Новини
Ракурс

Московський Червоний Хрест: між іміджем і Путіним

20 січня 2014 року інтернет-публіку неабияк повеселив голова Московського міського відділення Російського Червоного Хреста Ігор Трунов, який скликав прес-конференцію і повідомив, що, крім позову до Савеловського суду проти 17-ти засобів масової інформації, ним у російську Федеральну службу безпеки було направлено заяву про притягнення відповідачів ще й до кримінальної відповідальності за їхні публічні заклики до екстремістської діяльності і злочинні інформаційно-терористичні атаки. Оскільки до відповідачів та потенційних злочинців потрапив і «Ракурс», закони жанру вимагають дати «нашу відповідь Чемберлену», щоб, як казав Петро Перший, «дурь каждого видна была».

Loading...

Піар-акція обернулася скандалом

Початок цієї історії поклала інша прес-конференція, проведена тим же Ігорем Труновим 25 грудня в Москві в прес-центрі російської «Національної служби новин». Йшлося про правові проблеми поставок гуманітарних вантажів у контрольовані сепаратистами райони Донбасу, і було незвично спостерігати на подібного роду заходах дивовижну політкоректність. Практично жодного поганого слова про державу Україна, її політичне керівництво та збройні сили: на Донбасі, мовляв, іде громадянська війна, і Російський Червоний Хрест у цій ситуації зайнятий винятково тим, що полегшує долю мирного населення. Зокрема, постачає памперси жителям Донбасу, які мають у них гостру потребу.

Але якщо хтось і повірив у цю мімікрію, то тільки не люди, що хоч трохи знають, хто такий Ігор Леонідович Трунов, який, окрім інших регалій, іменує себе ще й почесним титулом президента Спілки адвокатів Росії. Про цю людину досить сказати те, що вона удостоїлася честі потрапити на сторінки саркастичної російської інтернет-енциклопедії «Луркоморье», а для цього, слід зауважити, потрібно мати особливі заслуги. У цьому ж випадку миролюбний тон знадобився, швидше за все, для того, щоб завоювати довіру жалісливих товстосумів Заходу й осідлати потоки їхніх пожертв на гуманітарну допомогу.

Але ближче до суті. Найбільше на цій конференції вразило одкровення Трунова про те, що попередні десять путінських конвоїв були відправлені в Україну з порушенням міжнародного права, бо цим займалася воєнізована структура російської держави під назвою Міністерство надзвичайних ситуацій, а отже, як він висловився, «це вторгнення, це порушення, цього робити не можна». І ось тут хитро, як лис, підібрався журналіст московської філії українського інформаційного агентства «Укрінформ» Віталій Сич, поставивши питання, яке слід відтворити дослівно:

«Коли була облога Донецького аеропорту, там вбивали, і туди пропускали гуманітарний вантаж, якщо я не помиляюся, то з боку Києва. Отже, пропустили, оглянули, розвантажили, машини поїхали. І почалися військові дії з новою силою. Як ви вважаєте, з чим це пов’язано?»

Зовні питання має ідіотський вигляд. Про які гуманітарні конвої в Донецький аеропорт з боку Києва може йти мова, якщо всьому світу відомо: це оборонна фортеця української армії, і туди з її боку йде зброя, боєприпаси, продовольство, медикаменти та інші потрібні на війні речі, які доставляються яким завгодно чином, але тільки не в формі гуманітарного конвою.

Будь-яка розсудлива людина на місці Трунова мала б зметикувати, що український журналіст неспроста надумав «стріляти по своїх», і відповісти: «Я не володію інформацією про гуманітарні конвої з боку Києва в Донецький аеропорт і нічого не можу сказати про вантажі, що ними доставляються». Але він, судячи з усього, до категорії розсудливих не відноситься, а тому, діючи за принципом «глухий як не почує, то придумає», пустився міркувати про те, що цим конвоєм цілком імовірно поставляли зброю.

Тож питання Віталія Сича вийшло зовсім не ідіотським, а всього лише провокаційним, але саме того й вимагають невблаганні закони жанру. Прес-конференції зазвичай збирають не для того, щоб відповідати на запитання журналістів, а для того, щоб робити заяви або собі рекламу. Журналісти відповідають взаємністю, а тому хитрістю й лестощами намагаються змусити спікера сказати те, що він зовсім не збирався і не хотів говорити.

