Ракурс тижня: п’ять стадій прийняття кримської блокади

Тиждень видався цікавим. Політики сперечалися, звинувачували один одного, доводячи, що саме вони будуть панацеєю від усіх місцевих бід на виборах. Активісти намагалися контролювати хід реформ. Без особливого успіху, але, принаймні, змушували опонентів триматися в тонусі. Як завжди, позначилась слабка перевірка фактів працівниками ЗМІ, а також теорії змови, без яких не минає жоден тиждень життя середньостатистичного журналіста і громадянина України. 

Блокада Криму: П’ять стадій сприйняття

Про блокаду Криму багато говорилося задовго до старту акції. Лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв згадував про намір блокувати постачання продовольства в Крим іще в лютому нинішнього року. Про це не раз ішлося і серед громадських активістів та волонтерів України тощо.

Хто не чув, був захоплений новиною зненацька. У неділю, 20 вересня, кримські татари разом із активістами різних організацій висадилися в Херсонській області, зайнявши основні контрольно-пропускні пункти на Крим. Виступили лідери — Чубаров і Джемілєв. На фоні недовіри з боку звичайних громадян вони заявили, що не збираються пускати транспорт із продовольством у Крим, оскільки впевнені, що Україна не повинна годувати окупантів.

І сталося диво. Щойно вони заговорили, щойно було показано настрій та підготовку організаторів, а також упевненість у досягненні цілей — багато людей і народні депутати прозріли. У Чонгар та інші пункти пропуску потягнулися каравани з народними депутатами і активістами, що мали намір попіаритися на акції. 

Ці новоприбулі намагалися донести свої думки, озвучити вимоги, довести іншим, що вони теж на щось та й впливають. Але особливого ефекту це не мало. Хіба що в російських ЗМІ, де ситуацією скористалися, оголосивши організаторами «Правий сектор», який давно став страшилкою для населення РФ.

Тим не менше, незважаючи на наявність «ПС» і спроби російської пропаганди зачепитися саме за персони активістів цієї організації, виявити серйозний компромат їм поки що не вдалося.

Була спроба, яку озвучив у Фейсбуці журналіст Осман Пашаєв: мовляв, у Крим прорвалася фура з м’ясом. Зазначалося, що водій фури заплатив за проїзд прикордонникам і «Правому сектору». З часом ця інформація була спростована, а сам Пашаєв упевнено написав, що інформація про хабар є фейком.

Блокада продовжилася. Оцінили її по-різному. Ситуація із блокадою та реакцією жителів Криму та співчуваючих змусила згадати непорушні п’ять стадій розуміння того, що відбувається.

Стадія 1. Заперечення

Перша реакція багатьох жителів Криму, особливо тих, що брали участь у референдумах під прицілом російських автоматів, була знущальною. «Ха, у нас вже українських товарів не залишилося», «Та ваша блокада нічого не означає» і звичайне «Нам не боляче». Ця реакція залишається й нині, враховуючи відносно незначний час блокади. Тим не менше, подібні гасла звучать рідше.

Яка причина? Передусім, причиною сама себе цілком може назвати черга вантажних автомобілів на пунктах пропуску на півострів. У перші дні вона була масовою (100–200 автомобілів у постійному режимі очікування). Пізніше, зі слів учасників акції, черга зменшилася, але, тим не менше, таких машин чимало. 

У підсумку. Цілком можливо, що без поставок українських продуктів у Криму вихід знайдуть. Але тут головне питання — у часі пошуку і в засобах, які треба буде під цю справу знайти. Поки ж перша реакція була очікуваною: кримчани не повірили у серйозність того, що відбувається.

Стадія 2. Гнів

Потім почався гнів. Повідомлення в соцмережах. Активне спілкування на форумах.

Тим не менше, «покерфейс» українців, небажання наших громадян узагалі якимось чином реагувати на претензії з півострова відображаються на настрої жителів Криму. Немає і колишньої реакції на різного роду фотожаби з боку росіян або самих жителів Криму. 

Але гнів триває. Це очевидно, як і залежність Криму — без моста й нормальної можливості поставки продуктів із Росії. 

Торг. Депресія. Прийняття

Наступні три стадії чекають на жителів Криму надалі. Звісно,  якщо блокада триватиме. 

Кримські татари налаштовані серйозно. Їхній список вимог озвучувавався вже не раз. Допомагати їм приїхали активісти громадських організацій, бійці добровольчих батальйонів і чимало  небайдужих.

Така акція може тривати довго. Занадто довго для тих, хто чекає на продовольство, і представників окупаційної влади, що обіцяють забезпечити усім необхідним півострів. Це вже було в питанні води, коли влада Криму проявляла різноманітну реакцію протягом одного дня. Це може статися і зараз, враховуючи навислу неминучість мінімізації торгових надходжень на анексований півострів. Якщо реакції російської влади не послідує, жителів Криму чекає початок стадії № 3.

США попереджають

Інформація, що прозвучала з надр видання «Новое время», а конкретно від джерел головреда друкованого видання щодо так званої американської "жовтої картки" владі Україні через корупцію. зізнаюся, не здивувала.

Вона злякала, було діло, оскільки важко зараз уявляється завтрашній день України без американської допомоги. Водночас вона якоюсь мірою дарувала надію, надаючи привід іще раз промовити вголос мантру «США зацікавлені в нашому розвитку». Але водночас вона засмутила, змушуючи згадати одвічне «Ну... Я так і знав».

Пізніше з Білого дому долинуло скептично-впевнене: «Ми нічого такого не говорили, це все брехня, ми довіряємо Яценюку і Порошенку».

Водночас, є стійке відчуття, що ці слова про роздратованість корупцією усе-таки були промовлені. Вони просто повинні були бути сказані, оскільки американські спостерігачі не сліпі і ретельно відслідковують інформацію про поточні справи України. 

Поки що обнадійлива інформація надходить лише епізодично.

Було попередження — не було попередження... Це все вже стає не настільки важливим, коли постійно, практично щодня, чути нові випадки корупційних дій. Коли монітор або телевізор показує вам на екрані обличчя чергового корупціонера або представника старої влади, що винен у нинішніх проблемах країни, але не покараний. Це злить, іноді змушує деяких згадувати фразу «нічого не змінюється», проте залишає надію на зміни. 

Тим більше, суспільству вже вдалося добитися звільнення кількох одіозних чиновників. 

Отже

Країна намагається йти вперед. Їй заважає система. Країна натужно долає систему, але періодично застряє в болоті бюрократизму. У всьому цьому вона скидається на недосвідченого мінера, що обережно йде по мінному полю зі страхом зачепити яку-небудь із мін і вибухнути. Поки виходить. Не вибухнули. Сподіваюся, так буде й надалі.