Видобуток бурштину — боротьба за монополію

Бізнес із видобутку бурштину та доставки його споживачеві склався давно, без допомоги зверху. Спроба створити державне підприємство з видобутку сонячного мінералу не увінчалася успіхом. Ринок бурштину повністю за кордоном, і український камінь там представлений нелегально. Держава офіційно його не експортує. Бурштину для промислового видобутку в Україні немає, немає і цієї галузі. Все зводиться до відсутності рентабельності. Старательський видобуток став актуальним при ослабленні держави і зубожінні населення.

Вартість з’являється тільки у того, до чого людина доторкається руками. Вона намагається вижити самостійно, бере в руки лопату і починає копати ями на болоті, знаючи: знайдений камінь, безумовно, перетвориться на гроші. На Донбасі, керуючись цим же, лопатами викопують із землі вугілля. У Харківській області збирають гриби і перетворюють їх на красиво оформлені банки для продажу уздовж доріг. В Житомирській — так само вздовж доріг продають нарізані в лісі віники для лазні, у багатьох місцях пропонують рибу і раків. Все це і є дзеркало життя нашої нинішньої країни.

Попередня влада намагалася домогтися тотального «кришування», а не організації видобутку та реалізації бурштину. Цікаво, що й сьогоднішні розмови зводяться приблизно до того ж. Існує два способи вкрасти гроші у держави: перший — до того, як вони потрапили до бюджету, другий — перенаправити бюджетні кошти у свою кишеню. У першому випадку гроші можна отримати швидко, але значно менші, — це оперативна крадіжка. Другий спосіб важчий, довший, помітніший і масштабніший. Стратегічним злодійством займаються гравці, які впевнені у завтрашньому дні й розуміють, як це можна зробити. Найголовніше: обсяги коштів, якими розпоряджається стратег, такі, що суми привласнених грошей будуть значно вищими, ніж у оперативників. Їх навіть можна назвати заробітком, заплатити з нього податок державі і впевнено жити далі.

Попередники нинішньої влади займалися крадіжками оперативними. Сьогоднішні революційні заяви — ухвалити закон про бурштин, створити на місці комунальні підприємства з його видобування, посилити контроль над нелегальними копачами — не відповідають на важливі питання. Як на цьому заробить держава? Звідки візьмуться гроші на видобуток? Як камінь буде реалізовуватися? Хто і як відновлюватиме знищені території? Питань про існування та працездатність запропонованих рішень десяток.

На сьогоднішній день існує два види видобутку: законний, підтверджений відповідними дозволами, і незаконний, який є основним в Україні.

У таблиці представлені учасники законного видобутку. Терміни дії їхніх ліцензій змінити теоретично неможливо.

-->-->

До законних способів вилучення з землі каменю можна також віднести погодження на його розвідку. Займатися розвідкою можна як завгодно довго, притому найбільш незвичайними способами. Дію виданих у поточному році погоджень сьогодні призупинено, продовження цього процесу планується після ухвалення закону про бурштин, де все буде прописано. Але є підстави вважати, що після ухвалення цього закону нічого не налагодиться, а багато кроків можна зробити без прив’язки до нього.

Незаконний видобуток приносить сьогодні 30–40% прибутку безпосередньо старателеві. Місцевим бандитам залишається 5–10%, з ними добувачеві працювати простіше, дешевше і швидше — оперативно вирішуються спірні ситуації. Решта їде до Києва. Щоб вивезти камінь за кордон, віддається від 150 до 300 дол. за кілограм. Це данина митниці та СБУ. Сьогоднішні бурштинові дії справляють враження, що добувачеві хочуть залишити 10–15% від заробленого, як це було при Пшонці, прославленому вітчизняному прокурорі.

Янтар — камінь міфологічний. Наприклад, 3–5 тис. дол. за кілограм на ринку — міф. Реально кілограм коштує близько 700 дол., оскільки камінь дістається різносортний, багато «піску», великих самородків досить мало. За ліцензію на бурштин просили міфологічні 2–5 млн дол. З цієї ж причини в країні не розвивається мала електроенергетика — ліцензія на виробництво електроенергії коштує чергових нереальних грошей. Побудувати електростанцію на найближчій річці неважко, але законно продати електрику можна лише придбавши нечувано дорогу ліцензію.

Бурштин вважається коштовністю тільки в Україні — у світі це, як правило, просто виробний мінерал. Можна і в нас вважати його місцевою сировиною, не надаючи камінню дорогоцінної форми. Цей продукт поширений від Бразилії до Малайзії і від Сицилії до Прибалтики. Єдине в світі родовище з промисловим видобутком — під Калінінградом. Раніше це був центр Східної Пруссії — Кенігсберг. «Бурштиновий кабінет», подарований Петру I, виготовлявся німецькими майстрами для пруського короля Фрідріха I саме з цього бурштину.