В результаті вийшло у світ повідомлення «Укрінформу», текст якого слід викласти дослівно разом із заголовком:

Путінські «гумконвої», швидше за все, возили зброю — московський Червоний Хрест

Десять російських «гуманітарних конвоїв» могли привезти на окупований проросійськими бойовиками Донбас усе, що завгодно, зокрема зброю і боєприпаси.

Про це заявив у коментарі «Укрінформу» голова Московського міського відділення Російського Червоного Хреста Ігор Трунов.

«Подвійне призначення, зброя — неприпустимі речі. Ми не повинні гуманітарні вантажі піддавати сумніву. Тому, природно, легітимна допомога передбачає відсутність товарів подвійного призначення, як мінімум. А те, про що ми говоримо, — це непряме порушення міжнародного гуманітарного права, тобто, швидше за все, привезли зброю», — сказав він.

Ця замітка, природно, підірвала інтернет, і її тут же ретранслювали десятки видань. Як же, сенсація дня: Московський Червоний Хрест збунтувався проти Путіна. Трунов попався, «как кур в ощип». Ми не можемо знати, що з ним було насправді, але можемо логічно припустити, що його викликав на килим хтось із впливових персон і змусив відчути те, що зазвичай відчуває жертва злочину, передбаченого статтею 132 Кримінального кодексу Російської Федерації — «Насильницькі дії сексуального характеру». За цим і послідував у Савеловський суд Москви позов про захист честі, гідності та ділової репутації, а також про відшкодування моральної шкоди на 170 мільйонів рублів.

Що говорить закон

Мету, яку подачею цього позову насправді переслідує Трунов, видно неозброєним оком: він хоче захистити себе від звинувачень у зазіханні на честь, гідність та ділову репутацію президента Путіна і заради цього готовий на будь-які дурниці. Суто по-людськи його зрозуміти можна: зовні виглядає, що журналіст приписав йому слова про російські гумконвої, яких він насправді не говорив, підкріпив це словами про українські гумконвої, які він насправді говорив, і в результаті у читача склалося враження, що Трунов не схвалює дії господаря Росії.

У вузьких журналістських колах це може називатися західним словом дифамація, але оскільки поняття дифамації тотожне поняттю поширення неправдивих ганебних відомостей, що міститься у статті 152 Цивільного кодексу Російської Федерації, ми будемо оперувати саме цим словосполученням. Втім, у зазначеній статті все викладено в загальних рисах, а за деталями слід звертатися до двох інших нормативних актів: закону РФ «Про засоби масової інформації» та постанови Пленуму Верховного суду РФ від 24 лютого 2005 року «Про судову практику у справах про захист честі та гідності громадян, а також ділової репутації громадян та юридичних осіб».

Підемо від простого до складного. Трунов, бажаючи виправдатися перед громадською думкою Росії, вирішив вразити її широтою розмаху і не обмежився одним тільки «Укрінформом». Як повідомив на прес-конференції його адвокат Герман Ясиновський, крім нього, відповідачами стали ще 16 екстремістських сайтів українських та американських ЗМІ. Незрозуміло тільки, як у цей список затесалися вільнюська «Евробеларусь» і хабаровський «Амурбург», але адвокати Трунова чесно визнали, що вони не сильні в географії, а тому не варто дивуватися, якщо раптом Ерзерум, на їхню думку, розташований у Тульської губернії.

Але повернімося до російського закону про ЗМІ, ключовим розділом якого в цій ситуації є розділ VII «Відповідальність за порушення законодавства про засоби масової інформації», а саме його стаття 57 «Звільнення від відповідальності». У ній, зокрема, сказано, що редакція не несе відповідальності за поширення відомостей спірного характеру, якщо вони отримані від інформаційних агентств або є дослівним відтворенням повідомлень, розповсюджених іншим засобом масової інформації. Тож решта 16 відповідачів можуть лише посміятися над цим оперетковим позовом, а ось нашим колегам з «Укрінформу», судячи з усього, належить прийняти бій на цій ділянці судово-інформаційної війни.

