Новини
Ракурс

Підсумки Майдану: погляд із Росії

Ольга Курносова — відомий опозиціонер, громадський діяч, співорганізатор Маршів незгодних та одна із засновників антивоєнного руху в Росії. Сьогодні вона — політичний емігрант: правозахисниця вже місяць живе в Україні. Ще на світанку створення антивоєнного руху друзі її попередили: спецслужби взяли тебе в активну розробку. 21 вересня на Марші миру в Москві, що зібрав понад 100 тисяч людей, вона йшла на чолі колони, яка скандувала відому кричалку харківського «Металіста», а потім співала з усіма гімн України. Коли стало зрозуміло, що «вся фактура з посадки вже готова і тільки очікується команда», їй довелося тікати з Москви. За всіма правилами конспірації, відключивши мобільний телефон, вийнявши акумулятор і сім-карту, вона добиралася маршрутками до Мінська, а звідти відразу ж полетіла до Києва. Ольга планує впливати на політику Росії ззовні, а поки допомагає волонтерам, підтримує наших солдат. Коли вона їздить в зону АТО й розмовляє там з нашими хлопцями, у чоловіків навертаються сльози: адже вони вперше спілкуються з росіянкою, яка усвідомлює, що справді там відбувається.

Loading...

Марш миру

О. Курносова знає про Майдан не з чуток, в грудні вона стояла пліч-о-пліч з нами на головній площі Києва. В лютому у себе на батьківщині створила Комітет солідарності з Майданом. В будь-які дати прийнято підбивати підсумки. Річниця Майдану, звичайно ж, не виняток. Особливо цікавий і корисний погляд збоку. Про підсумки Революції гідності, про протестні рухи в РФ — погляд з Росії.

— Основна думка, яку я хотіла б донести до української аудиторії, — це те, чим може стати ваша країна на пострадянському просторі. Україна може стати новою Америкою — символом свободи, куди приїжджають люди, пригноблені імперією, які просто вже не можуть там дихати. Ваша країна може стати прапором справжнього вільного світу.

Рік, що минув після Майдану, — це й мало, і багато. За цей період українці змогли провести дві повноцінні виборчі кампанії. Легітимізували зміну влади, яка відбулася на Майдані революційним шляхом. Прийшли нові депутати в Раду. На мій погляд, відбулася дуже важлива річ: Майдан зумів переформатуватися й почати вибудовувати паралельні владі структури. Чому Україна може реально протистояти Росії у війні? Багато в чому за рахунок волонтерів, які годують, взувають-одягають армію, за рахунок людей, які віддають на це останні гроші. Не політики перемогли на Майдані, а самоорганізація людей. Незважаючи на те, що Майдан розійшовся, самоорганізація живе. Волонтерська система свідчить про те, що найголовніше, що створилося на Майдані, продовжує жити й допомагає досягти того, чого не вдається зробити політикам. Найголовніше — єднання, тому Майдан назвали Революцією гідності. Адже коли виникає подібне єднання, лідери стають залежними від людей.

Є ще дві важливі речі, які сталися на Майдані: виникла українська політична нація і українська незалежна держава. Україна як держава склалася саме тепер, довівши право на своє існування. Громадянин Путін навіть не здогадується, яку велику роль він у цьому зіграв. На мій погляд (людини, яка вас любить), без зовнішнього тиску це не відбулося б настільки швидко. Волонтерський рух — це те, що не вийшло у нас свого часу. У Росії після революції 1991 року не склалася система розвиненого громадянського суспільства, саме тому ми не змогли захистити результати тих подій. Високий рівень самоорганізації людей не дає владі відчувати себе безконтрольною. Демократія можлива лише тоді, коли суспільство постійно контролює владу. В Україні для цього є дві необхідні речі: існують незалежні ЗМІ й дуже хороша самоорганізація.

Одна з головних проблем, як мені здається, в тому, що багато хто з політичної еліти України не вважає Путіна своїм ворогом. Йде війна, українці й росіяни гинуть на одній лінії фронту, а дуже багато хто в українській еліті не готовий розглядати Путіна як свого суперника. Чи можливий третій Майдан? Все залежить від влади. Якщо вона забуде, що прийшла до влади через Майдан, забуде, що йде війна, і продовжить ще місяць ділити портфелі та гроші, цей сценарій цілком можливий.

У 2012 році в Росії був підйом протестних рухів. Однак у нас не було такої рішучості, як у вас: стояти до кінця, рішучості гинути за ідеали. Існує думка, що українці більш волелюбні люди, ніж росіяни, тому що у вас не було самодержавства в нашому вигляді. Думаю, що частково це правда. Я впевнена, що європейський вибір — це також і вибір Росії. Питання інше: всієї Росії чи якоїсь її частини?

