Проституція як вид законної підприємницької діяльності

Яскравим прикладом може бути законопроект № 3139 «Про регулювання проституції та діяльності секс-закладів» від 18 вересня 2015 року, поданий народним депутатом України А. Немировським.

Вражає своєю новизною та доцільністю мета цього проекту — «прийняття галузевого закону у сфері проституції та діяльності секс-закладів». Тобто, на думку ініціатора проекту, проституція має розглядатися в Україні як певна галузь суспільних відносин? Далі ще цікавіше. За змістом статті 3 проекту, відносини, які виникають у сфері проституції, діяльності секс-закладів, регулюються Конституцією України, вказаним законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України. А тому саме Верховна Рада України має визначати основні напрями державної політики регулювання у сфері проституції та діяльності секс-закладів (стаття 8 проекту), а Кабінет міністрів України — реалізовувати державну політику у сфері проституції та діяльності секс-закладів (стаття 9 проекту).

Згідно статті 1 Міжнародної Конвенції по боротьбі з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами від 2 грудня 1949 року, проституцією є задоволення похоті однієї особи іншою за винагороду. Словник іншомовних слів тлумачить це поняття як (від лат. рrostitutio — наруга) «продаж свого тіла з метою отримання засобів до існування, а також з метою особистого збагачення». Тому аналіз поданого законопроекту дає змогу дійти лише єдиного логічного висновку — кожен громадянин України за умови прийняття такої «законодавчої ініціативи» матиме право вільно, на свій розсуд пропонувати послуги щодо задоволення сексуальних потреб інших осіб та отримати законну винагороду. Таким чином, проституція стане не одним із фонових явищ, що супроводжують злочинність, а професією, видом законної підприємницької діяльності.

Якщо це був жарт народного обранця, то дуже недешевий. Адже розробка, реєстрація законопроекту, його тиражування, обробка, наукова та юридична експертиза та інші процедурні моменти, що необхідно вчинити згідно Регламенту ВРУ задля підготовки законопроекту до голосування на пленарному засіданні ВРУ, потребують певних витрат державних коштів та трудових ресурсів. Якщо ж ні, то можна лише ще раз, на жаль, переконатися в дуже низькому професійному рівні наших обранців.