Семен Глузман: Влада повинна нас боятися

Теоретики права називають її патетичною правовою категорією. Адже ввести її в якийсь кодифікований правовий акт неможливо. І, тим не менше, важко формульована, з явним тяжінням до понять моральної філософії, вона існує. Власне, на ній ґрунтується вся правова теорія і практика правозастосування. Вона — це Справедливість.

Диктатори й тоталітарні правителі експлуатують поняття Справедливості у своїх суто особистих цілях. Оскільки й філософське розуміння Справедливості не конкретизоване. Справедливість у розумінні правових систем Гітлера і Сталіна різко відрізняється від такої в системах цивілізованого права.

Чи виконує хоч якусь частину функції Справедливості практика правозастосування в Україні? На жаль, дуже незначну. Як важко всерйоз назвати сталінського міністра юстиції Вишинського Міністром Справедливості, так само важко всерйоз повірити, що наше Міністерство юстиції є Міністерством Справедливості держави Україна.

Звичайні люди, не маючи ніякої юридичної підготовки та інтересу до теорії права, впевнено усвідомлюють: Україна не є правовою державою. Усвідомлення цієї впевненості — результат повсякденного досвіду життя в Україні. Де прояви Справедливості відсутні. Звичайнісінької, нехитрої справедливості у проявах державної та адміністративної дійсності навколо нас.

Основною функцією члена парламенту в будь-якій країні є створення і вдосконалення законодавства. Окремих, так званих галузевих законів, регулювання їх взаємодії з іншими галузями права, усунення прогалин у праві і т. д. і т. п. Зрозуміло, законодавці в тоталітарних державах і диктатурах мають іншу, дуже просту функцію — голосування. Не вільне голосування по розуму або совісті, а виключно кероване. Як це зовсім недавно демонстрував у нашому парламенті незабутній Михайло Чечетов.

Тим не менше, сотні наших співгромадян мають досвід особистої законотворчості. Творили закони, так би мовити. У всякому разі, зобов’язані були це робити. А не тільки голосувати за помахом диригентської руки. Хотілося б вірити, що багато з них прагнули посісти парламентські крісла з метою створення інститутів Справедливості в нашій країні. А саме. Створення справедливого суду, справедливої прокуратури, справедливої системи охорони здоров’я...

Багато з тих, хто керує нами, сидячи у високих владних кріслах, пройшли через це горнило високоінтелектуальної законодавчої творчості. Отже, маємо право очікувати від них особливого інтересу до функціонування інститутів Справедливості в Україні. На жаль, не можуть і не хочуть. У них зовсім інші інтереси. Особисті. Або кланові. Феномен Справедливості вони розуміють абсолютно інакше, ніж класики теорії права.

З усім цим треба щось робити. Сама по собі пухлина на нашій державності не розсмокчеться. У нас тільки одна можливість терапії — активна й усвідомлена участь у виборах. І — звірина хватка на шиї влади після них. Влада повинна нас боятися! У Талмуді є така фраза: «Якщо ти помреш — це надовго. Якщо ти дурень — це назавжди». Будьмо нарешті розумними!