«Ми не ждали вас», або З поверненням додому, співвітчизники

Те, що відбувається сьогодні в суспільстві навколо евакуації наших співвітчизників із Китаю, – це, безперечно, вотум недовіри владі. Втім, певна, що в подібній ситуації жодному із владних угруповань, що посідали український Олімп,  так само не було би довіри. Надто сильний страх. Надто багато брехні за всі ці роки лунало з владних кабінетів. Надто звикли виживати, всупереч усім діям держави.

Соцмережі розриваються від боїв місцевого значення. У ботоферм – справжні жнива. Вони енергійно роздмухують запах страху і хвилю ненависті. Громадяни гризуться:  куди везти наших прибульців із Китаю; чи не варто було залишити їх там; що за свинство ставити пікети на дорозі, аби не допустити потенційну страшну небезпеку;  «всі би так зробили», якби «заражених» везли до них і так далі.

І в Харкові, і в Києві, і в Тернополі знайдуться ладні перекрити шлях для тих, хто повертається на Батьківщину, ймовірно, несучи загрозу для всіх нас. І в Тернополі, і в Києві, і в Харкові знайдуться ті, хто вважає такі дії неприпустимими. Справа не в поганому народі. Просто є проблеми, які не можна і неможливо вирішувати народним віче. І саме для  вирішення таких проблем має існувати держава. Держава, якої ми не маємо.  

Те, що відбувається сьогодні, – це справа влади і тільки влади. Вона мала час, аби продумати, як, коли і куди має відбуватися евакуація наших. Тому що вони залишаються нашими, як би ми не боялися нового вірусу. Влада мала вчасно зробити все, що слід, і знайти слова, аби запевнити українців: усе під контролем, наскільки це можливо в подібній ситуації.

Ця біда звалилася на світ не вчора. І наша влада повинна була створити місце для карантину з ізольованими системами життєзабезпечення, а не просто тримати у секреті місця майбутнього розташування прибулих, підсилюючи поки що контрольовану паніку. Влада мала чітко, відверто і фахово повідомляти про кожен свій крок у цьому напрямку. А вже тоді, якщо зроблено все можливе, але жителі якоїсь місцевості, де вирішено розташувати такий максимально надійний бункер (а не базу в центрі міста), виявили би спротив, влада мала би застосувати примус, а не виглядати безпорадно.

Оце нинішнє кружляння літака з Китаю і, як завжди, брак правдивої офіційної інформації – це ще один політ яскравої зеленої кульки, яка надулася, радісно збираючись на великий корпоратив, але несподівано для себе опинилася над полем бою.

Влада не мала права кидати розбурханому, зневіреному та наляканому суспільству ще один привід для непримиренного конфлікту, але чергова наша верхівка традиційно робить все для того, щоби суспільство і надалі втрачало людську подобу. Але поки серед нас є залишена своєю державою дівчинка, ладна ризикнути життям заради того, кого любить, надія є.