Путін боїться «експорту» Майдану. Чому в Росії немає виборів? Путін ніколи не перемагав у чесній грі. Єдині вибори, де він був керівником штабу Анатолія Собчака, вони з тріском програли. Центральну виборчу комісію очолює своя людина, тому чесних виборів в Росії очікувати неможливо. Путін виріс у надрах КДБ і розуміє, як обманювати, розводити, купувати, шукати компромат, шантажувати. Він більше за все на світі боїться вулиці, бо не розуміє, як це відбувається. А того, чого не розуміють, завжди бояться. Тому перші паростки опору в Росії вирубуються під корінь.

Боротьба з режимом Путіна іноді стає питанням життя та смерті. Мого друга, відомого актора, активіста Олексія Девотченка, 5 листопада вбили в Москві. Це шалено рідкісний в сучасній Росії голос, який неможливо було змусити замовчати. Версії про нещасний випадок чи, боже збав, самогубство, висунуті поліцією, просто сміховинні. Доказів, що це вбивство, багато. На мій погляд, цілком достатньо того, що його тіло спішно піддали кремації, хоча в ситуації, коли ще йде слідство, людину не повинні ховати, а тим більше кремувати. Чому вони вирішили вбити його саме зараз? Це може бути акцією залякування для всіх інших. Можливо, величезне бажання, щоб ця людина заткнулася.

Путін сам же й розгойдує суспільство Росії. Економічна ситуація в РФ, зростання цін поступово впливають, скажімо так, на агресивно слухняну більшість, яка радісно кричала «Крим наш!» З іншого боку, слід пам'ятати, що ці люди можуть викрикувати це вдома, біля телевізора, але вийти на вулицю на підтримку Путіна не готові. Якщо порівняти кількість людей, які виходять за Україну і проти (незважаючи на те, що акції на підтримку «Новоросії» оплачуються й людей часто змушують виходити), останніх помітно менше. Наразі проукраїнська позиція явно виграє. Питання в іншому: будь-яка організаційна діяльність в Росії сьогодні смертельно небезпечна. Тому якісь речі ми збираємося робити дистанційно, щоб не підставити тих, хто залишився в Росії. У російських спецслужб є список людей, до чиєї думки прислухаються, і різними способами намагатимуться зробити так, щоб вони замовкли. Атмосфера, яка останнім часом панує в РФ, передбачає перехід до винищення інакомислячих.

Коли почалася війна, ми створили російський антивоєнний рух. Адже на війні, як мені здається, головні зусилля повинні бути спрямовані на те, щоб зупинити російську агресію, вивести війська, припинити забезпечення терористів, їх військову підготовку. Перша акція була в серпні — Марш пам'яті й скорботи за жертвами збройних зіткнень в Україні. 21 вересня пройшов усеросійський Марш миру. 19 листопада активісти російського антивоєнного руху проводили пікетування міністерства оборони з вимогою виведення всіх військ і повернення солдатів додому. Хлопці й далі діють, просто якісь речі можна говорити й робити тільки тут. Ми плануємо провести в Україні з'їзд (поки під умовною назвою) «Європейський вибір Росії». Намагатимемося зібрати максимально широке коло. Сподіваємося, що приїдуть політичні емігранти з різних куточків світу, активісти з Росії, щоб обговорити бачення того, як готувати зміни в РФ. В проектах, які ми вибудовуємо, на чільне місце ставиться питання про ставлення до подій в Україні. З тими, хто підтримує Україну, ми готові розмовляти; з тими, хто виступає з позиції «Кримнаш», нам говорити немає про що.

З Росії їде дуже багато людей. В першу чергу, з політичних мотивів. Решта — з економічних. Багато з тих, хто тікає, хотіли б стати громадянами України. Українське суспільство чудово приймає росіян, що залишили свою країну й приїхали в Україну. Але якби не мої друзі тут, мені було б нелегко. Бюрократія така, що є стандартні способи легалізації, але мій випадок еміграції (і багатьох інших) не прописаний. Але ж є законопроект (внесений на розгляд ще в минулій Раді) про спрощення отримання громадянства й тимчасової посвідки на проживання для тих росіян, які втекли від режиму Путіна. Таких людей  багато. Вони з першого дня Майдану, з моменту окупації Криму підтримували Україну. На мій погляд, це гідні росіяни, які дуже люблять вашу країну. Україна не пошкодує, якщо ці люди стануть її громадянами.

Думаю, що путінський режим змістить сам себе. Те, що відбувається сьогодні, є абсолютно несподіваним для Путіна — Росія стрімко стає країною-ізгоєм. Це не сталінський Радянський Союз. У верхівки сім’ї живуть на Заході, там рахунки, тому потрапляти в ситуацію країни-ізгоя велика частина російської еліти зовсім не прагне. Це закінчиться. Сказати, як саме, зараз важко. Але всі передумови до цього є: ситуація загострюється з кожним днем. Те, що сталося в Австралії, неможливо було уявити якийсь час тому. Було відчуття, що ще трохи — і всі лідери 19-ти країн заспівають пісню «Путін х...ло».


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter