Побузький феронікелевий: рейдери зазнали поразки, але небезпека реваншу не минула

Нинішня українська влада, на відміну навіть від злочинного режиму Януковича, не робить нічого для оздоровлення суддівського корпусу. Внаслідок цього вітчизняні служителі Феміди значно активізували свою участь у різноманітних рейдерських схемах. Яскравим прикладом того є ситуація навколо розташованого в Кіровоградській області Побузького феронікелевого комбінату.

Перша атака була спрямована на постачальника

Побузький феронікелевий комбінат (ПФК) був запущений у роботу 1972 року. Але, після вичерпання місцевих родовищ металевих руд, зокрема Капітанівського, а також через низку інших причин у 1994 році він був зупинений, що мало сумні наслідки для шести тисяч мешканців селища міського типу Побузьке, де кожен третій працював на цьому містоутворюючому підприємстві. Рестарт заводу відбувся у 2003 році, коли його придбала іноземна корпорація «Солвей», яка вклала чималі гроші в реконструкцію підприємства й забезпечила сировиною з Індонезії та Гватемали. Понад десятиліття комбінат працював стабільно, забезпечуючи людей роботою, а місцеві бюджети — податковими надходженнями, але цього року на нього поклав око хтось із сильних світу цього, після чого в ПФК почалися проблеми.

Перший удар було завдано здалеку і по флангах, тобто не по самому комбінату, а по його постачальнику. Наприкінці 2014 року до Корольовського районного суду Житомира від імені громадянина Віктора Ковальчука надійшов позов до банку «Столиця», в якому від останнього вимагалося поступитися на користь іншого банку правами на інвестування будівництва багатоповерхового житлового будинку, розташованого у Києві на проспекті Перемоги. Ми говоримо «від імені», оскільки сам пан Ковальчук навряд чи знав про цей позов, бо за адресою проживання, зазначеною в позовній заяві, насправді був розташований будівельний магазин.

Справа, що потрапила на розгляд до судді Валерія Колупаєва, протягом тривалого часу розглядалася ним як мокре горить, аж поки в ній не стався несподіваний поворот. 17 квітня 2015 року позивач раптом подав заяву про збільшення позовних вимог, зазначивши в ній, що естонська фірма «Боуринг Трейдинг» порушила його авторські права на винахід, пов’язаний з футеровкою, тобто внутрішнім вогнетривким облицюванням металургійних печей, за що вимагав компенсацію в сумі 60 млн грн. Над мотивувальною частиною заяви можна було би лише посміятися, але в забезпечення заявленої вимоги позивач конкретно просив здійснити дуже вигідні для певних осіб дії. А саме, накласти арешт на майно відповідача, зокрема 200 тис. тон нікелевої руди і 7 тис. тон готового продукту феронікелю, який зберігався на складах Побузького феронікелевого комбінату. Крім того, накласти арешт на ще 72 тис. тон руди і 7 тис. тон феронікелю, які містилися на складах Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт». Не до сміху стало, коли суддя Валерій Колупаєв того ж дня ухвалив накласти арешт на всі вищеназване, а головний державний виконавець Іллічівського міського управління юстиції Дмитро Колечко хутко відкрив виконавче провадження.

Втім, тоді аферисти швидко дали задній хід, і вже 19 травня 2015 року той самий суддя Колупаєв постановив нову ухвалу, якою залишив без розгляду позовну заяву Ковальчука в частині стягнення грошових коштів з фірми «Боуринг Трейдинг» і скасував заходи забезпечення позову. А 18 червня Апеляційний суд Житомирської області, розглянувши цю справу за апеляційною скаргою від імені позивача, постановив окрему ухвалу, в якій зазначив, що суддя Колупаєв за відсутності будь-яких доказів існування між сторонами спірних правовідносин задовольнив клопотання про забезпечення позову, що призвело до безпідставного втручання в господарську діяльність підприємства «Боуринг Трейдинг». Крім того, колегія суддів ухвалила довести до відома Вищої кваліфікаційної комісії суддів України інформацію про грубі порушення законності, допущені цим суддею, для його притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Втім, цей грізний вердикт лише задля красного слівця, оскільки пан Колупаєв достеменно знав, що за нинішнього стану правосуддя в Україні його ніколи не виженуть із суддів, бо інакше нізащо не погодився б на участь у цій оборудці.

В другій атаці було задіяне рішення неіснуючого суду

Фірма «Боуринг Трейдинг» є постачальником для Побузького феронікелевого комбінату й водночас споживачем його готової продукції. Тож катавасія із спробою арешту її майна, хоч і була приречена на провал, однак мала конкретну мету: дестабілізувати роботу підприємства, посіяти сум’яття у трудовий колектив і, за можливості, перевербувати на свій бік деяких слабкодухих менеджерів, якщо такі, звісно, знайдуться. Тож аналогічна атака повторилася через кілька днів після провалу першої: 26 червня 2015 року суддя Комсомольського районного суду Херсона Леонід Скрипнік постановив ухвалу про забезпечення позову чергової підставної особи, цього разу мешканця Херсону Віталія Гераскіна, до приватного підприємства «Смачний світ». Й знову предметом арешту стали ті самі 72 тис. тон нікелевої руди, що зберігалися на складах Іллічівського порту, і 7 тис. тон готового феронікелю, завантажені на борт «Селденіц».