Утім, противник у них не відзначається розумом, і про малограмотність його адвокатів можна судити з одного епізоду, що міститься в тексті позовної заяви. У ньому, зокрема, сказано, що він просить стягнути з відповідачів солідарно 170 мільйонів рублів і перерахувати їх на розрахунковий рахунок Московського Червоного Хреста для подальшого їх використання на допомогу постраждалим районам України. Звучить досить зворушливо, однак у зазначеній вище постанові Пленуму ВСРФ чорним по білому написано, що компенсація моральної шкоди та збитків у разі задоволення позову підлягає стягненню на користь позивача, а не інших, вказаних ним осіб.

На зеркало неча пенять...

Тепер про речі складніші. Верховний суд РФ ухвалив, що по справах цієї категорії обставинами, що мають значення для справи, є:

перше — факт поширення відповідачем відомостей про позивача;

друге — наклепницький характер цих відомостей;

третє — невідповідність їх дійсності.

А за відсутності хоча б одного із зазначених обставин позов не може бути задоволений судом.

З першим пунктом усе ясно, почнімо з другого, і тут наберіться терпіння.

Наклепницькими, з погляду російського законодавства, є відомості, що містять твердження про:

- порушення громадянином або юридичною особою чинного законодавства;

- скоєння нечесного вчинку;

- неправильне, неетичне поводження в особистому, громадському чи політичному житті;

- несумлінність при здійсненні виробничо-господарської та підприємницької діяльності;

- порушення ділової етики чи звичаїв ділового обороту, які принижують честь і гідність громадянина чи ділову репутацію громадянина або юридичної особи.

З усього цього набору до Трунова якимсь боком можна пришити лише неетичну поведінку в політичному житті: його виставили в такому вигляді, що він ніби звинувачує російські гуманітарні конвої в перевезенні зброї. Але це не є неетичною поведінкою — це є критикою дій державних органів, чим і займається російська опозиція. А до останньої з повагою ставиться сам президент Росії Путін. У всякому разі, так він повідомив на своїй останній великій прес-конференції, де захоплювався рядками Лермонтова «Прощай, немытая Россия, страна рабов, страна господ». Він так і сказав: «Опозиціонер, навіть дуже жорсткий, він зрештою до кінця бореться за інтереси своєї Батьківщини».

Отож, якщо Трунова навмисне або помилково записали в опозиціонери, це ще не означає, що спаплюжили його честь, гідність та ділову репутацію. Це всього лише поширили про нього відомості, що не відповідають дійсності, у зв’язку з чим він, за статтею 46 закону РФ «Про ЗМІ», має право на відповідь. І предметом судового розгляду в цьому випадку може стати лише відмова редакції розмістити цю відповідь.

Утім, всі ці розумні розрахунки мають сенс лише в тому випадку, якщо в Савеловському суді Москви працюють чесні і порядні судді, а не страшенні мерзотники, які трапляються в нашому Печерському. До російських суддів, до речі, не варто ставитися з позиції презумпції винності: тамтешній офіційний «Огляд практики розгляду судами Російської Федерації справ про захист честі, гідності та ділової репутації» свідчить про те, що їхні впливові персони не так уже й рідко програють журналістам.

Ну і, нарешті, про найскладніше: чи було тут поширення про позивача відомостей, що не відповідають дійсності? Прочитаємо ще раз ту частину повідомлення «Укрінформу», яка має найбільш дискусійний вигляд:

Десять російських «гуманітарних конвоїв» могли привезти на окупований проросійськими бойовиками Донбас усе, що завгодно, зокрема зброю і боєприпаси.

Про це заявив у коментарі «Укрінформу» голова Московського міського відділення Російського Червоного Хреста Ігор Трунов.

Якщо проаналізувати перше речення, то Трунов ЦЬОГО не заявляв. Але ПРО ЦЕ він говорив. Тут уже професійним філологам варто постаратися, щоб довести, що російська мова, якою творили геній Пушкіна і геній Толстого, надзвичайно багата на різноманітні епітети, порівняння, метафори, синоніми, омоніми, гіперболи, гротеск та інші стилістичні звороти, внаслідок чого одна й та сама фраза може бути витлумачена по-різному.

Як писав Гоголь, «на зеркало неча пенять, коли рожа крива».


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter