється давати її добровольчим батальйонам. Через це ми несемо божевільні втрати.

«До мене як юриста часто-густо звертаються учасники добровольчих батальйонів, адже зараз є повний хаос, — говорить Олег Веремєєнко, адвокат, який співпрацює з Українською Гельсінською спілкою з прав людини. — Наведу приклад зі своєї практики. Один з командирів добровольчого батальйону віз у ремонт озброєння — декілька відібраних у терористів автоматів і подарованих добровольцями коліматорних прицілів. Встановлювати приціли повинен зброяр, до якого й направлявся доброволець. Потрапив у автокатастрофу. Приїхала ДАІ. Побачила незареєстровану зброю. Надавши першу медичну допомогу, його відвезли в загальну камеру в СІЗО. До нас звернулися по юридичну допомогу. Це трапилося недалеко від Кременчука. Я пішов до місцевого прокурора — молодого пещеного хлопця в прокурорської формі з золотими погонами. Кажу йому: «Як юрист я згоден з тим, що він перевозив зброю незаконно, порушив ст. 263 КК («Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами». — Ред.). Ми сидимо з вами в будівлі, а в 150 кілометрах від неї стоять російські установки «Град», одна доба — і вони накриють ваш прокурорський офіс. Завдяки таким, як цей хлопець, ми досі цілі».

Унаслідок того, що досі немає прописаного легітимного механізму формування і функціювання добровольчих батальйонів, відрізнити людей, яких хвилює доля України, від тих, кому, м'яко кажучи, не знайоме почуття патріотизму, дуже непросто. Групи, що мають озброєння і які застосовують силу, викликають резонні запитання у працівників правоохоронних органів щодо того, чи бува не є ці батальйони злочинними угрупованнями. До того ж, не слід забувати, що в подіях, які викликають дуже великий суспільний інтерес і мають волонтерську допомогу, як правило, не гребують брати участь ті, хто хоче відкусити свій шматок пирога.

З підйомом волонтерських рухів в Україні нікуди не зникло бажання правоохоронних органів вислужитися. «Сьогодні дуже ризикують ті, хто транспортує зброю. У нас в провадженні знаходиться справа по ст. 263 КК, яку роздули і намагаються заробити галочку, — розповідає адвокат Ксенія Проконова. — Людям продовжують активно шити такі матеріали. Адже правоохоронці повинні реабілітуватися, показати, що працюють і припиняють незаконні дії».

Держава повинна захищати тих, хто вийшов захищати країну і народ України. Які кроки для цього потрібно зробити? О. Веремєєнко вважає, що, по-перше, потрібно прирівняти добровольців до учасників бойових дій. По-друге, законодавчо прописати механізми передачі зброї, техніки добровольчим батальйонам, щоб надати їм правовий статус: «Ці заходи допоможуть змусити зупинитися нашого ворога: агресор розумітиме, що батальйони озброєні всім необхідним для ефективного опору. Ще один момент — потрапляння в полон. Бійці добровольчих батальйонів, за моєю інформацією, перебувають у найважчій ситуації: як правило, їх катують з особливою жорстокістю і в більшості випадків вбивають. Агресори вважають їх ворогом номер один. На сьогодні держава недостатньо активно працює в цьому напрямку. Саме тому останнім часом добровольці беруть терористів в полон і не віддають їх правоохоронним органам — щоб обміняти на своїх товаришів. Юридична процедура таких дій не прописана. З цим також щось потрібно вирішувати».

Для вирішення питання переведення добровольчих батальйонів у законодавчі рамки вже підготовлено кілька законопроектів, які поки що не були прийняті Верховною Радою. «Держава буде мати певний вантаж зобов'язань (а він дуже великий) до певного кола осіб. Це гроші, — пояснює причини затягування К. Проконова. — Тут все дуже просто: чим довше затягуєш, тим менше тих, кому потім виплачувати. Так, це обтяжливо для бюджету, але іншого шляху у нас немає».

Поки ми перебуваємо в такому собі юридичному вакуумі, О. Веремєєнко дає поради тим, у кого просто немає іншого виходу і кому доводиться перевозити озброєння: «Слід заздалегідь написати заяву в РВВС про те, що ви хочете добровільно здати зброю. Носіть цю записку з собою в кишені на випадок, якщо вас зупинять».

Не буває війни без втрат. Але якщо в наших силах їх мінімізувати, то суспільство і держава просто зобов'язані захистити не тільки тих, хто відстоює нашу свободу і наше майбутнє, а й їхні сім'ї. Ми в боргу перед нашими захисниками: якби не вони, у зону АТО перетворилася б уся Україна.