Яким боком названі вище особи були причетні до нікелевого виробництва, пан Скрипнік цікавитися не став, тож юристам постраждалої фірми довелося розтлумачувати це вже не йому, а колегії суддів Апеляційного суду Херсонської області. Як було видно з наданих первісних матеріалів, спірне майно належало ПП «Смачний світ» на підставі рішення діючого третейського суду при асоціації «Східноукраїнська спілка адвокатів та юристів «Правове забезпечення» від 5 листопада 2014 року. Однак представники апелянта переконливо довели, що все це «лажа», оскільки, по-перше, згідно Закону України «Про третейські суди» подібні спори не підсудні останнім, а по-друге, названий вище суд не міг винести це рішення, оскільки ще постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2011 року було припинено існування вказаної Асоціації як юридичної особи, а разом з нею і діяльність третейського суду. Виходячи з цього, Апеляційний суд Херсонської області дійшов висновку про передчасність і помилковість висновків судді Скрипніка, після чого скасував його ухвалу і зняв арешт із майна. Тож друга атака, як і перша, провалилася, проте металургійна діяльність Побузького феронікелевого комбінату була тимчасово й частково заблокована, а судну вона обійшлася місячним вимушеним простоєм.

Третя атака була збройною, але провалилася й вона

Кульмінацією даної епопеї стала спроба фізичного захоплення підприємства бандою озброєних молодиків, що відбулася 11 червня 2015 року, якій, однак, передувала ґрунтовна «правова» підготовка. Для неї рейдери використали неіснуюче рішення Господарського суду Донецької області від 22 квітня 2011 року, відповідно до якого комплекс будівель комбінату з якоїсь радості переходив у власність товариства з обмеженою відповідальністю «ЮССАМ». Останнє являло собою такі собі «Роги й копита», а саме рішення було нічим іншим, як фільчиною грамотою, оскільки навряд чи воно коли-небудь існувало в паперовому чи електронному вигляді. Тим не менш, усе це чомусь не завадило приватному нотаріусу Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Денису Кішкіну провести 19 березня 2015 року державну реєстрацію права власності новоспеченого власника в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Однак ТОВ «ЮССАМ» недовго «володіло» комбінатом, бо вже 23 березня уклало договір купівлі-продажу того самого комплексу будівель ще одним «Рогам і копитам» під назвою ТОВ «УКР-ТПВ-СЕРВІС», на підставі якого того ж дня приватний нотаріус уже Київського міського нотаріального округу Лідія Козоріз зареєструвала в тому ж реєстрі право останнього на володіння Побузьким феронікелевим комбінатом. Таким чином, підприємство опинилося в ситуації, коли «без мене мене женили, мене не спитавши», але про це на ПФК дізналися лише в червні, коли аферисти за підтримки озброєних бандитів спробували пред’явити свої права на комбінат.

Візит рейдерів дивовижним чином збігся з обшуком на підприємстві, проведеним 11 червня 2015 року працівниками прокуратури Кіровоградської області на підставі ухвали слідчого судді Ленінського районного суду Кіровограда Володимиром Кореняком. Приводом для цього стало нібито неправильно сплачене мито за шлак, ввезений в Україну в період з травня 2011 року по серпень 2014-го. Він був задекларований як матеріал для рекультивації, тобто відновлення природного ландшафту на місці відпрацьованого кар’єру, а в прокуратури з’явилася інформація, що насправді то була сировина для подальшої переробки, де митні платежі значно вищі.

Кримінальне провадження, відверто кажучи, ніякої судової перспективи не має, бо привід для нього яйця виїденого не вартий, тож виникають підозри, що працівники прокуратури діяли узгоджено з рейдерами, виконуючи роль такого собі «троянського коня». Місцеві мешканці звернули увагу на те, що на під’їзді до селища у той день стояло кілька автобусів, набитих молодими хлопцями спортивної зовнішності, які, задавалося, чекали сигналу на штурм. Підозри посилилися тоді, коли слідчий зажадав впустити його до тих приміщень й надати йому ті документи, які не мали й не могли мати ніякого відношення до розслідування на митну тему, натомість могли полегшити рейдерам доступ до підприємства.

А тільки-но слідча група залишила територію комбінату, до нього під’їхало кілька мікроавтобусів з озброєними людьми в масках, які спробували взяти підприємство штурмом, при цьому стріляючи з вогнепальної зброї, жбурляючи гранати зі сльозогінним газом і демонструючи документи про те, що у ПФК тепер новий власник. Загарбники не розраховували, що протягом лічених хвилин обороняти рідний завод зберуться мало не всі жителі селища Побузького, а тому поспішили накивати п’ятами, і, як потім запевнив генеральний директор ПФК Олег Беспалов, під час сутички ніхто з працівників серйозно не постраждав.

18 вересня 2015 року Побузький феронікелевий комбінат дістав ще одну перемогу, але цього разу не на полі бою, а в залі судового засідання. Господарський суд Кіровоградської області задовольнив позов підприємства про визнання його права власності на комплекс будівель й водночас визнав недійсним халтурно склепаний рейдерами договір купівлі-продажу. Приймаючи таке рішення, суд послався на довідку дислокованого нині в Харкові Господарського суду Донецької області, відповідно до якої ним ніколи не розглядалася справа про зміну власника ПФК. Тепер залишилося внести відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, але це можна зробити лише після того, як ухвалене кіровоградським судом рішення залишить без змін Дніпропетровський апеляційний господарський суд. Тож лишається сподіватися, що тамтешні судді виявляться порядними людьми. Втім, незабаром побачимо.