Україна не має ніякого відношення до формування ціни на бурштин у світі. 90% каменю видобувається в Росії, практично весь він обробляється за кордоном. Серйозно говорити про формування внутрішньоукраїнського ринку бурштину та організації його переробки на місці можуть лише відверті негідники, охочі до особистої вигоди, або нереалістичні романтики.

Видобуток бурштину в Україні здійснюється за сірою схемою. Боротьба з сірими схемами призводить до їх заборони. За радянських часів за спекуляцію садили, а за валютні операції розстрілювали. Ідея нинішнього керівництва заборонити видобуток каменю нагадує заборону на спекуляцію в СРСР.

Бурштин — слово голосне, гучне. Само собою, цікавіше говорити про яскраві речі, а не про низькі й буденні. Україна експортує, наприклад, щебінь, якого немає в Росії, причому в набагато значніших у грошовому вираженні обсягах. Комунальне господарство з його проблемами важить мільярди, бурштин — копійчаний на цьому тлі. У пресі з’являються повідомлення про вилучення партій сонячного каменю — то на митниці, то у видобувачів. Завжди залишається питання: а куди конфіскований бурштин дівається потім? Мовчання... Ухвалені силові рішення ведуть до корупційності. Чиновнику важливо перебувати поруч із процесом, щоб отримувати гроші щодня. При цьому ми пам’ятаємо, що про корупцію в уряді завжди повідомляють у минулому часі. Західний досвід із делегуванням повноважень на місця нам не підходить. В Україні досі рулять тимчасові виконавці, які думають про миттєву вигоду. Це залишилося нам ще від СРСР, коли вкрасти у держави було чи не доблестю.

На місцях збираються робити комунальні підприємства з видобутку бурштину, щоб красти гроші на місці. Центр надсилає різноманітних смотрящих, що намагаються встановити свою владу. Три області прагнуть через своїх депутатів та ангажованих силовиків організовувати свій вплив на ситуацію з каменем. Йде боротьба за монополію. Місцеві царі хочуть залишити все у себе, в самому низу. У країні йде війна, і люди, що з неї повернулися, намагаються використовувати отриманий досвід. Хто тільки і з якими нашивками не приїжджав, щоб за допомогою зброї стати контролером процесу. Але досвідчених людей і зброї на місцях і так вже з надлишком. Місцеві жителі не бажають ділитися з приїжджими, одягненими в таку ж плямисту форму.

Скажу ще про одну сторону конфліктного мінералу. У країні йде спроба створення вертикалі влади. Рівно те, проти чого бунтував Майдан. Вертикаль будує апарат президента, те саме намагаються зробити з боку Кабінету міністрів. Чому бурштином опікується президент — не зовсім зрозуміло. Це питання має контролювати Кабмін, він видає та анулює ліцензії. Але президентська команда в цю тему занурилася глибоко. Створюється враження, що гаранта Конституції вульгарно підставляють: з його останніх виступів випливає, що за весь бурштин відповідає він, а не Аваков і Яценюк. Добувачі в Рівненській і Житомирській областях тимчасово поховалися, але не зникли.

На тлі того, що відбувається, економічно доцільним вбачається ухвалення низки простих рішень, які не потребують жодних законодавчих дій.

1. Створення або перепрофілювання державного підприємства, яке скуповувало б у старателів бурштин на підставі підписаних договорів — на місці і за справедливими цінами. Точок із прийому бурштину може бути багато.

2. Гроші на купівлю бурштину можна легко взяти у банкірів, якщо вони стануть учасниками схеми. Державі на це не потрібно виділяти ні копійки. Крім того, банкірів можна зобов’язати контролювати ціну на камінь, яка все одно формується за кордоном. Інформація про неї відкрита і доступна.

3. Доставкою бурштину на біржі в Гданськ чи Китай можуть займатися ці ж банкіри.

4. Кошти від реалізації бурштину надходять до бюджету країни.

5. Підприємство — скупник каменю зобов’язане мати план рекультивації всіх родовищ і має фінансуватися з отриманих від продажу бурштину коштів. Цей момент обов’язковий, довіряти процес місцевим чиновникам не можна.

Тільки загальнодержавний погляд на проблему здатний ефективно її вирішити. Як будівництво полігонів для захоронення відходів або встановлення сміттєспалювальних заводів.