Голова Ради адвокатів Києва: Неможливо, щоб держава вчиняла так із суддями та судовою системою

Інна Рафальська:

Питанням, пов’язаним із відповідальністю суддів, у тому числі дисциплінарною, я займаюся вже досить довго, і аналізувала закони, пов’язані з судоустроєм і статусом суддів.

375-а стаття КК як один із видів відповідальності професійних суддів фактично стала актуальною тільки останнім часом. Це сталося у зв’язку з тим, що держава актуалізувала притягнення до відповідальності і настання відповідних негативних наслідків.

У своєму нинішньому вигляді 375-а стаття повинна бути виключена з Кримінального кодексу. Ми вчилися в різних школах, але вчили нас, мені здається, одному й тому ж: норма, що встановлює юридичну відповідальність, повинна бути зрозумілою кожному. І тому, хто її виконує, і тому, кого притягують до відповідальності. Диспозиція 375-ї статті складається з п’яти слів, при цьому, обговорюючи в професійному середовищі два з них — завідомість і неправосудність судового рішення, — ми ніяк не сходимося в дефініціях.

Решта Кримінального кодексу зрозуміла: ми знаємо, що таке вбивство, крадіжка, грабіж або хабар. Але абсолютно незрозуміло, що таке неправосудне рішення або завідомо неправосудне рішення. Ясність не настане доти, доки законодавець чітко не визначить, за що настає кримінальна відповідальність судді, а саме — за які конкретні, чітко перераховані дії.

Форма вини — це умисел і необережність. Існує норма, що абсолютно чітко регулює ці поняття. При цьому цікаво, що зазначена стаття — єдина, предметом доведення якої є не злочинна дія/бездіяльність, яка за законом має визначатися як така, що несе за собою відповідальність. Предметом чомусь є те, що є об’єктом, тобто судове рішення як таке. При цьому те, що доводиться, це винесення рішення, є професійною функцією судді. Виходячи з цього, ми маємо проблему, пов’язану з доведенням і перевіркою підозри. Раніше це була перевірка звинувачення. Тоді ми запитуємо слідчі органи: в чому ви звинувачуєте суддю? І слідчі органи, не соромлячись, відповідають: ми проаналізували судове рішення, незалежно від того, було воно скасоване чи ні, і я, слідчий такий-то, прокурор такий-то, дійшли висновку, що рішення неправильне, отже, воно неправосудне, тому настає відповідальність.

В обвинувальному акті органи слідства повинні вказати факти і всю об’єктивну сторону: час, місце, спосіб вчинення. В результаті ось що пишуть зараз прокурори в обвинувальних актах: «Перебуваючи на своєму робочому місці, відправляючи правосуддя, включив комп’ютер і вирішив, що він винесе неправосудне рішення». Умисел довести вони навіть не намагаються, поряд з іншими «тонкими матеріями», недоступними нашим органам досудового розслідування. Їм краще написати отак просто, що вони і роблять.

Отже, норма містить два незрозумілих слова з п’яти, а частина друга, яка встановлює підвищену відповідальність, містить оціночне судження — важкі наслідки. Слід визначитися, що є в цьому випадку тяжкими наслідками, тому що в одному з актів я зустріла твердження: тяжкими наслідками є та обставина, що це викликало резонанс у пресі. Та чого у нас тільки преса не пише! Неможливо так чинити з суддями та судовою системою!

Якщо зараз законодавець не може визначитися з правильним формулюванням і відповідальністю суддів, давайте все-таки повернемося до початку. До того, що зазначено в Суддівської хартії: суддя повинен бути захищений, незалежність судді має бути захищена підвищеним імунітетом.

Щодо питань, пов’язаних із притягненням до відповідальності судді, то вона повинна бути репутаційною: якщо суддя зганьбив себе перед громадськістю, відповідальність має бути насамперед дисциплінарною. І найголовніша відповідальність для судді — це позбавлення його цього звання. Нічого тяжчого бути не може.

Якщо ж суддя вчинив конкретний злочин, отримав хабар, кодекс передбачає відповідну відповідальність. Доведення отримання хабара і схема розслідування абсолютно зрозумілі, як і в тому разі, якщо суддя зловживає службовим становищем, здійснює корупційні дії.

Крім того, хочу звернути увагу: ніколи сторона процесу, тобто сторона обвинувачення, не може вирішувати питання щодо порушення справи і притягнення судді до відповідальності. Це має бути віднесено виключно до компетенції органів суддівської корпорації — вони оцінять, переглянуть судові рішення у встановленому судовому порядку, зроблять певні висновки щодо судді. Якщо не зроблять — корпорація, відповідно, змінюватиме склад органів, уповноважених ухвалювати такі рішення. Я впевнена, що судді самі зацікавлені і в самоочищенні, і, відповідно, у захисті від зовнішнього впливу.

За жодних обставин не можна карати суддю в результаті того, що наслідки оцінюються органами досудового розслідування як незаконні з порушенням норм процесуального права, що насправді є апеляційною і касаційною підставою.

За матеріалами круглого столу «375 стаття Кримінального кодексу України: покарання чи тиск?», організованого Асоціацією правників України